Життя Ісуса - Сторінка 24

Принаймні бачив, як Христос нахилився до гоЛови свого улюбленого учня. І саме в цю мить "увійшов у нього сатана". Іуда несамовитий у своїй заздрості; він був надто проникливий, аби не зрозуміти, що Ісус тримає його поодаль, що коли Йоан — найбільш улюблений учень, то він завжди найменш любимий... Син людський, який мусив витерпіти всі муки Страстей, не міг більше зносити тієї ненависті, яка миттєво обуяла цю нещасну людину — ненависті справді сатанинської. Немає більше сили витримувати незаперечне існування сатани в душі, створеній для любові. Тож він попросив його:

— Що намірився робити — .роби негайно!

Інші подумали, що він відправив його роздати милостиню бідним або купити щось необхідне для свята. Безумний від ненависті, Іуда встав з-за столу. Якщо Учитель відправляє його назустріч долі, чому він має опиратися? Він, мабуть, ніколи не тулив свою голову ні до чийого плеча; серце Ісусове ніколи не билося біля його вуха. Його любили рівно стільки, щоб зрадництво його стало непростимим. Злість душила його. Він відчинив двері і вийшов у ніч.

ЄВХАРИСТІЯ

Навіть ті апостоли, які нічого не підозрювали, відчули, що повітря посвітлішало. Можливо, Іуда залишив двері напіввідчиненими. Учитель опустив очі, й усі дивилися на рідне обличчя; вони не впізнавали його: воно не залишалось однаковим, весь час змінювалося під впливом незнаних, надлюдських почуттів. Ісус тримав у пальцях шматок хліба. Розламавши його своїми святими, пречистими руками, роздавав учням, кажучи:

— їжте, це — моє тіло.

"Потім узяв чашу і, поблагословивши її, дав їм і всі вони пили з неї. І він сказав їм:

— Це — кров моя, кров нового завіту, що проливається за багатьох. Бо істинно кажу вам: віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Царство Боже".

Що зрозуміли ті, які щойно причастилися тілом і кров'ю Ісуса? Син людський сидів тут, серед них, і кожен відчував його всередині, як тремтяче спопеляюче полум'я, що водночас освіжало і приносило радість. Уперше в світі сповнилося таке чудо: можна було мати того, кого любиш, втілити його в собі, живитися ним, поєднатися з його сутністю, перетворитися в його живу .любов.

Любов до учнів, якою переповнювалось серце Ісуса, можна виміряти словами, що він їх промовив невдовзі після цього; він називає "дітоньками" цих суворих дорослих людей; і з йог^серця, яке незабаром буде пробите списом, вибухом крові виривається ніжність:

— Дітоньки, вже недовго мені бути з вами. Шукатимете ви мене, але, як сказав я іудеям: куди я йду, ви піти неспроможні,— так само і вам повідаю нині. Нову заповідь даю вам: щоб ви любили один одного, як я полюбив вас. З того усі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємна буде між вами.

Тепер він звертається до Симона. Цієї ночі не знатиме стриму Князь світу цього — навіть їх, бідних дітей, пересіє. Коли закінчаться випробування для Петра, він візьметься утверджувати своїх братів... Апостол гарячково перериває Ісуса, він готовий піти з ним і в тюрму, і на смерть. А Ісус у цю хвилину бачить, що Петро буде найгіркішою краплиною в чаші, ,яку йому доведеться пити. Бо ця людина, найміцніша з усіх, сповнена зараз любові й довір'я, на світанку тричі відречеться од нього. Ісус тихо попереджає його про це. Але Петро в нестямі наполягає:

— Навіть якби мені довелося й умерти з тобою, не відречуся я тебе!

Разом з Кефою запевняли й інші. Вони вийшли з-за столу й оточили Ісуса, чий погляд, ковзнувши над їхніми головами, спинився на обтесаному дереві, що здіймалося посеред ночі світу, на стовпі, до якого він майже торкався в цю хвилину. Одинадцять зрозуміли, що досить сміятися і дивувати іудеїв чудами. Вони показують свою відвагу: "Господи! Ось тут два мечі..." Ісус знизує плечима: "Облиште, досить уже!" Не мечів вони потребують, а віри: "Хай не тривожиться серце ваше..." Вони знають, куди він іде, знають дорогу... Звучить наївний голос Фоми:

— Але ж ми не знаємо, Господи, куди ти йдеш; як же можемо знати дорогу?

Вони до кінця сприйматимуть кожне слово в його дослівному значенні. Ісус відповідає йому:

— Я — і дорога, і правда, і життя; до Отця кожен прийде тільки через мене.

А оскільки Филип перебиває його: "Господи, покажи нам Отця — і цього досить", Ісус додає:

— Стільки часу я з вами, і ви мене не пізнали? Филипе, той, хто бачив мене, той бачив і Отця.

Ісуса більше не дратує їхнє нерозуміння, яке він не зміг подолати; це зробить Дух Святий. Невеличкий гурт тісніше обступає його. Як і всі люди, що боятьс^ смерті, вони тепер нагадують дітей, наляканих темрявою ночі. І Син людський, любов якого колись виявлялася у різких і гірких словах, уже стомлений і розбитий очікуванням першого удару в обличчя, першого удару бича, бере їх під своє крило, зігріває їх словами, в яких виявляється по черзі і людина, і Бог. Яка ніжність і яка сила! І він вводить їх у таїну своєї єдності з Отцем:

— Я не залишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи — і світ уже не побачить мене. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. Того дня ви узнаєте, що я в моєму Отці, і ви у мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді і хто береже їх, той мене любить. Хто ж любить мене, того мій Отець полюбить і я полюблю і йому об'явлю себе. Якщо хто любить мене, він берегтиме мої заповіді, і >гій Отець полюбить його, і ми прийдемо до нього й оселимося в ньому.

Тепер величний спокій запановує серед них, страх відступає. Вони друзі Ісуса, об'єднані з ним і в ньому. Вони вже з насолодою смакують той спадок, який він їм обіцяв,— палкий мир.

— Мир залишаю вам, мій мир даю вам; даю не так, як світ дає. Хай не тривожиться серце ваше.

Наближається його година. Він не може більше лишатися тут: "Уставайте ж, ідімо звідси". Ісус виводить їх з кімнати, зупиняється на хвилину в сінях. Ніколи не розмовляв він з ними так, як цієї ночі. Тепер вони знають, що їхній друг — Бог, і що Бог — це любов. І той, що схиляв свою голову на плече Сина людського, назавжди запам'ятовує кожне слово:

— Я — виноград, ви — лоза. Як Отець полюбив мене, так і я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові... іцоб була у вас моя радість...

Чи потрібно було їм знати щось інше? Весь Новий Завіт крився у цьому єдиному, найбільш прозаїчному слові в усіх мовах світу — любов.

— Це моя заповідь: щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Немає більшої любові, як віддати своє життя за друзів.

Не вони вибирали свого улюбленого Учителя, це він вибрав їх із середовища світу. Відкинутий світ ненавидить їх, як ненавидить Христа; їх переслідуватимуть за любов, але на них буде Дух Святий.

Одинадцять знову стривожилися, бо він сказав їм: "Ще трохи — і світ уже не побачить мене. Ви ж мене побачите..." Сповнений жалю, Ісус хоче вже тепер запевнити їх у тій радості, з якою вони будуть пити і їсти разом з ним, воскреслим:

— Істинно кажу вам: ви будете плакати і голосити, в той час як світ радітиме. Але сум вам обернеться в радість. Страждає жінка, що родить, бо настала година її. Коли ж подарує вона світ дитині, то вже не пам'ятає болю із-за радощів від того, що людина зродилась на світ...

Ці слова обпікають їх, наче вогнем. Вони перебивають його у якомусь захваті: "Ось тепер ти говориш відкрито, ніякими притчами не послуговуєшся. Тепер ми бачимо, що ти знаєш усе... Віримо, що ти вийшов від Бога".

Син людський, який упродовж трьрх років так страждав від їхнього маловір'я і небажання швидко зрозуміти його, зовсім не радіє з цього вибуху визнання. Він зітхає: "Тепер ви вірите..." І враз суворим тоном продовжує:

— Ось настає година, вона вже настала, коли ви порозбігаєтесь по своїх домівках, а мене покинете самого.

Але, побачивши ці нещасні, засмучені обличчя, відразу ж схаменувся. Ні, він не гнівається на своїх улюблених ді-тейУВін знає, яке лихо їх спіткає, сам страждає від цього. Одинадцять будуть найслабшими людьми, їхній переможений Учитель цієї ночі так само торкнеться смерті. І враз він випрямляється на весь зріст, цей Назарянин-простолюдин, на якого чигає озброєний загін, цей іудей, оголошений поза законом, якого обпльовуватиме сторожа. Величавим тоном кидає він виклик, який, здійнявшись понад суддями, катами, навіть самим Цезарем Тіберієм, досягає цієї ночі небесного тріумфатора:

— Бадьоріться! Я переміг світ!

СВЯЩЕНИЦЬКА МОЛИТВА

Він переміг світ, але відділив від світу невелику отару, яка не загине. Він прославиться нею перед своїм Отцем, вступаючи цієї ночі на арену — перший із численних братів, які будуть кинені на поталу звірові через ненависть до його імені. Перед тим, як зробити вирішальний крок, він заглиблюється в себе і молиться.

Коротка фраза, яка декілька разів повторюється в Євангеліях, містить у собі безконечну таємницю: "Ісус відійшов убік, щоб помолитися". Він молиться до Бога-Отця, від якого невіддільний. Як це збагнути? Ми, створені за подобою Божою, подумки звертаємося всередину нашого єства, немовби розмовляємо самі з собою. Найсмиренніший християнин після причастя чц просто під впливом благодаті і присутності Трьох Божественних Осіб, ще не повернувшись у своє власне існування, відчуває, як його сповиває й очищає Бог.

Віддалена аналогія допомагає нам осмислити цю таємницю — молитву Богочоловіка, який становить єдине ціле з Тим, до кого він молиться. Він промовляє до себе самого і водночас до іншого. Та цього разу, на порозі темряви, розмова Отця і Сина відбувається у присутності молодої особи — Йоана, сина Зебедея. Можливо, він нечітко сприймав вимовлені слова. Можливо, йому дано було стати учасником

цієї німої молитви, і молитва улюбленого Учителя, що не порушувала мовчанки, закарбувалася кожним стихом у серці пильного учня. І

Він єдиний пригадав цю молитву, бо лише він чув її. Не тому, що був кращим від інших — найбільш запальним і найбільш пристрасним. "Син грому" ще вчора вимагав для себе і свого брата місця біля трону, шукав для себе переваг, бо знав, що його люблять. Був зухвалий, мов дитина, котрій усе вибачають. Одного дня він перервав свого Учителя, аби похвалитися, що заборонив якомусь чоловікові проганяти бісів іменем Ісусовим — немовби Ісус належав лише йому одному! Як кожен юнак" він був жадібним, запальним і жорстоким: хотів навіть наслати вогонь небесний на самарянське місто, котре не зволило прийняти їх.

І все ж Ісус найбільше любив цього юнака, який не мав великих статків (хоч і походив із заможнішої сім'ї, ніж більшість учнів: його батько Зебедей мав на службі найманих робітників, а Йоан, здається, був частим гостем у будинку первосвященика).