Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Сторінка 7
- Малик Галина Миколаївна -—Є!— задоволено мовив він і витяг з-під подушки вузлик. Побачивши, що Аля посміхається, зніяковіло пояснив:
—Розумієш, коли мені дуже самотньо, я лускаю горішки. Ліщинові. Тоді мені стає легше.
«Спробую й собі, коли повернуся додому»,— подумала Аля. Бо згадала, як буває сумно, коли тато з мамою десь підуть і вона залишається на цілий вечір сама.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ,
у якому Аля впізнає
Першого Недорадника
Аля сиділа на ліжку поруч з Недоролем і гризла горішки. А він тим часом показував їй свої багатства, сховані в спальні Чого там тільки не було! І діапроектор, що показував діафільми, починаючи з кінця, і шахи та кості, у які Недороль грав сам з собою і флейта, і банджо, і навіть стара катеринка.
«Бідний Недороль, який він самотній!» — подумала Аля, дивлячись на ці скарби.
Коли зійшло півсонця, Недороль Десятий почав збиратися роботу. Зітхаючи, він одягнув мантію і з-під ковдри витяг половинку золотої корони. У короні було зроблено дірочку, крізь протягувався мотузок. «Ага! Він корону прив’язує цим мотузи щоб вона не падала!» — здогадалася Аля.
—Допоможи мені,— попросив Недороль.
Аля міцно стягла мотузка у нього під підборіддям і гарненько зав’язала бантиком.
—Отак буде добре!— втішно пробурмотів Недороль. Він був задоволений, що корона так міцно сидить на голові, хоч мотузок його трохи і тис.
—От ви й готові, ваша недоречність! А я вже, мабуть, піду.
З обличчя Недороля вмить збігла усмішка. Він скривився, мов збирався заплакати.
—То ти мене покидаєш?— прошепотів він.— А я думав, що ти назавжди залишишся в моєму замку!
—Ні, ваша недоречність! Я маю повернутися додому!
—Зачекай, зачекай!— раптом захвилювався Недороль.— Ти без допомоги не виберешся із замку. Тебе схоплять гвардійці і відведуть до Першого Недорадника. А він накаже відрубати тобі голову!
Алі не хотілося виказувати Недопопелюшку, і вона мовчала. Раптом Недороль вигукнув: «Еврика!», схопив Алю за руку і потяг до дверей Тронної Зали.
—Ваша недоречність, а що означає — еврика?
—Це означає, що я придумав, як зробити, який же я осел що раніше не додумався до цього! Але не відволікай мене, будь ласка, дурницями і слухай уважно.
—Кожного ранку,— схвильовано зашепотів він,— Перший Недорадник приходить сюди по шолом. Поки він одягне його ти побіжиш по галереї. Там в кінці є маленькі дверцята до саду. А там у кущах бузку є хвіртка. Через неї ти вийдеш у місто. Ось ключ,— і Недороль поклав дівчинці у руку маленького ключика.— Тільки обіцяй: якщо взнаєш дорогу з мого королівства то розкажеш і мені. Тс-с-с! Я чую кроки! Це він!
Аля так багато наслухалася про Першого Недорадника, що її дуже закортіло його побачити. Вона зазирнула в щілину між одвірком і дверима — і мало не скрикнула від подиву!
До Тронної Зали зайшов чоловічок, якого вона колись не домалювала у своєму альбомі! Тоді вона стерла йому обличчя гумкою, бо воно здалося їй жорстоким, і злим. А більше так і не намалювала, бо малювання їй страшенно обридло. Аля закинула і альбом, і олівці далеко в книжкову шафу і відтоді більше не брала їх до рук.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ,
у якому Аля вирішує
йти у розвідку
Алю настільки вразила поява недомальованого нею чоловічка, що вона геть забула, де знаходиться.
Та тут Недороль прошепотів:
—Не гай часу, він зараз вийде з Тронної Зали!
Аля поспішила до дверцят і щасливо вибралася з замку. Старанно замкнула за собою хвіртку, а ключик поклала до кишеньки в якій все ще лежала стрічка від другої кіски.
—Ну що?— зустрів її в дверях Недотелю Недоладько.
Аля засмучено промовила:
—Нічого, Недороль теж не знає дороги. Але не треба впадати у відчай, я дізналася, хто її напевне знає!
—Хто?— в один голос запитали Недоладько та Недоштанько, який саме надійшов.
—Недочеревик!
—Ха! Дізналася!— зневажливо пирхнув Недоштанько.— Задля цього не варто було пробиратися до замку!
Аля здивовано подивилася на Недоладька. Недочеревик ніколи нікому не покаже цю дорогу,— пояснив той.
—Треба примусити його!— вигукнула дівчинка.
—Ет, не вигадуй!— знову пирхнув Недоштанько.— Як же його примусиш?! Та він одним словом зітре тебе на порошок!
—Нічого, нічого, щось придумаємо!— заспокоїв його Недоладько.— Треба тільки дізнатися, де він живе.
—Здається, я знаю,— буркнув Недоштанько.— На пустирі, за містом, біля смітника стоїть маленький будінок без вікон і дверей. Якось я бачив, як з одного боку будиночка відчинилися двері, яких ще за хвилину там і не було. А з них вийшов Недочеревик.
Недоштанько перейшов на шепіт:
—Я одразу його впізнав, хоч раніше ніколи й не бачив! Тільки він один носить червоний ковпак. Крім того, на лівій нозі у нього не було черевика.
—Тоді спробуємо добратися до того будиночка!— сказала Аля.
—Я піду разом з тобою, одній небезпечно!— сказав Недоладько.