Короткослівна відповідь Феодула… (1599) - Сторінка 2

Там отож, на тому всесвітньому позорищі всі станемо перед Христом і тоді за наслідком побачимо, хто буде ліпший — латина а чи греки з руссю. Хай нині латина по-фарисейському хвалиться, хай у багатстві зі згаданим багачем багатиться, хай у славі князем віку цього виноситься, хай для розмноження земної честі та достоїнства з поганами шириться і множиться, а ми, православні, терпимо, а ми оганьблені, ми в нарузі й осміянні будемо, а ми утиснені, убогі й голодні, а ми смиряймося й принижуймося, а ми гіршими не станемо, хоч і змаліємо, але вдячно цей хрест несімо. Мало є доброго і мало тих, що спасуться, мало вибраних, і мало в кому спасіння хоче віднайтися. "Не лякайся, — каже, — черідко мала, бо сподобалося отцю вашому дати вам царство"⁸. І коли б нас на те стало, щоб ми суперечили тій неправді, латині відповідали і латину суперечкою перемогли — це нічого, жодного пожитку ані нам, ані їм не принесе, тільки заведе зваду й велику ворожнечу, бо латину і сам Христос, не тільки ми, не приведе у віру. Уже-бо до решти вони у тому невір’ї заматеріли, уже-бо до решти у світолюбності потонули, отож покиньмо їх рятувати і витягати з тієї світолюбної погибелі, щоб самим із ними не загрузнути й не потонути, як це сталося іншим єпископам — ви в цьому переконалися. Себе стережімо, про себе чинімо старання, щоб не бути потопленими в цьому віці й щоб вічно не загинути. А до того ж і Христос, і апостоли, а найбільше Павло, забороняючи нам суперечки про віру й закон з незціленими, не велять перлів своїх розсипати перед свиньми⁹. Павло ж до Тита й до корінфян каже так: "Вистерігайсь нерозумних змагань, і родоводів, і спорів, і суперечок про закон, бо вони некорисні й марні" ¹⁰ І "коли ж хто сперечатися хоче — ми такого звичаю не маємо, ані церкви божі"¹¹, або: "Людини-єретика по першім та другім наставленні відрікайся; знавши, що зіпсувався такий та грішить, і він сам себе засудив"¹². Іоанн Богослов каже: "Коли хто приходить до вас і цього вчення не приносить, не приймайте його, не радуйтеся йому і не розмовляйте" та інше. Досить нам того, коли ми правовірні й православні. Досить нам знати про себе і про своїх однодумців та ближніх! Тих утверджуймо і згадуймо через знання нашого православ’я писанням, наукою, друкуванням книг, училищами і задовольняймося від здобутків наших. А латину зовсім у всьому запишімо і не питаймо їх ні про що, як нібито мудрих; не слухаймо їхньої науки та неправдивого православ’я, бо вони на спокусу; так само і їхньої вправності не навчаймося для своєї науки й просвіти; не біймося їхньої влади й начальства; не дивуймося, що вони множаться і ширяться! Хай будуть вони, як є! Ми ж будемо перед їхніми очима, за Євангелієм, прості, дурні й незлобиві. Досить нам спасти себе самих. Однак, щоб не гадала латина, що ми не здатні розпізнати прицукрованої брехні їхнього солодкослів’я, по порядку ідучи через писання Скарги, почавши від передмови, зверненої до короля, і до третього розділу, де показує знаки, за якими пізнається правдива божа церква, вибравши головніші стовпи того фундаменту, супротивні духовному розуму його слова, поставлю їх перед ваші очі на плац, як голі й брудні перед євангельською та апостольською згодою, — ви-бо, православні християни і всілякий читальнику, дивлячись на них, розсудите, що то явна антихристова брехня, а не євангельська правда. По тому доручаємо вас господу богу.

ДО ВСЯКОГО ПРОЧИТАЛЬНИКА ЦЬОГО ПИСАННЯ

Чиню тобі таку першу осторогу, любий читальнику. Коли тобі трапиться читати інше писання, видане латинськими мудрецями супроти православних, розділи свою думку навпіл: одну частину поклади на розмисел писання, а другу на суд євангельської і апостольської науки. Коли речі будуть єднатися з євангельським розумом і коли згоджуватимуться, віруй і прийми, а коли ні, сміло можеш обплювати те писання — не согрішиш за те нітрохи. Окрім погодженого з апостольським та євангельським усяке складене писання — неправда. І ту воду розуміння випущено з тимчасового потоку, а не з джерела, що завжди тече; вона смердить болотом світолюбства і послано її, щоб заражати ласих. Не дивися тільки на те, що солодко пишуть і виставляють солодкі слова, а дивися, чи сидить у них і чи має над ними зверхність правда. В латинців-бо існує звичай: вживаючи при тому мирської та поганської хитрості, так солодко і звабно говорити, писати і слово множити, покриваючи неправду і прикрашати його, що від їхніх упевнень мало хто втече. Усі бачили й бачать: хто гідний потоплення вічного, ті у тих мережах неправдивого православ’я їхнього в’язнуть. Таке вже їхнє ремесло: поганської науки байкослів’ям, ораціями, похвалами і смачним підхлібством зваблювати слабких розумом і темних. Від чого тікає й велить утікати? Від євангельської правди. І Павло, прихильник та поборник євангельських речей, каже: "Цьогосвітня-бо мудрість — у бога глупота".-"Бо царство боже не в слові, а в силі"¹³. І я колись у тій пробі був і латинського оратора слухав. Через те хочу тихо, покірливо нагадати (аби ви стереглися пильно таких медових слів, у яких живе трутизна), як латинський оратор, майстер (учитель) за достойністю сану, мав дружбу зі мною в Луцьку і не утаїв переді мною тілесної пожадливості, якою був переможений, тобто він прагнув блуду від цнотливої дівиці і не міг досягти того собі повабками, оскільки був рябий. А як того досяг? Ото так, розкажу тобі: солодкими словами й бесідами звабив дівицю і при допомозі тієї словесної улесливості цноти дівицю таки збавив. А які слова він говорив згаданій дівиці при залицянні, коротко тобі нагадаю, уважно послухай! Почав дівицю називати сонцем, що вона світить, ніби воно, чудовістю краси; почав звати золотом та сріблом, що, мовляв, так у її лиці рум’яність з білістю цвіте! Почав звати каменем дорогим шанфіром (сапфір) і діамантом, що з’являє її променисте від крові обличчя; тими і більшими байками та брехнями розтопив, як масло, дівицю на блуд; вона ж хоч і побачила неподобство, була, однак, зловлена солодким підхлібством і згодилася стратити цноту. Хіба не явна то була брехня, бо та дівиця не була ні сонцем, ні золотом, ні сріблом, ні каменем шанфіром і діамантом, а в крайньому разі малоумна, повірила тим смачним брехням і зав’язла у хвальному смаку срамослів’я, втопивши в ньому царюючу думку. Тож її невільник-тіло слідує при потребі, куди веде мисленна воля: чи на добро, чи на зло. Так само й ти, улюблений читальнику, пильно стережися духу латинської мудрості, коли вони себе і своїх у власному писанні хвалять, підпирають красними байками зверхніх свідоцтв, а не плодами євангельськими, змащують богословним оцукренням широкотічні докази. Тоді вдайся для проби до Євангелія, де Христос каже: "По їхніх плодах ви пізнаєте їх"¹⁴ і "Не кожен, хто скаже до мене: "Господи, господи!" — увійде в царство небесне, але той, хто виконує волю отця мого, що на небі" ¹⁵. Чи не бачиш, що не від самохвальних слів, але від творення волі отця небесного пізнається правдивий християнин і не в словах, а в силі учинку живе євангельська правда. Отож, тримаючись тієї проби, ти оті не від бога мирські слова ксьондза Скарги, зліплені для зваблення руського народу (їх я тобі коротко хочу показати в перших розділах), їхню брехню зможеш розпізнати, любий читальнику. Досить про це.

УСТУП З ПЕРЕДМОВИ КСЬОНДЗА СКАРГИ ДО КОРОЛЯ