Золоте теля - Сторінка 18

— Платять дуже неакуратно.

В цю хвилину з натовпу виринув молодик у чудових сандаліях на босу ногу. Він салютував Зосі підняттям руки.

— Привіт, привіт, — сказав він, — маю дві контромарки в кіно. Хочете? Тільки зараз.

І молодик в чудових сандаліях підхопив Зосю і повів її під тьмяну вивіску кіно "Камо грядеші", колишній "Кво вадіс".

Цієї ночі конторник-мільйонер не спав вдома. До самісінького ранку блукав у місті, бездумно переглядаючи фотокартки голих немовлят у скляних вітринах фотографів, підкидав ногами гравій на бульварі і вдивлявся в темну безодню порту. Там вели розмову невидимі пароплави, чулися міліцейські свистки і крутився червоний вогник маяка.

— Проклята країна! — бурмотів Корейко. — Країна, в якій мільйонер не може повести свою наречену в кіно. Зараз Зося здавалася йому нареченою.

Над ранок блідий від безсоння Олександр Іванович забрів на околицю міста. Коли він проходив Бесарабською вулицею, йому почулися звуки "матчиша". Здивований, він спинився.

Назустріч йому спускався жовтий автомобіль. За рулем, зігнувшись, сидів стомлений шофер у хромовій тужурці. Поруч з ним куняв широкоплечий хлоп'яга у стетсоновському капелюсі з дірочками, схиливши голову набік. На задньому сидінні розвалилося ще двоє пасажирів: пожежник у повній вихідній формі і мужчина-атлет у морському картузі з білим верхом.

— Привіт першому чорноморцю! — викрикнув Остап, коли машина, гуркочучи, як трактор, промчала повз Корейка. — Теплі морські ванни ще працюють? Міський театр не закрився? Чорноморськ вже оголошено вільним містом?

Та Остап не почув відповіді. Козлевич увімкнув глушник, і "Антилопа" потопила першого чорноморця у хмарах блакитного диму.

— Ну, — сказав Остап Балаганову, який прокинувся, — засідання продовжуєтся. Подавайте сюди вашого підпільного Рокфеллера. Зараз я почну його роздягати. Ой, вже мені ці принци і жебраки.

Частина друга

ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ

Розділ X

ТЕЛЕГРАМА ВІД БРАТІВ КАРАМАЗОВИХ

З деякого часу підпільний мільйонер почав відчувати на собі чиюсь невсипущу увагу. Спочатку нічого певного не було. Лише зникло звичне і спокійне почуття самотності. Потім почали з'являтися ознаки, що насторожували.

Якось, коли Корейко звичними, розміреними кроками йшов на службу, біля самого "Геркулеса" його зупинив нахабний жебрак з золотим зубом. Наступаючи на зав'язки від підштаників, які волочилися за ним по землі, жебрак схопив Олександра Івановича за руку і скоромовкою забелькотав:

— Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!

Потім жебрак висолопив товстого, брудного язика і почав верзти вже зовсім не зрозумілі дурниці. Це був звичайний жебрак, напівідіот, які так часто зустрічаються в південних містах, і все ж Корейко прийшов у свій фінобліковий зал із засмученою душею.

Саме з цієї зустрічі і почалося чортовиння.

О третій годині ночі Олександра Івановича розбудили. Принесли телеграму. Цокаючи зубами од ранкової прохолоди, мільйонер розірвав бандероль і прочитав:

"Графиня сполотнілим лицем біжить ставка".

— Яка графиня? — очманіло прошепотів Корейко, стоячи босоніж у коридорі.

Та йому ніхто не відповів. Листоноша пішов. У дворі, в садочку пристрасно мукали голуби. Мешканці спали. Олександр Іванович покрутив у руках сірий бланк. Адреса вірна. Прізвище теж.

"Мала Касательна 16 Олександру Корейку графиня сполотнілим лицем біжить ставка".

Олександр Іванович нічого не второпав, але так схвилювався; що спалив телеграму на свічці.

О сімнадцятій годині тридцять п'ять хвилин того ж дня прибула нова депеша:

"Засідання триває кома мільйон поцілунків".

Олександр Іванович сполотнів від люті і пошматував телеграму. Та тієї ж ночі принесли ще дві телеграми-блискавки.

Перша:

"Вантажте апельсини бочках брати Карамазови".

І Друга:

"Лід рушив крпк командувати парадом буду я".

Після цього з Олександром Івановичем на службі стався образливий казус. Перемножуючи усно на прохання Чеважевської дев'ятсот вісімдесят п'ять на тридцять, він помилився і дав помилковий результат, чого з ним ніколи в житті не траплялось. Але зараз йому було не до арифметичних вправ. Божевільні телеграми не виходили з голови.

"Бочках, — шепотів він, втупившись у старого Кукушкінда. — "Брати Карамазови… Якесь свинство".

Він намагався заспокоїти себе думкою, що це були жарти якихось друзів, але цю версію одразу ж довелося відкинути. Друзів у нього не було. Що ж стосується співробітників, то це були люди серйозні і жартували лише раз на рік — першого квітня. Та і в цей день веселих вигадок і радісних містифікацій вони оперували лише одним не зовсім веселим жартом — фабрикували на друкарській машинці фальшивий наказ про звільнення Кукушкінда і клали цей наказ йому на стіл. І щоразу протягом семи років старий хапався за серце, що Дуже всіх тішило. До того ж не такі вже це були багачі, щоб витрачатися на депеші.

— Після телеграми, в якій невідомий громадянин повідомляв, що командувати парадом буде саме він, а не хтось інший, настало заспокоєння. Олександра Івановича не турбували три дні. Він почав вже звикати до думки, що все це його обходить, аж раптом прийшла, грубезна рекомендована бандероль. У ній містилась книга під назвою "Капіталістичні акули" з підзаголовком: "Біографія американських мільйонерів".

Іншим разом Корейко і сам би купив таку цікаву книгу, але зараз він навіть скривився від жаху. Перше речення було обкреслене синім олівцем. Корейко читав:

"Всі величезні сучасні багатства нажито найбезчеснішим засобом". Про всяк випадок Олександр Іванович вирішив поки що не навідуватись на вокзалі до заповітного чемоданчика, його опанувала тривога.

— Найголовніше, — казав Остап, прогулюючись по просторому номеру готелю "Карлсбад", — це посіяти розгубленість, паніку в таборі ворога. Він мусить втратити душевну рівновагу. Досягти цього не так вже й важко. Зрештою, людей більш усього лякає незрозуміле, загадкове. Я сам колись був містиком-одинаком і дійшов до такого стану, що мене можна було злякати звичайнісіньким фінським ножем. Так, так. Якомога більше незрозумілого. Я переконаний, що моя остання телеграма "в думках ми разом" приголомшила нашого контрагента. Все це — суперфосфат, добрива. Хай похвилюється. Клієнта треба привчити до думки, що йому доведеться віддати гроші. Його треба роззброїти морально, притлумити в ньому реакційні власницькі інстинкти.

Виголосивши цю промову, Бендер суворо поглянув на своїх підлеглих. Балаганов, Паніковський і Козлевич смирно сиділи в червоних плюшевих кріслах з бахромою й китицями. Вони ніяковіли. їх бентежив спосіб життя командора, бентежили золочені ламбрекени, килими, які сяяли яскравими хімічними кольорами, і гравюра "Явлення Христа народу". Самі вони разом з "Антилопою" мешкали на заїжджому дворі й приходили до готелю тільки одержувати інструкції.

— Паніковський, — сказав Остап, — вам доручалось зустрітися сьогодні з нашим підзахисним і вдруге попросити у нього мільйон, супроводжуючи це прохання ідіотським сміхом?

— Тільки-но він мене побачив, перейшов на протилежний тротуар, — самовдоволено відповів Паніковський.

— Так. Все йде гаразд. Клієнт починає нервувати. Зараз він переходить від притупленого подиву до безпричинного страху. Я не маю сумнівів, що він підстрибує вночі в постелі і жалібно белькоче: "Мамо, мамо…" Ще трохи, якась дещиця, останній удар пензля — і він остаточно дійде. Він з плачем полізе до буфета і вийме звідтіль тарілочку з блакитною каймою…

Остап підморгнув Балаганову. Балаганов підморгнув Паніковському, Паніковський підморгнув Козлевичу, і хоч чесний Козлевич абсолютно нічого не зрозумів, він і собі почав кліпати обома очима.

І довго ще в номері готелю "Карлсбад" тривало дружнє переморгування, супроводжуване смішками, прицмокуванні язиком і навіть підстрибуванням з червоних плюшевих крісел.

— Годі веселитися, — сказав Остап. — Поки що тарілочка з грішми в руках Корейка, якщо тільки вона взагалі існує, ця чарівна тарілочка.

Опісля цього Бендер одіслав Паніковського і Козлевича на заїжджий двір, наказавши тримати "Антилопу" напохваті.

— Ну, Шуро, — сказав він, залишившись удвох з Балагановим, — телеграм більше не треба. Підготовчу роботу можна вважати закінченою. Починається активна боротьба. Зараз ми підемо дивитись на дорогоцінне теля під час виконання ним службових обов'язків.

Тримаючись прозорого затінку акацій, молочні брати перейшли міський сад, де товстий струмінь фонтана танув як свічка, проминули кілька дзеркальних пивних барів і зупинились на розі вулиці Мерінга. Квіткарки з червоними матроськими обличчями купали свій ніжний товар в емальованих мисках. Нагрітий сонцем асфальт шипів під ногами. З блакитної кахляної молочної виходили громадяни і витирали, ідучи, замащені кефіром губи. Привабливо відсвічували грубі макаронні літери дерев'яного золота, з яких укладалося слово "Геркулес". Сонце раз по раз підстрибувало у великих шибках дверей-вертушки. Остап і Балаганов увійшли до вестибюля і розтанули в натовпі ділових людей.

Розділ XI

ГЕРКУЛЕСІВЦІ

Як не намагалися начальники "Геркулеса", які часто мінялися, вигнати з своєї установи готельний дух, їм так і не пощастило цього досягти. Як не замазували завгоспи старі написи, вони все ж таки випирали звідусіль. То раптом у торговому відділі вистрибне слово "Кабінети", то зовсім несподівано на матових скляних дверях машбюро знову виникнуть водяні знаки: "Чергова покоївка", то виступали на стінах намальовані золоті руки, що вказували на місця "Для дам" (французькою мовою). Всюди випирав готель.

Дрібні службовці сиділи на четвертому поверсі в номерах, що коштували по карбованцю. Тут свого часу зупинялися сільські попи, що приїжджали на єпархіальні з'їзди, або ж дрібненькі комівояжери з варшавськими вусиками. Там ще пахло підпаховим потом і стояли рожеві залізні умивальники. В номерах, котрі чистіше, куди заїздили королі більярда і провінціальні драматичні актори, розташувалися завідуючі секціями, їх помічники і завгосп. Тут уже було пристойніше: стояли шифоньєри і підлога була обшита рудим лінолеумом. В розкішних номерах з ванними і альковами гніздилося начальство. В білих ванних валялися справи, а в напівтемних альковах висіли діаграми і схеми, що наочно розповідали про структуру "Геркулеса", а також про його зв'язок з периферією.