Антон-Біда — Герой Труда (1955) - Сторінка 13

Простіть, не так. Ну, що за знак!
Я ж знав цю всю “частушку”,
А переплутав, мов новак,
“Звєрюшку” і “Царь-Пушку”.

Від стін Кремля і навпростець —
По селах і столицях
Гуляє “мудрий наш отець”
В “єжовських рукавицях”,

Йде з зореносної Москви
До Києва й Ростова, —
Пуска на всіх, щоб знали ви,
Опричника Єжова, —

На всіх, на всіх,
кого зустрів,
Із сталінських позицій, —
Проти мільйонів “ворогів”
Та ріжних “опозицій”

Пустив його по всій землі,
Як тую відьму на мітлі.

Від стін Кремля,
від стін Кремля
Взялася криком вся земля…

Не “будь готов!”
“В с і г д а г о т о в !!”
Гагакнув Ніколай Єжов.

І закрутилися, як стій,
“Конвеєри” з “врагами”.
І стало все в країні тій
Геть
догори ногами.

Згубилась міра всіх понять
Як заходивсь Єжов панять.

Малюта виліз десь із мряк…
З марксизму — став пістряк…
Зробився бомбою буряк…
І рибою став рак…

Свобода — це закритий рот…
Ну, словом —
все “наоборот”.

Знявсь крик зблизька,
знявсь крик здаля, —
Взялася криком вся земля.

“Царь-Пушка” б’є,
“Царь-Пушка” б’є,
“Царь-Пушка” б’є і глушить!

“Звєрюшка” рве,
“Звєрюшка” мне,
“Звєрюшка” тне і душить!

Це розгулялася чума
Із сталінських позицій,
Це інквізиція сама,
Найбільша з інквізицій.

“Царь-Пушка” б’є,
“Царь-Пушка” б’є,
“Царь-Пушка” ж б’є і глушить!

“Звєрюшка” рве,
“Звєрюшка” мне,
“Звєрюшка” тне і душить!

Супроти всіх,
супроти всіх
Гей скільки сил ударних, —
Супроти “правих”,
“лівих”
й тих…
Ну, перпендикулярних.

“Царь-пушка” б’є,
“Звєрюшка” рве
Із сталінських позицій…

Затрепетало все живе
Уже й не з опозицій.

Загрохотали в еСеСеР
Конвеєри з “врагами”.
І стало в цій країні все
Геть
догори ногами.

І націдив дует оцей
Червоної живиці!!.

Зробились пострахом людей
“Єжовські рукавиці”.

Так от до цих от “рукавиць”
Повергли і Антона ниць.

ІІ

За загратованим вікном
Летять листки кленові…
Настали дні,
такі смішні,
Такі смішні і нові!

Дожився я, Антон Біда,
До в и щ и х почестей Труда:

За те, що потом я скропив
Свій орден той шахтарський,
Мене тим орденом лупив
В лице опричник царський…
Ах, вибачте!
Це кривдить здря
Навіть російського царя.

Не царський,
с т а л і н с ь к и й вістун!
Такий добряк,
такий пустун,
Такий… такий, сказати би,
А п о с т о л
н о в о ї д о б и !

Він щалив орденом в лице,
Аж чуть було за ґрати…
І н е с п і в а л и п р о о ц е
П і с е н ь л а у р е а т и !

Ні, не співали про оце
Пісень лауреати,
Як Орденом Труда
в лице
Героя
били,
брате!..
Лише співав оцей пустун,
Оцей садист,
оцей свистун,
Оцей… оцей, сказати би,
Апостол нової доби.

Та те, що цей “співець” співав,
Цього мабудь
ніхто б не втяв…

Ах,
лавроносний віршомаз!
Хотів би ж я уздріти раз
Коли б отак,
Коли б т е б е
Взяло на цундру У-Ге-Бе.

ІІІ

Ой, не співали Кумачі —
Ті сталінські сурмили, —
Як Орденом Труда вночі
В лице
Героя
били…

Лише співав оцей пустун,
Оцей садист,
оцей свистун,
Оцей… оцей, сказати би,
Апостол нової доби:

Гей, на широкій на груді
Медаля мосянжова,
А на столі напереді —
Кулак,
як бюст Єжова.

Пізнати враз слугу “отця” —
Тяжкий кулак замість лиця,
Тяжкий кулак, сказали б ви,
Замісто серця й голови.

А там де серце:
рветься вдаль,
Блищить, блищить, блищить медаль.

Ой, на груді в бутоні лент
Медаля мосянжова!
А на стіні — еквівалент,
Страшний портрет Єжова.

То угорі висить Нарком,
Малюти брат кривавий,
А унизу із кулаком
Його опричник бравий.

Там на стіні — “герой-нарком”,
Чи пак “нарком із криці”.
А на столі над бережком
“Єжовські рукавиці”, —

Скажи простіш, часу не гай:
Залізний шворінь і нагай,
Та ще обценьки на стільці,
Та ще мотузка на бильці.

Оце і є вони такі
Епохи компоненти, —
Тих “рукавиць” страшних брачкі,
Ударні елементи.

Та це не всі! Нова пора
Уміє все зужити:
У рух пішло задля добра
Усе
чим можна бити.

Бо, бач, тепер, в цій порі
Та в цій ясній країні
Все стало дриґом догори,
Все стало раком нині:

Колись казали — “бытие”
Кує “сознашие” твоє.
Тепер —
“сознание” твоє
“Определяєт б і т і є”!

То ж щоб “сознания” гора
Далась опреділити,
У рух пішло задля добра
Усе
чим можна бити.

IV