Короткослівна відповідь Феодула… (1599) - Сторінка 3

Оскільки багатша Русь попалила, викупивши, книжки, він уже звертається до короля, радить і схвалює, щоб руський народ був повернутий світською владою з православної віри у папство, показуючи йому обіцяний пожиток. А здійснити те може в такий спосіб: поламати вольності руського народу, а своє сумління та присягу; коли ж до латини не пристануть, то щоб руський народ не був допущений до жодної достойності й начальства.

Обдивись здоровим судом, любий читальнику, того так званого наслідувальника Ісусового життя, євангельського проповідника — чи правдиве таке Ісусове життя, чи не фальшива то наука й проповідь? Хіба це євангельська правда? Де таке в Євангелії і апостольській науці начитав, щоб брехати на християнина, навіть на жида й поганця? Хіба не сам Христос казав: "Ваше слово хай буде: "так, так" і "ні, ні". А що більше над це, то те від лукавого". Придивіться до першого зайвого слова того єзуїта, шо багатша Русь книги його, викупивши, попалила. А коли перше слово брехня і на брехні засноване, знайдеш і пізнаєш її всюди, переходячи повість, хоч вона під правду прикрашена, однак, де брехня, то брехню відчуєш і зрозумієш. То ж перша брехня: подає руського злочинця безіменне, каже тільки "багатша Русь", а хто — не знати. Друге: наклеп, що йде від заздрості й гніву на народ руський, чинить тому, що хоче опоганити його перед владою — ту брехню вигадав і без сорому, не можучи той гнів, що гніздиться в серці, утишити, устами його явно вимовив, як сказано в Євангелії: "Чим серце наповнене, те говорять уста"¹⁶. Третє: лихе сумління й убивча отрута гніву, що примушує світську владу приводити правовірних до латинства ґвалтом; на що жоден король з перших королів не смів важитися, те нині єзуїт на пожиток собі спокійно чинить у вольній землі, тобто безчестить королівське сумління, чинить замішання, неприязнь і лихослів’я від усіх посполитих людей супроти королівського стану, а ще учинить королю вічну погибель, бо той стане з доброї людини тираном. Так, правду сказав у своєму підхлібстві до короля, Скарго, звіщаючи, що держава переживає важкі часи і постали дивні люди в державі вашої королівської милості. О, воістину важкі часи. Це я тобі признаю, коли хочеш з правдивого короля зробити тирана! О, воістину дивні люди! Ти сам від усіх найдивніший, коли замість правда фундуєш у вольній землі неправду і на тому неправедному фундаменті замість миру ґвалт будуєш і тиранство. Спитай же його тут, любий читальнику, в такий спосіб: чи ж це твоя проповідь, єзуїте, коли брешеш; чи ж це у тебе проповідь. Скарго, коли силою і муками, а не покорою і лагідним приписом видираєш від мене правдиве спасіння і притягаєш до поганської згоди від тісного шляху, що веде до вічного життя; чи ж це правдива в тебе наука, єзуїте, що євангельську проповідь зміцнюєш світською владою і що не можеш досягти Євангелієм, те намагаєшся справити тиранством? І де ж ти в євангельській та апостольській науці знайшов таке й вичитав, щоб учитель примушував приписом і порадою світську владу полонити й неволити вільних і свобідних? Хіба не сам Христос і його учні приводили до віри спершу добродійним прикладом, також терпінням, яке мала в собі, потім покірливим повчанням, а не бідотворенням, і з’явили, що саме цей ключ вони залишають учителям, щоб відчинити вхід до царства небесного? Сам Христос-бог таке сказав через Євангеліє тим, що тримаються апостольського сліду: "Це я вам заповідаю — щоб любили один одного ви! Коли вас світ ненавидить, знайте, що мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке я вам сказав: "Раб не більший за пана свого". Як мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово моє зберігали, берегтимуть і ваше"¹⁷. І далі: "Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він богу"¹⁸ та інше. Придивися пильно, єзуїте, чи не той-таки слід апостоли топтали, чи світ їх не зненавидів, чи не прогнані вони були і чи не вбиті? І чи не тому заповіли своїм намісникам та учням терпіти й узаконили за істину навіть смерть, окрім інших законів учення та заповіту про пильність та вірність, — те я ще оповім! Чи не бачиш, богомольцю й розумний читальнику, учення цього неправдивого латинського богослова, як він говорить і обхідним шляхом науку євангельської й апостольської проповіді минає й супротивно вчить? Не вчить він світську владу мукою Христовою, який за істину страждав, дивуватися і жахатися, наслідувати й покорятися заповідям Христовим; тих, що перебувають на високих начальственннх місцях, не наставляє і не приводить до істини, але примушує звитяжити правду і зґвалтувати євангельську проповідь. А розсудивши і побачивши це, пізнаєш і ту доконечну неправду, яку Скарга поклав у тій-таки передмові до короля про кількаразове відщепенство греків з руссю від латини. То вже є остання й конечна неправда і марнослів’я, що й сліпий може бачити, розмисливши, а коли не побачити, то почути може. Кого варто називати відщепенцем: чи того, котрий правди й науки євангельської нерушно тримається, чи того, хто від правди й науки євангельської відірвався, на правду й науку євангельську бреше, супротивно бореться й постає на неї? Чи не ясно всім розумним, що той є щирий брехун і відщепенець, котрий супроти правди воює, не тільки "так, так" і "ні, ні" говорить, але через лукавого зайве каже! Це він — те перше вмістилище великої брехні та відщепенства латинського, як тут увіч через нього самого я показав, і зветься він Петро Скарга. Збудеться на ньому слово Давида-пророка: "Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив"¹⁹, хоч гадав, що інші впадуть, але по правді своїм життям ту яму знайшов. Про це досить.

Розділ 1