Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Сторінка 2

- Малик Галина Миколаївна -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Та ніхто не відповів їй на запитання. Тому Аля вирішила дознатися про те сама і вийшла з будинку.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
у якому Аля знайомиться
з першим недоладянином

Тільки-но мандрівниця звернула за перший поворот дороги, аж попереду побачила дерев’яний стовпчик, а на ньому висіла криво прибита стрілка, що показувала кудись угору. На ній нерівними літерами нашкрябано:

Н Е Д О Л А Д І Я

—Що за Недоладія?— голосно запитала Аля.

Зненацька у найближчих кущах щось зашаруділо. З густого і листя висунулася чиясь голова у шкіряному капелюшку з півнячою пір’їнкою. Капелюшок сидів набік, криво, бо лівого вуха на голові не було. Голова повернулася обличчям до Алі. Ну й очі! Одне око велике, друге — мале. Ніс набік, губи скривлені і навіть ямочка на підборідді не на своєму місці, а майже біля вуха. Але, незважаючи на це, очі дивилися лагідно, тож обличчя здавалося відкритим і добродушним.

—Ти хто?— спитала голова звичайним людським голосом.

—Я — Аля,— отямившись від несподіванки, відповіла дівчинка.— А ти хто?

—А я Недоладько!— губи його розпливлися в усмішці.

І з кущів виліз кремезний, широкоплечий хлопчина. Стояв він, нахилившись набік, бо ліва нога у нього була коротша від правої.

—От такий компот!— ніби вибачаючись за свою зовнішність, сказав новий знайомий.

—Який компот?— не зрозуміла Аля.

—То в мене така приказка,— махнув рукою Недоладько,— не зважай!

—А-а-а,— протягла Аля. Тут вона знову згадала про стрілку на стовпчику і спитала:

—Ти часом не знаєш, що це за Недоладія?

—Ой, тепер я зрозумів!— не відповідаючи на запитання дівчинки, вигукнув Недоладько і ляснув себе по лобі.— Ти, напевно, тільки-що прибула! От так компот! А я дивлюся на тебе і нічого не второпаю. Бо хоч одна кіска у тебе й не заплетена, та дуже ти схожа на звичайну живу дівчинку!

—Як це схожа? Я і є звичайна жива дівчинка!— обурилася Аля.

—Як? Справдішня жива?!— не повірив Недоладько. Він так кумедно округлив свої неоднакові очі, що Аля голосно розсміялася.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,
у якому Недоладько
розповідає про дивні речі

Від подиву Недоладько гепнувся на траву, не зводячи з Алі очей.

—От так компот!— розгублено пробубонів він.— Скільки живу, ще ніколи не зустрічав у нашій країні справжньої живої дівчинки! Чим же ти так завинила, що потрапила сюди?— співчутливо запитав він.

—Завинила? Нічим я не завинила!— відповіла вона.— Хіба що позавчора розбила чашку з сервізу. А ще раніше без маминого дозволу ходила в кіно. А перед тим загубила в снігу рукавиці. Невже за це можна потрапити сюди?

—Ні, ні! От так компот! Зараз я тобі все поясню!— вигукнун Недоладько і зручніше вмостився на горбочку.

—Знаєш, що це за країна?— таємниче почав він.— Тут живуть не доведені до ладу справи! Так, так, усі недороблені справи! Хтось там у вас щось не доробив — гульк!— і вже воно тут! Ось мене, наприклад, не домалював один хлопчик,— і він показав на те місце, де мало бути ліве вухо,— і тому я тут. А збирає сюди недороблені справи карлик Недочеревик. Він уміє чаклувати…

—Зачекай, зачекай, на голові у нього — червоний ковпачок, а на ногах — величезні черевики?— перебила його Аля.

—Так, так, це він! Але дивно — раніше він забирав тільки те що не доробляли люди. А от щоб переносити до Недоладії людей — такого ще не було! Можливо, він схопив тебе за те, що ти косу не доплела?

У Алі в кишені ще й досі лежала стрічка для другої кіски. Вона засунула її туди ще вдома, бо сподівалася заплести пізніше.

Але дівчинка вже почала здогадуватися, чому потрапила сюди. «Напевно, це через бабусин рушничок»,— подумала вона.

І раптом сплеснула руками, бо згадала, що сьогодні бабусін день народження і всі, мабуть, уже сідають за святковий стіл. Її напевно, шукають, мама хвилюється…

—Недоладьку, мені треба швиденько повернутися додому.

Лагідні очі Недоладька з сумом подивилися на Алю.

—З цієї країни немає дороги назад,— відповів він.— Хто потрапить сюди, тут залишається назавжди.

Як це — назавжди? Які дурниці!— занепокоєно вигукнула Аля. І раптом зрозуміла, що Недоладько не жартує.

—Невже ніхто не знає дороги звідси?— злякана дівчинка благально поглянула на Недоладька.

—Я тільки знаю, що на північ від Недоладії живуть абияки, на захід якоськи. А з півдня і сходу Недоладія межує з великою країною сяк-таків. Це величезні дикі краї. На мандрівників там чигає безліч смертельних небезпек. Це все, що я знаю.

Недоладько замислився.

—Взагалі, можна спробувати… Розумієш, який компот… Недоладією править Недороль Десятий. Кажуть, що він добрий, хоч мені в це не дуже віриться. Але спробувати можна. Можливо він допоможе тобі вибратися звідси.

—А де він живе?

—У своєму замку в столиці Недоладії — Недограді. Якраз я йду туди. Якщо хочеш — ходімо разом.