На кожум’яках - Сторінка 3
- Нечуй-Левицький Іван Семенович -С и д і р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корніївно, що інше.
Г о р п и н а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м’яв шкури і хліб з того їв. Я торгую яблуками і хліб з того їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум’яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Євфросини. (Присікується до Рябка і б’є кулак об кулак.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)
Г о р п и н а. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів.
С и д і р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав під ваш очіпок? А може, й є?
Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі, сестро, годі. Хіба ж ти не знаєш, що мій старий вередує?
Г о р п и н а. Скубла вас жінка, та чортзна по-колишньому.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує. (Приспівує.)
Г о р п и н а (приспівує). Шеретує, обернеться й поцілує. Таке лиш по чарці! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слиз-ький: так і лізе сам з рота. (Показує.)
Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум’яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум’яки, а може, й на ввесь Київ.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.
Г о р п и н а. Тільки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хаті, то я б їй патли обскубла.
Дзвонять до церкви.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечерні дзвонять? Піду ж я поможу дякові співати. (Встає.)
Г о р п и н а. Вже таки й поможете дякові. Сідайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, і час заміж, та все якісь недоладні люди трапляються: то негарні, то без грошей, хоч і гарні, то не дуже розумні. ЗоВ с і.м не до пари моїй Євфросині.
Г о р п и н а. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.
Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Мені не йти за його заміж.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю і нічогісінько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: він знається не тільки з семінарськими басами, але навіть з митрополичими.
Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Не скажу, нехай кортить.
Знов дзвонять до церкви.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! Їй-богу, втеряю вечерню. (Бере шапку і йде. Горпина його доганяє й тягне до стола.)
Г о р п и н а. І годі вам, годі. От уже наспіваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що він співає.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра табака, якась не проста, заморська, то він біжить нюхнути з дякової табатирки.
Г о р п и н а. Знайшов добро. Сідайте-бо та побалакаємо, та вип’ємо по чарці. (Тягне його й садовить.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мої кістки тріщать.
Г о р п и н а. Химко!
Входить Химка.
ВИХІД 6
Т і с а м і й Х и м к а.
Г о р п и н а. Побіжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїнові на один нюх табаки.
Х и м к а. Чого? Табаки? Хіба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бігала, та ще й до церкви! Вже ці тітка вигадають! (Виходить.)