Золоте теля - Сторінка 35

Полихаєв".

"Що вони там, побожеволіли? Полихаєв".

"Не заважайте працювати. Полихаєв".

"Я вам не нічний сторож. Полихаєв".

"Готель належить нам — і крапка. Полихаєв".

"Знаю я ваші витівки. Полихаєв".

"Ні ліжок не дам, ні умивальників. Полихаєв".

Цієї серії замовили три комплекти. Боротьба передбачалася затяжна, і далекоглядний начальник не без підстав побоювався, що одного комплекту не вистачить.

Потім було замовлено комплект резолюцій для внутрішніх геркулесівських потреб.

"Запитайте Серну Михайлівну. Полихаєв".

"Не морочте мені голову. Полихаєв".

"Тихіше їдеш — далі будеш. Полихаєв".

"Ану вас всіх! Полихаєв".

Творча думка начальника не обмежилася, звичайно, виключно адміністративною стороною справи. Як людина широких поглядів, він не міг пройти осторонь питань біжучої політики. І він замовив чудовий універсальний штамп, над текстом якого трудився кілька днів. Це була дивовижна гумова думка, яку Полихаєв міг пристоувати до будь-якого випадку життя. Окрім того, що вона давала можливість негайно відукнутися на події, вона також звільняла його від необхідності щоразу болісно думати. Штамп був побудований так зручно, що досить було заповнити залишені в ньому порожні місця, щоб вийшла злободенна резолюція.

У відповідь на………. ми, геркулесівці, всі, як один, відповімо:

а) підвищенням якості службової переписки;

б) збільшенням продуктивності праці;

в) посиленням боротьби з бюрократизмом, тяганиною, кумівством і підлабузництвом;

г) знищенням прогулів і іменин;

д) зменшенням накладних витрат на календарі і портрети;

е) загальним зростом профспілчанської активності;

ж) відмовленням від святкування різдва, паски, тройці, благовіщення, водохреща, курбан-байрама, йом-кіпура, рамазана, пуріма й інших релігійних свят;

з) нещадною боротьбою з головотяпством, хуліганством, п'янством, знеосібкою, безхребетністю і переверзевщиною;

і) поголовним вступом до лав товариства "Геть рутину з оперних підмостків";

к) суцільним переходом на сою;

л) суцільним переводом діловодства на латинський алфавіт. а також усім, що може знадобитись у майбутньому.

Пунктирні місця Полихаєв заповнював особисто в силу необхідності, пристосовуючись до вимог біжучого моменту.

Поступово Полихаєв, пізнавши смак штампу, все більше й більше давав ходу своїй універсальній резолюції. Дійшов до того, що він відповідав нею на підступні вихватки, підлі вилазки, бешкети і неподобства співробітників.

Наприклад: "У відповідь на зухвале неподобство, вчинене бухгалтером Кукушкіндом, який насмілився вимагати сплати йому надурочних, ми відповімо…" Або: "У відповідь на мерзенні підступи і підлі вихватки співробітника Борисохлєбського, який просив позачергову відпустку, відповімо…" — і так далі.

І на все це треба було негайно відповісти підвищенням, збільшенням, посиленням, знищенням, зменшенням, загальним зростом, відмовленням від, нещадною боротьбою, поголовним переходом, поголовним переводом, а також усім, що може знадобитись у майбутньому.

І, лише відчитавши таким чином Кукушкінда і Борисохлєбського, начальник пускав у діло коротеньку гумову резолюцію:

"Зауважити. Полихаєв", — або: "Кинути на периферію. Полихаєв".

При першому знайомстві з гумовою резолюцією дехто з геркулесівців засумував. Їх лякала велика кількість пунктів. Особливо бентежив пункт про латинський алфавіт і поголовний вступ до товариства "Геть рутину з оперних підмостків". Одначе все закінчилося мирно. Скумбрієвич, правда, розмахнувся і організував, крім згаданого товариства, ще й гурток "Геть Хованщину", але цим усе і обмежилося.

І поки за полихаєвськими дверима чувся вентиляторний шум голосів, Серна Михайлівна жваво працювала. Поличка з штемпелями, розставленими за ростом — від найменшого: "Не заперечую. Полихаєв", — до найбільшого — універсального, нагадувала хитромудрий цирковий інструмент, на якому білий клоун з сонцем нижче спини грає паличками серенаду Брага. Секретарка вибирала приблизно відповідний до змісту штемпель і таврувала ним папери. Більш усього вона налягала на обережну гумку: "Тихіше їдеш — далі будеш", пам'ятаючи, що це була найулюбленіша резолюція начальника.

Робота йшла без затримки. Гума прекрасно замінила людину. Гумовий Полихаєв анітрохи не поступався перед Полихаєвим живим.

Вже спорожнів "Геркулес" і босоногі прибиральниці ходили по коридору з брудними відрами, вже пішла остання друкарка, яка затрималася на годину, щоб передрукувати особисто для себе рядки Єсеніна: "Влача стихов злаченные рогожи, мне хочется вам нежное сказать", вже Серна Михайлівна, якій набридло чекати, підвелася і, перед тим як вийти на вулицю, почала масирувати повіки холодними пальцями, — коли двері полихаєвського кабінету затремтіли, відчинилися, і звідтіль ліниво вийшов Остап Бендер. Він сонно подивився на Серну Михайлівну і пішов собі, розмахуючи жовтою папкою з шнурками від черевиків. Услід за ним з-під живлющої тіні пальм і сикомор виринув Полихаєв. Серна глянула на свого високого друга і як заніміла опустилася на квадратний матрасик, який пом'якшував жорсткість її стільця. Як добре, що співробітники вже розійшлися і в Цю хвилину не могли бачити свого начальника! На його вусах, як пташка на гілці, сиділа алмазна сльоза. Полихаєв на диво швидко моргав очима і так енергійно тер руки, ніби хотів цим тертям добути вогонь засобом дикунів Океанії. Він побіг услід за Остапом, жалюгідно посміхаючись і вигинаючи стан.

— Що ж буде? — бурмотів він, забігаючи то з одного боку, то з другого. — Я не загину? Ну, скажіть же, золотий мій, срібний, я не загину? Я можу бути спокійний?

Йому хотілося додати, що в нього дружина, діти, Серна, діти від Серни і ще однієї жінки, яка живе в Ростові-на-Дону, але в горлі щось само по собі писнуло, і він промовчав.

Скиглячи і підвиваючи, він супроводив Остапа до самісінького вестибюля. У спорожнілому залі вони зустріли лише двох людей. В кінці коридора стояв Єгор Скумбрієвич. Побачивши великого комбінатора, він вхопився за щелепу і відступив у нішу. Внизу, на сходах, з-за мармурової дівчини з електричним факелом виглядав бухгалтер Берлага. Він раболіпно вклонився Остапові і навіть промовив: "Здрастуйте!", але Остап не відповів на вітання віце-короля.

Біля виходу Полихаєв вхопив Остапа за. рукав і пробулькотів:

— Я нічого не приховав. Слово честі! Я можу бути спокійний? Правда?

— Цілковитий спокій людині може дати лише страховий поліс, — відповів Остап, не притишуючи ходи. — Так вам скаже перший-ліпший агент по страхуванню життя. Мені особисто ви більше не потрібні. А держава, вона, напевне, незабаром вами зацікавиться.

Розділ XX

КОМАНДОР ТАНЦЮЄ ТАНГО

У маленькому буфеті штучних мінеральних вод, на вивісці якого було намальовано сині сифони, за білим столиком сиділи Балаганов і Паніковський. Уповноважений у справі копит жував тістечко-трубочку, стежачи за тим, щоб крем не виліз з протилежного боку. Цей харч богів він запивав зельтерською водою з зеленим сиропом "Свіже сіно". Кур'єр пив цілющий кефір. Перед ним стояли вже шість порожніх пляшечок. З сьомої Паніковський дбайливо витрушував у склянку густу рідину. Сьогодні з конторі нова дівчина-діловод видавала зарплатню по відомості, підписаній Бендером, і друзі насолоджувалися прохолодою, яка йшла від італійських кам'яних плит буфета, від вогнетривкої шафи-холодильника, де зберігалася мокра бринза, від потемнілих циліндричних балонів з шипучою водою і від мармурового прилавка. Шматок льоду вислизнув з шафи і лежав на підлозі, стікаючи водою. На нього приємно було глянути після втомливої вулиці з куцими тінями і пригніченими спекою перехожими, з очманілими від спраги псами.

— Чудове місто Чорноморські— сказав Паніковський, облизуючись. — Кефір допомагає від серця.

Це повідомлення чомусь розсмішило Балаганова. Він необережно придавив своє тістечко-трубочку і з нього вичавилася товста ковбаска крему, яку уповноважений ледь встиг підхопити на льоту.

— Знаєте, Шуро, — продовжував Паніковський, — я чомусь перестав довіряти Бендерові. Він щось не те робить.

— Ну, ну! — погрозливо сказав Балаганов. — Тебе не спиталися.

— Ні, серйозно. Я дуже поважаю Остапа Ібрагімовича: це така людина!.. Навіть Фунт, — ви знаєте, як я поважаю Фунта, — сказав про Бендера, що це голова. Та я вам скажу, Шуро:

Фунт — віслюк! їй-богу, це такий дурень. Жалюгідна, мізерна особа! А проти Бендера я не заперечую. Але мені дещо не подобається. Вам, Шуро, я все розкажу, як рідному.

З часів останньої бесіди з субінспектором карного розшуку до Балаганова ніхто не звертався як до рідного, через те він з таким задоволенням вислухав слова кур'єра і, злегковаживши, дозволив йому продовжувати.

— Ви знаєте, Шуро, — зашепотів Паніковський, — я дуже поважаю Бендера, та я вам мушу сказати: Бендер віслюк! Їй-богу, жалюгідна, мізерна особа!

— Ну, ну! — застерігаючи, сказав Балаганов.

— До чого тут — ну, ну? Ви лише подумайте, на що він витрачає наші гроші? Ви лише пригадайте! Навіщо нам ця дурна контора? Скільки витрат! Одному Фунтові ми платимо сто двадцять. А конторниця. Тепер ще якихось двох прислали, я бачив, вони одержували по відомості зарплатню. Бронепідлітки! Навіщо це все? Він каже — для легальності. Плював я на легальність, якщо вона коштує такі гроші! А оленячі роги за шістдесять п'ять карбованців! А чорнильниця! А всі ці діркозшивачі!

Паніковський розстебнув піджак, і дешева копійчана манишка, пристебнута до шиї порушника конвенції, здійнялася вгору, скрутившись як сувій пергаменту. Але Паніковський так розпалився, що не звернув на це уваги.

— Так, Шуро. Ми з вами одержуємо мізерні оклади, а він купається в розкошах. І навіщо, я вас спитаю, їздив він на Кавказ? Він каже — відрядження. Не вірю! Паніковський не зобов'язаний усьому вірити! І ще я бігав для нього на пристань по квиток. Зважте, по квиток першого класу. Цей невський франт не може, бачте, їздити другим! Ось куди йдуть наші десять тисяч! Він розмовляє по міжнародному телефону, розсилає по всьому світу телеграми-блискавки. Ви знаєте, скільки коштує блискавка? Сорок копійок слово. А я змушений відмовляти собі навіть у кефірі, який потрібен мені для здоров'я. Я стара, хвора людина. Скажу вам одверто: Бендер — це не голова.

— Ви все-таки не дуже, — зауважив Балаганов, відчуваючи, що його віра в Бендера похитується. — Адже Бендер зробив з вас людину.