Афонський пройдисвіт - Сторінка 11

Єремія зліз з табурета, розв’язав хусточку, вийняв звідтіль сувої асигнацій і почав розкладати їх по столі. Одібравши в одну купу старі, обстрьопані в руках селян бумажки, він поклав їх на столі; у другу купу поскладав новісінькі лиснючі бумажки. Тоді він розгорнув білий вузлик і витяг звідтіль з десяток червінців та старих срібних карбованців і розсипав їх по білій скатертині. Червінці та карбованці заблищали проти ясного світла. Єремія полічив гроші.

— Усі, дякувати господові милосердному! Усі до одного рубля! Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками… Та й заялозили ж їх діди та баби! Неначе в роті пожували. А оце сотенька новісінька! Усі цілі, хвалити ласку отця небесного.

Отець Єремія одійшов од стола й мовчки милувався своїм скарбом, а найбільше блиском червінців…

За дверима зашелестів келійник. Єремія здригнувся, почав голосно читати молитви.

— Слава тобі, боже наш! Слава тобі, царю небесний, утішителю… — молився Єремія й накинув хусточку на свій скарб… Єремія важко зітхнув, неначе живцем ліз на небо, і усе молився: він знав, що келійник не увійде до його тоді, як він стоїть на молитві.

Шелест за дверима стих. Єремія зав’язав у хусточку нові асигнації та червінці і знов поклав їх у каглу між двома покришками. Тисячу рублів старими асигнаціями він сховав у скриню на саме дно.

«Нащо це я переклав тисячу в скриню? Чом не сховав усіх у каглу? Це нечистий, а не я, володав моїми руками, водив моєю думкою. Я, здається, не того хотів… Я хотів, здається, усі гроші заховати в каглі… Ага! Здається, думав… може, позичу тисячу за проценти… та щоб недалеко завтра шукать. Ні, я так не думав! Ні, не позичу зроду-звіку! Я цього не хочу…» — ворушилися думки в голові Єремії, і він усе стояв серед келії, неначе став з якогось дива соляним стовпом.

Уже й північ минула, а Єремія стояв на одному місці й думав. Вдарив дзвін на дзвіниці дванадцять. Гук дзвона неначе розбудив його, як од сну. Він роздягся, ліг на убогу тверду постіль, але сон утік од його очей.

Купець стояв перед ним, мов живий, і ласкавими очима манив його й дражнив: «Дай гроші! Наростуть удвоє, втроє…»

«Не дам, не позичу!» — думав Єремія.

«Дай! Позич! Будеш багатий! Гроші виростуть, як дерево літом, — знав наче говорила до його й надила тінь купця.

«Спокушає нечистий! Це він отут стоїть в моїй келії й дражнить мене… Ой, господи, спасителю мій! Оджени од мене лукавого і всіх янголів його!» — молився Єремія й хрестився; він перекидався на обидва боки, знов молився.

А молитва не проганяла спокусливої думки… Перед світом Єремія задрімав. Йому привиділась якась мара, ніби серед келії стоїть сатана з рогами, з хвостом, чорний, як Копронідос, з такими ж здоровими очима. Сатана вищирив зуби… витріщив очі; з рота запашів жар; висолопився червоний довгий язик; зуби здорові, ще й гострі, а в зубах блищать червінці… І сипляться з рота, і падають без шелесту на підлогу на купу. А золота купа з червінців усе росте, збільшується, піднімається аж до стелі.

Задзвонив дзвін на утреню. Єремія кинувся, підвівся. В хаті блищав тихий ранній світ.

«Спаси мене, сине божий! Завівся нечистий у моїй келії. А все через того купця. Доки його не було, доти я жив собі тихо, в мирі, молився богу, не знав ніякої спокуси. А тепер… Ох, як неспокійно стало, важко на душі! Спокою мій, де ти дівся? Молитво моя, де ти поділась? Мабуть, янгол мій оступився од мене…»

Єремія вмився, вбрався, вийшов на алею. Свіже здорове повітря обвіяло його гаряче лице. Він став бадьористий, кремезний. Думки пішли спокійніше, помірніше. Увійшов він у церкву, став на своєму місці у формі і зараз кинув оком на чудовний образ. Купця перед образом не було. Вже й утреня йшла до кінця, а купець не прийшов. Єремія сливе усю утреню тільки й думав за купця; молитва не йшла йому на серце, бо серце неначе зачинилось і замерло для молитви.

«Шкода, що не прийшов… Жаль! — думав Єремія. — Може, вже більше й не прийде! Шкода! Погано я зробив, що не позичив йому грошей. Був би забагатів. Посипались би тисячі за тисячами. Само щастя лізло у руки. А тепер…»

Єремія незчувся, як скінчилася утреня.

Задзвонили в дзвін на службу божу. Копронідос знов не прийшов до церкви. Єремія поглядав на порожнє купцеве місце, скривився й трохи не заплакав. Того, що правилось у церкві, він не чув і слова.

«Сили небесні! Архангели й янголи! Що це діється в моєму серці? Але чом не прийшов до церкви купець?» — думав Єремія й трохи вже не плакав… за купцем… Єремія вертався до келії й усе оглядався, чи не йде за ним слідком купець. Але купця не було видно. На вечерні Єремія углядів у церкві Копронідоса й почутив у серці, що зрадів, і справді, після вечерні Копронідос зайшов у келію до Єремії. Під пахвою від держав щось чимале, загорнуте в хустку.

Посідали вони. Келійник подав чай і вийшов. Чернець почував, що в його серце швидко кидалось, і вагання найшло на душу.

— Що ж, отче Єреміє, як буде з грішми? Чи позичите, чи ні? Рішимо це діло зараз, коли ви вже наважилися позичить? — спитав Копронідос і втирив очі в ченця.