Антон-Біда — Герой Труда (1955) - Сторінка 14

Гей на груді в бутоні лент
Медаля мосянжова,
А на стіні — еквівалент,
Страшний портрет Єжова.

Єжов пильнує звисока
Ударну працю п’ястука.
П’ястук пильнує, б’є й товче,
Щоб дав Нарком медалю ще.

А перед ними — тінь бліда,
Побитий вщент
Герой Труда.

За експерта ж (пильнує це!) —
Начальний гість московський,
Як краще орденом в лице
Біду свистун єжовський.

Блищить, блищить в бутоні лент
Медаля мосянжова.
Трощить кулак, збиває вщент,
Тяжкий,
як бюст Єжова.

V

Щоб признавався Антон в гріхах
Страшних, несотворенних,
Його собачили в льохах
Між всіх отих “презренных”

Товкли його найзліші з злих
І голодом морили,
І на “великих” і “малих”
“Конвеєрах” крутили,
І знов тягали по льохах…
Щоб признававсь Антон в гріхах.

Таку, бач, почесть мав Біда
Тому,
що він Герой Труда.

Герой Труда!
Труда Герой!..
Тому щосили в зуби й “крой”!

Щоб орден став у печінках!
Щоб признавався він в гріхах!:

Як він не вугіль-антрацит
Лупав в пітьмі забою,
А яму Сталіну (ось цить!)
Рив “тихою сапою”.

Як він, куркульський корінець,
Проліз у глиб Донбасу,
Щоб там розкласти укінець
І вугілля,
і масу!

Як він, куркульський цей синок,
Звивався над програму,
Щоб пролетарський той шматок
Хапать по кілограму!

Як він, цей “злосний”, лютий “враг”,
Перекидав ваґони…
Як він понищив “в пух і прах”
Совєтські террикони…

Як він ламав…
Як він давив…
Як він псував…
Як він кривив…

Як він зумисне (бо тонкі
Фальшиві документи!)
Замазав сажою “баньки” —
Куркульські елементи!

Як він, нарешті, вглиб заліз,
Кидаючи Вітчизну,
Щоб крізь вугілля
й землю крізь
Не бачить комунізму!

Як він усе саботував!
Як він лице своє ховав!
Як нишком слав він сухарі
Десь куркулівні,
тій сестрі,
І тим (геть випертим з радян)
Куркуленятам в Ромодан!

Як він…
Ну, словом, і в ваґон
Не забере гріхів Антон.

Так от, щоб цей Герой Труда
В усіх гріхах
п р и з н а в с я ! “Да!!!”

Але Антон… Антон не міг…
О, Боже мій, прости цей гріх
Супроти того молодця
Й супроти Сталіна-отця!

Вже ж як
кулак
над ним
старавсь!
І все таки —
в і н н е п р и з н а в с ь !

І чи не “злосний враг” лихий!
Ну, не признавсь, хоч ти убий.

Бо, бачиш, цей Антон Біда
(Ну, як таке от знести!)
Був не лише Герой Труда,
А ще Герой і чести.

Не для брехні він народивсь,
Так само й не для страху;
Своєю честю він гордивсь;
Не скривдив і комаху, —

Був тихий, смирний, як вода,
Але…
був гордий цей Біда.
Тому — за честь
хоч ти й розпни!
Він не боявся й сатани.

І чи не “злосний”, лютий “враг”!
Отак
і не признавсь в гріхах.

Даремно хмурився нарком.
Дарма махав той п’ястуком.
Про “маму” докидав слівце
Даремно гість московський.
І шкварив орденом в лице
Дарма свистун єжовський.
Не помогло й бильце з стільця…

Та мукам
не було
кінця.

О, комунальний віршопис!
Ти смачно п’єш
і м’яко спиш.
Хотів би ж я уздріть тебе
Отак
на цундрі в У-Ге-Бе.

VI

За загратованим вікном
Летять листки кленові…
Настали дні
такі чудні,
Такі чудні і нові.

Антон страждав і гнив в тюрмі,
На всенароднім “злеті”,
Але й учивсь Антон в тюрмі,
Як і університеті.

Він політграмоту нову
Учив не в книгах, —
на яву.

Вгорі він мав “політ-состав”:
Найкращих інструкторів.
А унизу — Антон пізнав
Найліпших професорів.

Вгорі він мав —
життя “оплот” —
“Єжовські рукавиці”.
А унизу — не анекдот, —
Суспільство у темниці,
Весь крин
новітніх громадян!
Немов
у краплі океан.

За загратованим вікном
Летять листки кленові…
О, дні страшні!
О, дні смішні!
О, дні
чудні
і нові!

VII

Ой, що ж це є,
ой, що ж це є
За “вороги народу”?
Яких безчинств,
яких злочинств
Й якого вони роду?

Ой, що ж це, що ж це за такі
За прежахливі птиці,
Що проти них гайки, палки,
І канчуки,
і мотузки, —
— “єжовські рукавиці”?!

О, брате мій, пробач, прости, —
Ці вороги прокляті —
Вони
т о ч н і с і н ь к о як Ти!
Точнісінько,
мій Брате!

Де їхній гріх?
В чім вади всі? —
Сам Бог не зна на небесі.

Вони сидять тут взагалі
Тому що (сміх та й годі!)
У зореносному кремлі
Сказивсь “отець народів”.

Сказивсь отець всіх “мас” і “рас”
Та й став їх нищити, “як клас”,
Ті маси тобто,
й раси теж, —
Взяв на московський їх правеж.