Афонський пройдисвіт - Сторінка 9

- Нечуй-Левицький Іван Семенович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Раз Копродоніс запросив до себе самого отця Палладія. За чаєм він почав з ним таку розмову:

— Знаєте що, отче Палладію! От чорноризці мають покладні гроші й держать їх дурнісінько під спудом, в скринях. Гроші дурно лежать, дармують і не дають ніякої користі, ні навіть процентів. Це діло не практичне: треба робити так, щоб гроші плодили гроші.

— Воно й справді так… — обізвався Палладій. — Але де ж нам, чорноризцям, вести мирські грошові справи? Ми в монастирі, а не в мирі…

— То давайте гроші на позичку купцям! Гроші вернуться додому, ще й принесуть у скриню проценти. Хто має корови, той має молоко й телята; а у вас ніби корови недійні, ялівки, без молока й без телят… — сказав Копронідос.

— Гм… це правду ви кажете… непогане діло… — муркнув отець Палладій і задумався.

— А скільки процентів дали б купці, приміром? — спитав отець Палладій.

— Дали б сорок або принаймні тридцять на сто, а може, й більше, — сказав Копронідос, — це, бачте, залежиться од умови та й од купця.

— Непогане діло. Треба б собі і мебіль шовком оббить… і перські килими нові купити… бо почуваю, що в повітрі висить вже архімандрича митра над моєю головою… Та й дочкам треба б послати трохи, бо вони сім’янисті обидві і в їх дітей купа. Та треба грошей на наливки… та на вина… на вітання значних гостей, не таких, як Ісакій швець чи кравець… — сказав отець Палладій, і спокуса заворушилась в його голові.

— Авжеж! Як підете вгору високо, то й гроші повинні йти вгору.

— А чи знайдуться ж такі купці, багаті, чесні й певні позичники? Чи можна їм йняти віри? Гроші — ласа річ, а мир любить гроші. Люди люблять позичать і не люблять оддавать, — сказав отець Палладій.

— Знайдуться певні й благонадійні позичники. От хоч би й я! І я ладен платить вам тридцять п’ять процентів на рік! Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса. А коли хочете, запишу в заставу для забезпечності й свій магазин. Банк не дасть вам таких процентів, — сказав Копронідос, — спробуйте на рік, а не сподобається вам, я верну вам капітал з процентами. А гроші вам здадуться. Дасть бог, швидко будете архімандритом… а потім і архієреєм…

Отець Палладій довго думав та міркував, гладячи розкішну бороду. Перспектива архімандричної обстави: дорога мебіль, перські килими, шовкові та оксамитові ряси, золоті дорогі митри, обсипані дорогими діамантами, — все це дуже надило й манило його. Він любив блиск, розкіш і жадав багатої, естетичної церковно-аристократичної обстави.

«За три тисячі в один рік матиму процентів більше тисячі карбованців… Гм… Дадуть архімандричу митру, то справді здадуться… справлю дорогу митру з золотим полем, звелю обсипати дорогими діамантами; хрестик зверху на митрі треба б зробити з брильянтів. Справлю таку митру, якої нема й в архієреїв. Я люблю, як митра сяє… та ще як вдарить сонце в вікно, то блиск по митрі аж переливається, аж бігає смугами, а найбільше тоді, як архімандрити хрестяться та кланяються… Тим-то, мабуть, вони так часто й кланяються… Та й посох треба позолотить, а змія зверху варто б для шику обсипати брильянтами… Гм… на це треба багато грошей… В мене будуть у гостях професори й архімандрити… Та й сам швидко буду архієреєм… Знов треба буде багацько грошей, бо жалування мале — не покріпишся».

Блискуча мрія блискавкою мигнула в голові отця Палладія й розворушила його честолюбність і потяг до слави, до блиску. Отець Палладій раптом перестав гладити свою густу бороду й легенько вдарив долонею по столі. Повна рука з повними, наче налитими пальцями, ніби прилипла до стола.

— Добре! Згода! — сказав він твердим голосом. — За п’ятдесят процентів на рік! — Скільки? — спитав Копронідос, і його чорні очі засвітились, заблискали, неначе в кота, що налагодився кинутись на мишу і знає, що миша вже не втече од його лапок та пазурів.

— Три тисячі! — сказав отець Палладій і подав руку Копронідосові.

Копронідос ляснув його по долоні і велів Мелетії принести пляшку вина. Запили могорич. Написали вексель. Ввечері в своїй келії отець Палладій вийняв з-під спуду гроші й оддав їх Копронідосові. Копронідос неначе на крилах вилетів з келії. Здоровий осятер заплутався в його афонську мережу.

Другого дня Копронідос прийшов на вечерню. Він став перед чудовним образом, підвів очі вгору до неба й усе думав та гадав, розкидаючи думки, на котрого б чорноризця тепер закинути мережу: чи на Єремію, чи на Ісакія, в котрих він примітив великий потяг та прилюбність до чарки. 3 котрим-то буде легша й корисніша справа.? Хто з їх скупіший? І в Єремії ряса на спині поруділа, і в Ісакія спина руда, неначе налатана рудою латкою. І в Єремії хустка до носа світиться наскрізь, як решето, і в Ісакія хустка до носа неначе прострелена кулями: бо як сякає носа, то часом гострий ніс потрапляє в дірочку й стирчить з хусточки, неначе сякає дзьоба чорногуз. В отця Ісакія намітка на клобуці така гарна, як стара запаска, котрою молодиці виносять попіл на смітник… Але і в отця Єремії тільки трошки краща. І в Єремії рясно латок на підряснику, і в Ісакія такі самі взорці, рясненько розкидані по кафтані… І в Ісакія чоботи на носках роззявили рота, неначе просять їсти, і в Єремії з носка часом висовується онуча, неначе чобіт висолопив язика.