Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Сторінка 4

—Пхе! Велика біда — без дверей! Може, тобі сподобається кімната без ліжка, без опалення, без водогону і стелі або зовсім без стін?

Недоштанько подумав і додав:

—А оце тобі, мабуть, підійде! Є кімната без телефону!

—А хіба тут є кімнати з телефонами?— здивувалася Аля.

—Ні, нема.

—А взагалі в Недограді хоч один телефон є?

—Ні, нема.

—То чому ж тоді мені кімната саме без телефону!

—Та саме тому, що його в ній нема!

«Якась нісенітниця!» — подумала Аля і спитала:

—А кімната, у якій би все було, є?

—Ні, нема!— гарикнув Недоштанько.— Не забувай, де ти знаходишся! Їй пропонують одну з найкращих кімнат, а вона ще й носом крутить! Бери, поки не пізно, і живи!

—Але я не хочу тут жити! Я хочу додому! Мені у вас не подобається!

—Ха, відкрила Америку! Нам усім тут не подобається!— роздратовано буркнув Недоштанько.— А раз ти сюди потрапила, значить, тобі теж чогось не вистачає, і ти мусиш тут жити!

—А от і вистачає, вистачає! Я не хочу і не буду тут жити!— розсердилася Аля і навіть тупнула ногою.

—А куди ж ти подінешся?— єхидно запитав товстун.

—Ну-ну, не треба сваритися!— втрутився Недоладько. Я саме збирався тобі пояснити. Вона хоче йти до Недороля Десятого. Що ти на це скажеш?

—Скажу, що від усього цього треба відмовитися й забути!

—Це ж чому?

—Бо якщо дівчинці і пощастить дістатися до замку, там її неодмінно схопить Перший Недорадник і — гоп!— її розпатланої голівки наче й не було! Ось чому!

—А хто він такий — Перший Недорадник?— спитала Аля.

—Про це ти зможеш дізнатися, як тільки ступиш ногою до замку!— ущипливо мовив Недоштанько і, грюкнувши дверима пішов до будинку.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ,
у якому Аля пробирається
до замку Недороля Десятого

Недоладько лагідно поклав руку Алі на плече.

— Не зважай на нього. Він взагалі добрий чоловік. Тільки характер має кепський. А тепер я відведу тебе до королівською замку.

І вони пішли вулицями міста.

— У мене в замку є знайома служниця…— тут Недоладькі затнувся і почервонів.— Вона проведе тебе до замку. А там ти вже сама…— і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уж нічим не зможе їй допомогти.

Незабаром вони опинилися на площі перед замком. Йому не вистачало лише одної башти, а велетенському годиннику центральної вежі — хвилинної стрілки. Тому годинник показував тільки години.

Недоладько звернув на стежку, що ледь виднілася у хащах височенної лободи та лопухів. Невдовзі прстукав він у маленькі залізні дверцята. Почулися кроки. Дверцята з немилосердним скрипом відчинилися, і Недоладько ступив за поріг разом з Алею.

Вони опинилися у вузькому напівтемному коридорі. Його освітлював тільки недогарок свічки у залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина. Аля потроху почала звикати до всіляких несподіванок. Але вигляд дівчини її все-таки здивував. Обличчя незнайомки геть усе було вимазане попелом. Одягнена вона була до пояса у старий лантух, зате від пояса до п’ят спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. З-під неї виглядали маленькі ніжки. Права взута у кришталевий черевичок, ліва — у дерев’яний.

—Що, гарно я вбрана?— розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її Аля.— Невже ти мене не впізнала? Таж я Недопопелюшка!

І поки вони йшли довгим коридором, у Недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.

—Уявляєш?— щебетала вона.— Я вже мала стати принцесою! Двоє дівчаток-жовтенят розповідали про мене Казку для малят у підшефному дитсадку. І раптом через мене вони посварилися! Здна з них доводила, що сукня у принцеси повинна бути білою, а друга — рожевою. Так вони й недоказали казку до кінця! От я й залишилася така,— і вона показала на своє вбрання.— А далі! Далі я мала одружитися з принцем!

Тут Недопопелюшка лукаво глянула на Недоладька і знову заторохтіла:

—Проте я зовсім-зовсім не шкодую, що так сталося. Розумієш, усі принци — це матусині синочки. А з мене яка принцеса? Тому й звуть мене Недопопелюшкою. Зате я потрапила в країну Недоладію і познайомилася з Недоладьком. А що з тобою трапилося? Ти давно тут? Де твій дім? Тобі тут подобається?

Невідомо, скільки б іще запитань посипалося на Алю, якби вони врешті не дісталися до кухні. У каміні весело палахкотіли дрова.

Недоладько присів ближче до вогню і сказав:

—Помовч хвильку, Недопопелюшко… Зараз вона тобі все розповість.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ,
у якому Недопопелюшка
ризикує життям

Аля розповіла Недопопелюшці, як опинилася у Недоладії.

—Але я не хочу лишатися тут,— продовжувала вона,— Я хочу додому. Тільки не знаю, як звідси вибратися. Проведи мене будь ласка, до Недороля Десятого. Може, він допоможе мені, - попросила дівчинка.

Почула ці слова Недопопелюшка і враз спохмурніла.

—Спробуй,— задумливо мовила вона.— Хоч і не вірю, що наш Недороль зможе тобі чимось допомогти. Я проведу тебе до нього, хоч нас може спіймати Перший Недорадник!— рішуче додала вона.