Молодший брат Сонця - Сторінка 12

— Ну що ж, якщо уряд так вважає… Дафф? Будемо співпрацювати, оскільки йому дозволить підготовка…

Натаніел був страшенно здивований. Що за метаморфоза? Девіда наче хто замінив!

Поклавши трубку, Девід майже весело подивився на головного інженера.

— Бос вимагає негайно починати виготовлення другої моделі. Зараз він буде тут.

Натаніел кинув виразний погляд на телефонні апарати і обережно сказав:

— Я не думаю, що бос діє без санкції уряду… принаймні військового міністра.

— Мене це не обходить. Відповідатиме він.

— Що ж, ти можеш поставити питання про новий контракт. Сподіваюсь, за гонораром діло не стане.

Девід здивовано зиркнув на свого помічника, закліпав очима і махнув рукою:

— А… це довга процедура…

Бос, Дафф і кілька охоронців буквально вдерлися до кабінету Девіда. Пускаючи клубки диму з тліючої сигари, бос потряс у повітрі газетою і гаркнув:

— Рада Безпеки засідає… по нашому питанню, а вам — формальності? Зрозумійте, що далі зволікати не можна. Ми просто не встигнемо!

І знову спостережливий Натаніел вловив радісний вираз на обличчі свого шефа. Це була коротка мить, якийсь зловтішний зблиск у глибині душі.

Дафф похмуро оглядав кабінет, очікуючи, що скаже Девід, здоровані з охорони стояли біля дверей.

Девід перечекав хвильку, доки бос, виговорившись, важко опустився в крісло, а тоді сказав, наче нічого й не трапилось:

— Ну, якщо ви берете це на себе…

— Беру, беру! — перебив бос. — За технічні характеристики відповідаю я!

— В такому разі почнемо негайно, зараз, — сказав Девід. — І не будемо даремно нервувати…

Ця коротка розмова, яка дуже здивувала Натаніела, завершилась справжньою ідилією. Бос тряс Девіда за плечі, тиснув йому руку, вигукуючи компліменти, величаючи Девіда «найгеніальнішим генієм», «суперменом із суперменів» і т. п., а той усміхався, наче іменинник, і все підтакував.

Натаніелові стало просто гидко від цієї «сердечності», він вийшов на гравієвий тротуар і, сердито сплюнувши, прошепотів сам до себе:

— Оце справді комедія… перевдягання.

V. КРАХ АВАНТЮРИ

Кожного разу після розмови з Даффом Девід мав пригнічений настрій. Не лише Натаніелові, а навіть і собі він не міг би признатися, що нерви його здають, що йому чим далі, тим важче витримувати свинцевий погляд і металевий голос нового помічника. Той, хоч і поводив себе коректно, силкувався навіть усміхатися, але Девід повсякчас відчував жорстке випромінювання ворожості, небезпеки. Тепер уже не мав сумніву, що Дафф одержав завдання будь-що вивідати саму суть його винаходу. Про які б процеси не йшлося, він обов’язково підводив до найголовнішого: як ізолюється антиречовина? Який механізм її утворення?

З одного боку, це свідчило, що він дуже далекий від істини, раз вважає, що в пірамідах-бомбах антиречовина утримується в готовому вигляді, а з другого — виказувало його небезпеку, настирливу цілеспрямованість. О, коли б йому вдалося досягти свого, то Девід негайно опинився б поза грою і, напевне, поза життям.

Але гра продовжувалась! Кожної суботи точно за графіком була готова бомба нового, ракетного зразка. Спеціальною платформою на м’якому ходу її з величезною обережністю перевозили з цеху до арсеналу. Неначе то було новонароджене дитя або тендітна квітка, з якої можуть осипатися пелюстки.

Щоразу, спостерігаючи цю урочисту операцію, Девід усміхався.

«Чого він радіє? — думав Натаніел, побачивши його веселі очі. — Ще невідомо, як усе це обернеться».

А Девід тішився тому, що добре знав, які безпечні ці піраміди зараз, до вмикання «магнітного реверса». їх можна сунути бульдозером по камінню. І навіть Натаніел про це не здогадувався, і ніхто на світі! От лише Дафф поглядає якось ніби підозріливо… Ну, що ж, уже недовго… скоро ця гра скінчиться, і Девід зможе здійснити свій нечуваний експеримент!

Платформа з бомбою з’їхала на пандус, вистелений рельєфною гумою, і поволі спустилась униз, під бетонне покриття. Бос особисто стежив за всією процедурою і вертався до своєї контори лише після того, як масивні двері складу зсувалися і перед ними ставало двоє вартових.

— Ну, от ще одна… — зітхнув Натаніел.

— Радій, друже! — Девід поклав йому руку на плече. — Скоро закінчуємо програму. Finis coronal opus![3]

Натаніел невесело усміхнувся:

— Дивлячись який фініш.

Вони пішли пальмовою алеєю у бік моря. І Натаніел розповів про свої страхи. Він боявся, що Девідові не вдасться перехитрити кліку, з якою вони підписали контракт, що палії війни, одержавши таку зброю, можуть кинутись в яку завгодно авантюру, а Девіда і його просто ліквідують, щоб не заважали. Отож не можна гаяти часу, треба втікати звідси, доки не пізно, втікати негайно, цієї ж ночі, Субмарина патрулює в міжнародних водах, вишлють катер — тільки подати сигнал.

— Ну, скажи, невже тобі охота балансувати над прірвою? — Спитав наприкінці Натаніел.

Девід поглянув у далечінь і зітхнув;