Життя Ісуса - Сторінка 10

Деякі з них були шляхетнішого походження; ніж його учні (Лука називає Иоанну, дружину Худзи, урядника Іродового).

Оточений людьми, яких він вивільнив від душевних недуг, Ісус на березі озера провіщає Царство Боже. На горі він виступав проти фарисеїв відкрито. Тепер він ховається за притчі, як це зробив Ісайя, якому розгніваний Бог наказав: "Говори так, щоб вони не зрозуміли, дай стільки світла, щоб очима вони не бачили". Ісус говорить з дітьми і розповідає їм різні історії. Значення цих притч доводиться шукати доволі довго. Бог упокорюється, сідає на землю, зрівнюється з найпростішими людьми, говорить з ними про те, що близьке їм,— про сівбу, про кукіль на засіяній ниві, про розчину. Він закутує правду в таку просту казку, що мудреці не розуміють. Син людський прикриває своє вчення, ніби притрушуючи попелом образів, бо не треба випереджувати свою годину і ще не час віддавати себе на смерть.

Крім того, слід оберегти й учнів, особливо тих дванад-

4*

51

цять. Ніщо не може відвернути цих іудеїв, які вперто вірять у земну перемогу свого царя. Вірять у це так вперто, ща напередодні його смерті сини Зеведея будуть сваритися за трон. Ісус спокійно порівнює перед ними Царство Боже із зерном, яке росте само по собі ц дозріває лише з часом; а ще схоже воно на найдрібніше з усіх зерен, яке виростає і стає великим деревом, на якому гніздиться безліч птахів. Та насамперед він готує їх до більш сумної істини; і пшеницю від куколю можна відрізнити лише після того, як жнива закінчено... Тоді кукіль спалять. Я думаю про ті вогнища з бур'яну і нерухомий дим над полем літніми вечорами, коли зовсім немає вітру. Кукіль був куколем ще перед тим, як проросло зерно. Ворог дістав зерно, щоб його посіяти. Шкідлива трава, шкідливі серця...

Але Царство Боже — це також і трохи розчини, домішаної до тіста. Усе людське тісто підніметься з допомогою потаємної і всесильної благодаті. Звеселяться серця, здавалося б, найбільш віддалені від Христа. Перемога прийде без галасу. Любов повинна глибоко увійти в світ. Христос ще не наважується відкрити учням, що він сам глибоко ввійде у світ і буде перебувати там до кінця часу свого, що жертва Викуплення буде жити у найширшій людській масі. Притчі водночас приємні і небезпечні, бо проголошують вибір, навмисне просвітлюють добрих і засліплюють злих: "Вам дано знати тайну Божого Царства; а для тих, хто осторонь, воно провіщається притчами, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не зрозуміли". Хай інші крутять і перекручують цей текст, але зміст його чіткий і страшний. Це слова Бога, який вибирає, відділяє, віддає перевагу одній душі над іншою, бо він є любов'ю.

УТИХОМИРЕНА БУРЯ

Його друзі, які нічого не розуміли, усвідомлювали, однак, що він є любов'ю і що треба шаленіти не від-страху, а від довір'я до нього. Наче діти, наче вівці, товпилися вони біля нього. Одного дня, коли він перепливав на другий бік озера, зірвалася буря, човен почав наповнюватись водою. Ісус тимчасом спав на кормі, поклавши під голову подушку. Вони розбудили його криками: "Учителю, ми гинемо!" Тоді він устав і погрозив стихії, й настала велика тиша. Учні перелякано дивилися на цього чоловіка, що стояв з розкуйовдженим од вітру волоссям. У їхніх переляканих очах він став іншим, вони не впізнавали його. Де подівся той ніжний і строгий Учитель, якого вони добре знали? З крові і плоті виступав невідомий Бог, викликаючи у них страх. Лікувати хворих чи навіть воскрешати мертвих було дано кожному великому пророкові, вони самі мали успіхи в цьому... Але щоб наказувати вітрам та водній стихії і щоб ті його слухались... "Хто він?^ — запитували себе ці бідолахи. І все ж вони впізнали його схвильований і трохи роздратований голос: "Ще досі не маєте віри?" В душі Христос не гнівався на свої створіння за те, що вони тремтіли, побачивши цей раптовий вияв його сили над страхітливою стихією. Звичайним смертним важко це винести. А він знав, що Син людський сповнює більш дивне чудо, коли заспокоює серце, розбурхане пристрастю до самих його глибин Ні вітер, ні водна стихія не чинять йому опору, але серця розтерзані любов'ю, і тіла, схвильовані бажанням, мають скажену силу опору. Тоді вітер крикнув: "Ні!" — і шмагонув по обличчю безсилого Бога.

СЕРЕД МЕШКАНЦІВ ГЕРАЗА

Ісус причалив до землі Геразинської, або Гадаринської, що навпроти Галилеї, безперечно, біля села Корсі, яке нйні лежить у руїнах. Чому він перетинав озеро? На цьому березі знайшов притулок вічний ворог, який тепер уже не спокушав Ісуса, знаючи його. Божевільний, який ходив роздягненим, жив там у порожніх гробах. Диявол дав йому силу розривати ланцюги, якими його в'язали. Біснуватий побіг до Господа і кинувся йому до ніг: "Що сталося між тобою і мною, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Благаю, не муч мене!" Він називав себе "легіоном"; тоді демон у незліченній кількості, звільнивши одержимого, дістав дозвіл увійти в стадо свиней. Усе стадо кинулося в озеро й потонуло, налякані пастухи зняли тривогу, і місцевий люд просив Ісуса, щоб той покинув їхні окОДиці. Отже, Син людський навіював не лише любов чи зненависть, але й страх. Впокорений у тілі Бог, якого не бачили фарисеї, викликав хвилювання своєю грізною присутністю. Що ми знаємо про темний світ демонів?

Люди з Корсі злякалися Христа; страх — нижча форма віри. Селяни не пробували дізнатися, хто він; це була людина, яка вселила біса у їхніх свиней. Сьогодні свині... А що буде завтра, якщо він затримається серед них? Селяни більше дорожили своєю худобою, аніж душами! Але Син людський не гнівається на них за це, а чоловік, з якого вийшли демони, сидить біля ніг Ісуса одягнений і просить дозволу залишитися при ньому; однак Ісус велить йому жити у селі, розповідати про своє зцілення і Проповідувати цим бідолахам Царство Боже. Отож цей чоловік став предтечею Павла з Тарсу, і його треба шанувати як першого апостола серед поган.

Звиклий до поклоніння або зненависті, Ісус, очевидно, мучився від того, що налякав геразинців. Вони молили його, але зміст їхньої мольби полягав у тому, щоб він пішов од них. їхні нащадки численніші, ніж нам здається: це всі ті, що дістали клич, що побачили, що доторкалися, і хто, нарешті, знає, що правда жива, що це Особистість. Та ці бідолахи поглинуті своїм ремеслом, своїми пристрасними бажаннями, вони утримують свої родини, не здатні вгамувати своїх пристрастей. Більше, ніж вогню, бояться вони тієї любові, яка прокладає борозну в людському тілі, ріже по живому, очищає від скверни. Хай залишать їх у спокої разом із свиньми! Хрест — це безумство, і не їхня справа бавитися в ангелів. До того ж, вони мають рацію. На шляху до Царства Божого аж кишить демонами, і ця чортівня викликає в них огиду.

ДОНЬКА ЯЇРА І КРАЙ ОДЕЖІ

Отож засмучений Ісус сів у човен, щоб вернутися назад. І коли ступив на протилежний берег озера, з великою радістю побачив уже знайому схвильовану юрбу. О, він не відмовлятиме їм ні в чому з того, що вони просять. Ці люди не бояться його, а навпаки, туляться до нього, заважають йти вперед. Ось голова синагоги Яїр, перед яким розступається простолюд. Він падає Господові до ніг, благає швидше йти до нього, бо донька його помирає. Але людей було стільки, що Ісус не міг простувати вперед.

Нараз серед цієї людської метушні Син Божий почув, що хтось доторкнувся до нього якось особливо. "Хто доторкнувся до мене?" Кожен заперечував, а Петро, сміючись, пояснив: "Таж люди коло тебе юрмляться й тиснуться!" Але Господь знав, що з його тіла вийшла сила. Тоді одна жінка упала перед ним ниць. Вже дванадцять років вона страждала кровотечею і витратила все, що мала, на лікарів. І вона крадькома торкнулася краю одежі Ісуса. І ось тепер почулася здоровою! Ісус глянув на неї й сказав: "Твоя віра спасла тебе, іди собі з миром".

У цю мить прибіг друг Яїра: марно йти далі, дівчина померла. Господь пошукав поглядом Яїра. Це був день любові й чудес. Ніколи ще він так не любив цей народ, який не боїться його, заважає йому ступати вперед, торкається краю його одежі!

— Не бійся, Яїре! Тільки віруй!

Не страх, лише віра. Віра в Ісуса V— це одночасно і найбільша ласка, і найбільша доброчесність. Хто вірить, буде врятований. Лише віра в Бога — дар Божий. Що може бути страшніше на світі, як ця доброчесність, необхідна для порятунку, що є також дарованою благодаттю? Щасливі ті, що вміють заплющити очі і з дитячою* довірливістю з усіх сил схопитися за край одежі.

Яїр з жінкою запрошують Ісуса до своєї хати. Більше ніхто не заходить з ними, лише Петро, Яків та Йоан. Присутні, що стояли довкола ліжка, перервали своє голосіння лише для того, щоб поглумитися з цілителя, який прийшов, коли уже по всьому. Та він сказав до них: "Не померла дівчина, спить вона". І він окликнув її: "Дівчино, встань!" І дитина встала. А Ісус звелів дати їй поїсти.

Розділ XIII

ІРОД СТИНАЄ ГОЛОВУ ЙОАНОВІ ХРЕСТИТЕЛЮ

По таких днях Богочоловік відчув знемогу. Настав час, коли йому потрібна допомога в його завоюванні ще не світу, а Ізраїлю. Він збирає дванадцятьох і дає їм свою силу над нечистим духом і недугами. Він не залишає нікого на самоті з демоном, а відправляє по двоє, зобов'язуючи до цілковитої убогості. Цю єдину вимогу Христа, яку наступні покоління вважали безрозсудною, не могли здійснити в усій її повноті ні Франціск Ассізький, ні свята Тереза. Нехай апостоли уникають заїжджих дворів, оселяються / тих родинах, які дають їм притулок, нехай повсюдно проповідують умертвіння тіла, бо дух веде до Бога, а плоть — до тління.

В той час у країні, яку хоче підняти Син людський, панує розтління. Ірод Антипа коїть злочин за злочином. Він забажав Іродіаду, дружину свого брата, якого євангеліст Марко називає Филипом, а історик Йосиф Флавій Іродом. Він побачив її у Римі, і хоч вона вже досягла тридцятиліття, він викрав її і взяв за жінку, прогнавши перед тим царицю — доньку Арети, царя Набатії.

Ось так посеред Царства Божого здіймається інша оселя, яка існує завжди, у якій кожен з нас жив більше чи менше, куди ми безперервно повертаємся; тут вино робить людину поблажливою до всіх слабостей, тут лежать пересичені тіла, сповнені пахощами, тулячись одні до одних; тут виблискує проникливий розум, спокушаючи присутніх, ображаючи та вбиваючи відсутніх; тут панує царство, в якому ненавидять один одного, де бажають один одного, ганьблять один одного, де розтління йде від серця до серця.