Життя Ісуса - Сторінка 8

Якщо хтось лагідно зверне їхню увагу на це, вони замість того, щоб поглянути на себе збоку, підносять цю образу Богові, і їхня гордість ще більше розбухає від надмірного вихваляння. Вони вважають,.що в їхній особі ображена справедливість, і без вагань здійснюють те, що поганин назвав би "помстою", а вони охрестили "відшкодуванням".

До того ж, тут ідеться про святих чи принаймні про людей, які наслідують святих. Але ж де розпочинається лицемірство? Яке людське дерево за кількома його плодами не можна назвати лихим?

сотник

І

Духовний закон, що його дав людям Син Божий на горі, чудово заплодоносив у наступні дні. Вороги на деякий час відступили. Любов до Вітця, яка переходить у любов до ближнього,— два почуття любові, що зливаються в одне і звучать у проповідях Ісуса своїм друзям, набувають під час його земного життя неповторного характеру, який відійде зі світу цього разом із ним самим. Бо він є Сином Божим, а сотник і всі, хто його оточує,— його ближніми. Протягом трьох років Вічне Буття стало ближнім вояків, митників і блудниць.

Той сотник, що був на службі в Ірода Антипи, не єврей, але так любить євреїв, що за власний кошт будує їм синагогу. Його слуга тяжко хворів, а він його дуже любить. І ми самі вже починаємо любити того сотника, для якого смерть слуги була б нещастям. Він не наважується сам іти до Ісуса і відправляє до нього когось із своїх друзів-євреїв, щоб Учитель не принижував себе тим, що переступить поріг його оселі. Доручає їм передати ці слова, які людство, стоячи навколішках перед Ягнятком Божим, не перестане повторювати до кінця світу: "Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю. Тому і я не поспішився йти до тебе; але скажи мені слово, і одужає слуга* мій. Бо і я людина, що стою під владою, маю вояків під собою й кажу одному: "Іди" — і той іде; а іншому: "Ходи" — і той приходить..."

"Ісус був здивований ним". Бо він не тільки любив людей, а й захоплювався ними. А захоплює його у них одне і те ж чудо: не якась особлива цнота, не аскетична строгість, не глибокі богословські знання, а почуття власного смирення, беззахисності, упокорення, плід тієї духовної тверезості, яка є найвищою благодаттю.

Лише волею неможливо досягти смирення, бо вона досконала тільки тоді, коли сама себе не знає. Не досить бити себе у груди; даремно щоранку повторювати гордовито слова сотника або слова його брата-митника! "Дякую тобі, Господи, за те, що я подібний на того митника..." Так сьогодні молиться фарисей.

Розділ XI

УЧНІ ЙОДНА ХРЕСТИТЕЛЯ

У той час Ісус пішов у Наїм і повернув матері сина, якого вона втратила. Ця вдова не кликала його, ні про що не просила, бо дотепер він не перемагав смерть. Безперечно, не один говорив про нього: "Звичайно, паралітики, біснуваті... все, що тільки хочеш! Але він нікого не воскрешає..."

Це чудо мало зробити для популярності Ісуса більше, ніж усе те, що він здійснив дотепер. Особливо стривожилися ті учні Йоана Хрестителя, які вороже ставилися до новоприбулого. Чи тривожився також їхній учитель, який знаходився у тюрмі, куди ув'язнив його Ірод? Чи він вагався у тій вірі? Про що він міг думати, коли відправляв двох учнів до Ісуса, щоб запитати його: "Чи ти Той, хто має прийти, чи чекати нам іншого?" Буває, що віриш людині, а потім, коли її поведінка стає недосить зрозумілою, починаєш вагатися. Учні Йоанові розповідали своєму вчителеві, що Назарянин споживав наїдки і напитки разом з блудницями і митниками і не тільки не заперечує проти такого оскарження, а навпаки, хвалиться цим. Дозволив своїм учням не постити, пояснюючи їм, що "друзі молодого веселяться, поки з ними молодий, і прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й відмовляться від харчів і вина..." Така мова непокоїла Йоана Хрестителя. А якщо він помилявся? Може, почутий голос не був голосом з неба? Фарисеї присягаються, що Ісус сповняє свої чуда силою Вельзевула. Звинувачують його в тому, що він спокушає душі... І справді, він повів за собою найкращих учнів Йоанових. А що про себе самого скаже Ісус? Що він скаже про себе посланцям Йоана Хрестителя? Відправляючи послів, Предтеча влаштував випробування для Ягнятка Божого: він не може не вірити в нього, але його поведінка тривожить; а можливо, не маючи сили заспокоїти своїх друзів, він молиться потайки: "Господи, просвіти ти сам моїх учнів, які сумніваються у тобі, яких дивує і бентежить твоє життя..."

Ісус примножив чуда у присутності двох посланців Йоана, а потім сказав їм: "Ідіть і перекажіть Іванові, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається добра новина. І блаженний, хто через мене спокуси не матиме!"

Після того, як вони відійшли, Ісус заговорив про Йоана Хрестителя; говорив про нього не як про супротивника, "яко-го дістав", а як про найтаемнішого з пророків, бо цей провісник не належить до Царства ,Небесного: "Найменший у Божому Царстві — більший за нього..." Це велике безлисте дерево самотньо стоїть серед; пустелі; його коріння сягає у старий Закон, а верхні гілки ледь торкаються Христа, який говорить про нього радше з захопленням, аніж з любов'ю. Вони бачили один одного в дитинстві і тепер впізнали себе; Бог упокорився перед своїм останнім пророком, але між ними не було спілки, не було єднання чи повного злиття двох сердець; здавалося, вони були розділені у часі й просторі: Йоан іде попереду, він не може ні зачекати Ягнятка Божого, ні повернутися назад. Предтеча може йти лише попереду. І він горить і згоряє між двома Заповітами.

Син людський сердиться через незадоволення Йоанових учнів постом: у Царство можна увійти через сміх і через сльози. Але іудеї не хотять ні сліз, ні сміху. Ще сьогодні є люди, котрих не хвилює ні гімн до Сонця Франціска Ассізького, ні плач Хуана де ла Круса.

"До кого, отже, мені порівняти людей цього роду? — запитав Ісус.— До кого вони подібні? Вони подібні до дітваків, що сидять на майдані і гукають та промовляють одні до одних: "ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали! Ми співали вам жалобної, та ви не плакали. Прийшов Йоан Хреститель, що не їсть хліба й не п'є вина, а ви кажете: Він біса має! Прийшов Син людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Це ненажера і п'яниця, приятель митників і грішників".

ОБІД У СИМОНА

Син людський, який їв і пив із грішниками, не відмовляється сісти за стіл і з фарисеєм Симоном, про що розповідає нам лише євангеліст Лука. Симон приймає Назарянина з обережною ввічливістю... Він остерігається бути надто гостинним і робити великі видатки: пізніше казатиме при потребі, що прийняв Ісуса лише з цікавості; він дуже ввічливий, не втрачає голови, радше трохи холоднуватий...

Якщо Ісус сідає все-таки за цей стіл, то робить це тому, що бачить, як із глибини віків наближається до нього жінка з алебастровою пляшечкою одна з тих, хто віддавав себе, хто оскверняв своє тіло і душу, хто смертельно страждав для інших людей. Вона з'являється у чотирьох Євангеліях із своїми ароматами, 3 чудовим волоссям і зрошеним слізьми обличчям. У євангеліста Луки вона входить у дім фарисея. Євангелісти Матвій і Марко приводять її напередодні Страс-тей Господніх до іншого Симона, прозваного прокаженим, який жив у Витанії. Йоан називає її Марією. Одні вважають, що це та Марія Магдалина, з якої Ісус прогнав сімох дияволів; а інші — що це сестра воскреслого Лазаря і Марти. Та хіба це так важливо? Ця жінка так переслідувала людську думку, що сповідь про її вчинок могла зазнати змін; однак залишається основне — зустріч втіленої чистоти і втіленого гріха, зроблена для втіхи тим, хто продовжує боротися, хто споруджує крихкі перепони на шляху невситимого моря крові і бажання.

Ісус лежав близько стола, і його босі ноги звисали з лежанки. Грішниця приступає ззаду. Вкрита ганьбою жінка не наважилася підійти до Ягнятка Божого спереду. "...Припавши до ніг його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми йому ноги і волоссям своїм витирала, ноги йому цілувала та миром мастила..."

Симон спостерігає за цією сценою і з полегшенням усміхається: "Звісна річ! Якщо б це був пророк, він здригнувся б з огиди від одного лише дотику".

Тоді Ісус мовив до нього: "Симоне, маю тобі щось сказати".— "Учителю, кажи!" — відповів той. "Один позикодавець мав двох боржників: один був винен йому 500 динаріїв, а другий — 50. А тому що ні один, ні другий не міг сплатити боргу, то він подарував обом їх борг. Хто з них буде більше любити позикодавця?" Симон відповів: "Думаю, той, котрому більше подаровано". А Ісус йому на те: "Правильно ти вирішив". І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: "Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав мені води для ніг. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я увійшов, не переставала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі: прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить". Потім промовив до жінки: "Прощаються тобі гріхи". А гості, що сиділи за столом разом із ним, почали говорити між собою: "Хто це такий, що й гріхи відпускає?" А Ісус ще раз мовить до тієї жінки: "Віра твоя спасла тебе, іди ж у мирі!"

"Бо багато полюбила..." Багато полюбила, безперечно, Христа. Але хіба не мовиться тут також і про те самозабуття, самопожертвування і муки, що супроводжують найсумнішу пристрасть? Чи все загублено для Бога у шаленому забутті двох нестримних сердець? Так, очевидно, все загублено.

Та раптом звучать слова, які чув також хворий,— найдив-ніші з тих слів, що їх наважився вимовити цей Назарянин, три слова, які, безперечно, виявляють у ньому Бога: "Прощаються тобі гріхи".

Іудеї більше не дивувалися ічудами, Ісус множив їх, до них звикали. До того ж, ніколи йе знаєш напевно: є різні хитрощі, сила Вельзевула, все мо&на пояснити. Але звичайне слово, голослівне твердження бентежить їх більше, аніж будь-яке чудо. Бо що таке воскресіння померлого, якщо маємо воскресіння душі? На цей раз Син людський байдужий до затаєних думок людей, що оточують його,— він повністю обернувся до нещасної заплаканої жінки з розпущеним волоссям, яка тримає порожню пляшечку.