Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Сторінка 5

- Малик Галина Миколаївна -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


—А що буде, якщо він тебе спіймає?

—Він накаже відрубати мені голову!

—Ой!— злякалася Аля.

Та Недопопелюшка дзвінко розсміялася.

—Не бійся, ми втечемо!— заспокоїла вона дівчинку.

—Тоді я пійшов,— підвівся Недоладько.— Тільки хочу тебе попрохати,— звернувся він до Алі,— якщо дізнаєшся, як можна вибратися звідси, пообіцяй, будь ласка, що розкажеш і мені.

—Обіцяю!— сказала Аля.

—Ну то хай тобі щастить! Повертайся швидше до Недотелю!— побажав Недоладько навздогін Алі, яка вже попрямувала коридором за Недопопелюшкою.

Вони довго пробиралися темними галереями, переходами, вузькими і широкими сходами старого замку.

—Тут!— нарешті прошепотіла Недопопелюшка і показала на двері.

Аля тихесенько підступилася ближче до дверей і заглянула в щілинку. До кімнати заглядав ріжок місяця, який освітлював королівське ліжко. З усіх боків його оточувала важка запона, що опускалася з-під самої стелі. Через високі стрільчасті вікна виднілися мерехтливі зірки на чорному небі.

Аля рушила до кімнати. Але Недопопелюшка схопила її за руку.

—Зачекай! Ти знаєш, як до Недороля звертатися?

—Здається, треба казати «ваша величність»?— невпевнено ловила Аля.— Принаймні так зверталися до королів у казках.

—Ваша величність — це до справжнього короля! А до нашого — «ваша недоречність»!

—А хіба він не справжній?— здивувалася дівчинка.

—А!— зневажливо відмахнулася Недопопелюшка. Не король, а одна недоречність! Ну, ні пуху, ні пера тобі! — і вона залишила Алю саму.

Дівчинка навшпиньках наближалась до королівського ліжка. Їй здалося, що вона чує тиху музику.

Раптом перед нею впала тонесенька смужка світла, що вибивалася з щілини у запоні. Аля зазирнула в щілину, і перед її очима постала картина.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ,
у якому Аля зустрічається
з Недоролем Десятим

Посередині широченного ліжка сидів чоловічок у нічній сорочці та нічному ковпаку з китицею. Поруч у мідному свічнику горіла свічка. Він тримав у руках банджо і легенько перебирав струни. Потім вмостився зручніше і заспівав сумно-сумно:

Я нізащо
не признаюся
нікому,
що мені у замку
страшно так
самому!
Тільки місяць загляда у вікна чорні…
Ех, немає в мене друзів—
є придворні!

Поки Недороль співав, дівчинка розмірковувала, як озватися до нього, щоб він, бува, не злякався і не зчинив галасу.

Нарешті вона відважилася і тихенько прошепотіла:

—Ваша недоречні-і-ість!

Та Недороль Десятий все одно страшенно перелякався.

Він заверещав, шпурнув банджо вбік, аж воно жалібно забриніло, і почав швидко зариватися у свої подушки. Від страху підвивав і приказував:

—При-ри-риви-вид! Ва-ва-ва! При-йшов при-ри-риви-вид! Рятуйте! Ва-ва-ва!

І ось уже на ліжку замість короля височіла гора ковдр та подушок.

«Ох, як я ж його налякала!— жалкувала дівчинка.— Ще задихнеться там під подушками!»

І вона знову покликала:

—Ваша недоречність! Заспокойтеся, будь ласка! Я зовсім ні привид!

Недороль не відповідав.

—Вилазьте, ваша недоречність, вам же нічим дихати!

Знов мовчання. Аля розсердилася.

—Ваша недоречність, якщо ви зараз же не вилізете, я піду собі!

Купа заворушилась, і почувся голос:

—Як-кщо ти не при-ри-риви-вид, то доторкнися до моєї руки!— і з-під подушок висунулася тремтяча королівська рука.

Аля легенько потисла її. Тоді з-під ковдр вигулькнув спочатку ковпак, а потім і сам Недороль.

—Ді-ді-дійсно, начебто не при-ривид!— сказав він.— То хто ж ти?

—Звичайна дівчинка!

—Звичайних дівчаток не буває! Тобто не буває у моєму королівстві!

Нарешті Недороль виліз і сів, відсапуючись.

—Ох-х-х, як ти мене налякала!— і він приклав до серця руку,— Я думав, що воно от-от вискочить! Мене вже давно так ніхто не лякав.

—Чому?

—Бо вже багато років сюди ніхто не заходить!

—Чому?— знову спитала Аля.

—Чому, чому!—розсердився Недороль. Потім підкликав Алю пальцем, нахилившись над нею, прошепотів: — Я їх боюсь!

Оглянувся довкола й додав ще тихіше:

—Усіх боюся! Але найбільше,— Недороль зблід, наче крейда,— найбільше я боюся свого Першого Недорадника!

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
у якому Аля дізнається
про Державну Таємницю

—А ти знаєш, чому я боюся свого Першого Недорадника? Він зазіхає на мою корону!— плаксиво сказав Недороль Десятий.— Мене рятує тільки те, що у нього немає голови! Але як тільки вона в нього з’явиться…— Недороль засмученими очима дивився на подушки.

—Як це — немає голови?!— вжахнулася Аля.

—Нема — і все! Його намалювала якась дівчинка спочатку з головою. Потім та голова їй чомусь не сподобалася і вона стерла її гумкою. А більше так і не малювала. От він і лишився без голови!

Раптом Недороль похопився, вирячив очі, підняв палець вгор і зашепотів: