Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу - Сторінка 20

Пандорському не спалося. Після того, як померла дружина, його часто мучило безсоння. Він вирішив і цього разу прогулятися й подихати свіжим повітрям. Стомлений цирк «Бухенбах» провалився у глибокий сон. Навіть Міха Голий зі своїм дворнягою Бобі сторожували із заплющеними очима.

Імпресаріо замріяно спостерігав за зорями, коли помітив дві тіні, які прокрадалися до шапіто.

—Ого!— Пандорський опустив руку в кишеню, але циркового пістолета там не виявилося. Зрештою, він його ніколи й не мав. Бо і взагалі циркових пістолетів, як відомо, не буває. «Здається, зараз буде смертельний номер!» — Пандорський закрив лице плащем і рушив за непроханими гостями, які несли у руках щось важке.

Ті почали розливати на шапіто якусь рідину. За різким запахом стало зрозуміло, що це — бензин. «Хлопці вирішили погрітися»,— імпресаріо намацав на поясі кинджал. Кинджал таки був, бо Пандорський використовував його у фокусах.

—Запалиш, коли я звідси виберуся,— прогуділа одна із тіней і почала віддалятися.

«Овва! Кого ж вибрати?— Пандорський на секунду задумався.— Ні, треба рятувати цирк». Але маленька постать не поспішала ставати підпалювачем. Вона прошкандибала до вагончика Івана Сили і почала розливати бензин там. Далі підперла двері кілком ззовні і дістала сірники. «Оце так!— Пандорський стиснувся в пружину.— Негарно людям перебивати сон!» Ще мить — і пущений ним кинджал вдарив тупим кінцем підпалювача прямо в голову. Той зойкнув і повалився додолу.

Пандорський галантно вклонився, ніби цей трюк спостерігали сотні глядачів, і неквапливо підійшов до лежачого. Звалив його собі на плече і поніс у вагончик.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ ПАНДОРСЬКИЙ ПРОВОДИТЬ ВИХОВНУ РОБОТУ

Карлик пролупив око від сонячного світла і страшенного болю в потилиці. Він хотів торкнутися місця, яке так нило, але руки виявилися зв’язаними.

—Ґуля,— почув він голос Пандорського, який невимушено голився кинджалом.

Піня, побачивши, що він у вагончику імпресаріо, намагався пригадати, що ж сталося.

Може, від вогню він утратив свідомість і Пандорський його врятував?

—Авжеж!— відповів той, ніби читаючи думки.— Саме так: я тебе врятував. Але не від пожежі, а від трупів.

Карлик перелякано закрутив очима.

—А тепер, мій юний пожежнику,— Пандорський акуратно вимив лезо і почав його гострити.— Я хочу знати правду.

Спочатку Піня мовчав.

Але це ніяк не вплинуло на Пандорського. Він акуратно розрізав яблука кинджалом на шматочки і поїдав їх. Взагалі, імпресаріо був прихильником здорового способу життя, тому їв тільки рослинну їжу. Коли горбун почав страждати не так від страху, як від голоду, то розплакався.

Карлик розповідав, що батьків не бачив зроду. Вони відцуралися від нього, щойно Піня народився з фізичними вадами.

Що у дитячому будинку над ним знущалися як могли.

Що жив він у холоді й голоді. І лише несамовита праця над собою зробила його циркачем.

Що жодної рідної душі у цьому світі не має. Була у нього тільки мавпочка Беня, і ту забрав Сила.

—Тому ти вирішив засмажити їх разом,— байдуже вирік Пандорський і розрізав апельсин.

Карлик клявся, що він не розуміє, як це сталося. Що це на нього біс найшов.

—До речі, як звати цього біса? Я маю на увазі другого «пожежника»,— Пандорський ретельно пережовував апельсин. Зрозумівши, що імпресаріо знає про спільника, Піня вирішив усе звалити на Фіксу.

—Це все організувала таємна поліція,— від хвилювання карлик аж захлинався.— У них свої порахунки з Іваном. Сила навіть сидів за вбивство.

—Пандорський!— раптом почувся за дверима голос мадам Бухенбах.— Ти чув, як усюди смердить бензином?

Від страху карлик аж затрусився.

—Не видавай! Не видавай!— пропищав він.

—Мадам, я переодягаюся. Секундочку!— крикнув Пандорський, аби виграти час.

—Це, мабуть, наші конкуренти,— не вгавала пані Бухенбах.— Вони вирішили відлякати глядачів запахом бензину. Ха-ха! Які наївні!

—Отже, так, дорогий мій супермене,— Пандорський провів кинджалом біля шиї карлика, а далі розрізав мотузки на руках. Якщо я хоч раз помічу, що ти щось затіваєш проти нашого цирку чи Івана Сили, мадам Бухенбах про все довідається. І тоді тобі доведеться шукати іншого товариства. Я зрозуміло висловився?— Пандорський був тепер сама галантність. Карлик з полегшенням кивнув головою.

—Моя чарівна пані, — промовив імпресаріо, виходячи надвір.— Чи не здається вам, що наш цирк тут засидівся?

—От про це я якраз і хотіла з вами порадитися,— мадам Бухнебах елегантно тримала в руці мундштук із сигареткою.— Якщо нас уже так допікають конкуренти, то не будьмо такими лінивими.

І цирк «Бухенбах» почав збиратися в дорогу.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА СТАВ НА ЗАХИСТ ТВАРИН

Столиці, міста і містечка, велетенськи і зовсім крихітні країни — усе це тепер випало Іванові Силі побачити на власні очі.