На кожум’яках - Сторінка 6
- Нечуй-Левицький Іван Семенович -В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
О л е н к а. Та горенько, що нема.
Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемніє. Дай лишень сюди! (Бере й надіває на руку.)
О л е н к а. Ой, як же на тобі блищить золото! Неначе на образі.
В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкішно вбрала голову!
О л е н к а. Які в тебе, Євфросино, стали тепер великі коси. Як ви були бідніші, то в мене були довші коси, ніж у тебе, а як ви розбагатіли, то в тебе аж утроє більші коси виросли.
Є в ф р о с и н а і в с і т р и п р и я т е л ь к и сміються.
Є в ф р о с и н а. От вже кожум’яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всіх панів на голові свої коси?
О л е н к а. Невже ж чужі?
О л ь г а. А чом же не вбратись і в чужі коси, аби було гарно?
О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панів такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові або повісмо конопель.
Є в ф р о с и н а. Купи, Оленко, й собі таке повісмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.
Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?
Є в ф р о с и н а. Може, кого й жду, та не скажу кого.
Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш!
Н а с т я. Ба вгадаю.
Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш.
Н а с т я. Бодай я завтрішнього дня не діждала, коли не вгадаю.
Є в ф р о с и н а. Ану скажи, як починається його прозвище.
Н а с т я. Го…
Є в ф р о с и н а. А далі?
Н а с т я. Гострохво…
Є в ф р о с и н а. А далі?
Н а с т я. Гострохво…
Є в ф р о с и н а. Попала пальцем в самісіньке небо.
Н а с т я. Знаю я його! Бігає за баришнями як несамовитий.
ВИХІД 17
Т і с а м і й С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпі, в рукавичках і з паличкою.
Шляпа на голові набакир. Він усе тре руки — показує рукавички.
Є в ф р о с и н а (тихо). Як б’ється моє серце! Боже мій!
Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється). Мій найнижчий поклін тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросині руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу і з ким буду розмовляти, але в домі такої баришні, як Євфросина Сидоровна, я сподіваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рікіміндуйте мене, прошу вас. (Здіймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)
Є в ф р о с и н а. Се мої близькі приятельки і сусіди.
Н а с т я. Мені здається, що ми таки не зовсім незнакомі… Мені здається, що ми вже десь бачились.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цією не варт би й знакомитись, як я придивився при світлі: ніс, як цибуля, а очі, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рікіміндуюсь і вам. Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?
Є в ф р о с и н а. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матір’ю; торгують яблуками. Вбогі люди.
Г о с т р о х в о с т и й. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум’яцька міщаночка! Такої й на Хрещатику, і в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би і в десятому коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.
Є в ф р о с и н а (тихо), Ат… простенька собі дівчина… Зовсім не нам рівня.
Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки). Свирид Іванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленці руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.
О л е н к а одвертає лице і ледве простягає йому руку.
Будьте ж сміливіші!
О л е н к а. От і знайшли білу руку. Нема моїм рукам од чого біліти.
Г о с т р о х в о с т и й. То купіть рукавички.
О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на сміх!
Є в ф р о с и н а і приятельки осміхаються.
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очки, брівки, як шнурочки, щічки, як палянички. Якби довідатись, хоч де вона живе.
О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чудніше.
ВИХІД 18
Т і с а м і й Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (виходить з пекарні). Добривечір вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене діла, аж голова біла. Сідайте, будьте ласкаві, і я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Він вас усе згадує. От би наслухався. (Сідає.) Ото моя Євфросина та й мій старий все кажуть, що нема в світі нічого кращого й луччого, як розумні і вчені люди.