На кожум’яках - Сторінка 5
- Нечуй-Левицький Іван Семенович -ВИХІД 11
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а.
Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а (входять в хату). Добривечір, Євфросино! Чи жива, чи здорова?
Є в ф р о с и н а (плеще в долоні). От і баришні йдуть! Доброго здоров’ячка! Насилу вас діждалась. (Цілується з усіма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тітку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмерділа гнилими яблуками світлицю, ще й вилаяла мене на В с і. боки.
Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а. Ха-ха-ха!
Н а с т я. Слава тобі, господи, що в мене таких тіток нема.
О л ь г а. В мене таких тіток нема, але зате моя мати зоВ с і.м така, як твоя тітка Г о р п и н а.
Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гості? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
Є в ф р о с и н а. Може, жду, а може, й ні. Там-то мені великій клопіт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.
ВИХІД 12
Т і с а м і та Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованці платила за аршин. (Входить.) Здорові були! (Цілується зо всіма.) А ваші матері живі, здорові?
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живі й здорові і вам кланяються. А вас як бог милує?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросині одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…
Є в ф р о с и н а. Годі вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справді яке диво шовкове плаття.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросині нові золоті сережки та золоті… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такі, так і сяють на всю хату.
Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Є в ф р о с и н а. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Ідіть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Піду, піду! За всі голови. (Виходить.)
ВИХІД 13
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а і В а р в а р а.
Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату і зумисне шелестить хвостом.
В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вітрі. А який хвіст! Здається, увесь шелест на хвості.
ВИХІД 14
Т і с а м і й О л е н к а.
О л е н к а (входить). Добривечір! З неділею будьте здорові!
В с і. Доброго здоров’я! Спасибі, будь і ти здорова.
О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: піди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце — й прийшла.
Є в ф р о с и н а. Сідай, Оленко!
О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Є в ф р о с и н а. Мабуть; чи подобається тобі хоч трохи?
О л е н к а. Де вже пак не подобається! Мені такого й до смерті не носити. Ох! (Зітхає.)
Є в ф р о с и н а. А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золоті сережки та браслети, покажи!
Є в ф р о с и н а. Та вже нігде дітись: треба показати. (Йде в кімнату й виносить сережки й браслет.)
В с і. Ой, гарні ж! Аж блищать, аж горять! Так і сяють на всю хату.
ВИХІД 15
Т і с а м і й Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (вбігає з пекарні прожогом). Аж тридцять карбованців заплатила своїми руками! Надінь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Є в ф р о с и н а. Таки не втерпіли, прибігли: ще й Химку сюди приведіть. Підіть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Піду, піду. (Виходить.)
Є в ф р о с и н а надіває перед дзеркалом сережки й браслет.
В с і. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
ВИХІД 16
Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а і О л е н к а.
О л е н к а. Дай мені, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.
Є в ф р о с и н а. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тільки не впусти, бо ще й розіб’єш.
О л е н к а (бере браслет і приміряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. І моя рука не дуже чорна для золота.