Під крижаним щитом - Сторінка 8

- Бережний Василь Павлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— А може, це й добре, — заперечила Клара. — Вавілон залишився в пам’яті історії як символ тяжкої неволі, нечуваного насильства і рідкісної розбещеності. Навіщо його воскрешати?

— Історія — це історія, — зітхнув Уранос.

Острів Родос зі своїм колосом відплив у далечінь, окутався серпанком і швидко зник за обрієм. Знову навколо плюскотіли сині хвилі, де-не-де біліли кораблі.

— У ті часи мистецтво розвивалося наче якимись вибухами, — помовчавши, продовжував Уранос. — То в Межиріччі, то на берегах Нілу, то в Греції, Римі…

— Це влучно: вибухами.

— Але вже недалеко той час, коли таємниці історичного процесу будуть простежені.

— А хіба історична наука ще не осягла всього процесу? — Клара кинула на свого співрозмовника зацікавлений погляд.

— Бачте… Вона зібрала, мабуть, увесь фактичний матеріал, який можна зібрати, проаналізувала його і дала приблизно правильну картину того, як проходив історичний розвиток. А от чому саме так, а не інакше, чому вилився такий варіант, а не інший, на це відповіді ще нема.

— І, певне, ніколи й не буде, — замислено сказала Клара.

—Чому не буде? Ми терплячі, ми про все дізнаємось і поставимо крапку.

— Хто це — ми?

В Ураноса проскочила іскорка в жовтизні очей.

— Ну… історики, звичайно.

— Он уже Ніл! — вигукнула Клара. — Піраміди, піраміди бачу…

На якусь мить блиснула думка: вийти! Запросити його і вийти! Та Клара відкинула цей намір. Дивилася, як пропливають величні рукотворні гори, малесенькі постаті людей біля них…

— Ну, от хто пояснить: чому фараон Хеопс вирішив збудувати собі таку грандіозну могилу? Спорудження пірамід, певне, дуже підривало економіку Єгипту, і, може, коли б не такі безглузді витрати людської енергії, історія пішла б по іншому руслу? Могли б же фараони вдовольнитися хоча б удесятеро меншими гробницями?

— Все це можливо, — хитнув зеленавою головою Уранос, — і на всі подібні питання наука таки одержить відповідь.

— Яким чином? — з іронією в голосі спитала Клара. — Може, як у фантастиці, пошлють істориків у далеке минуле, щоб вони там, на місці, все зафіксували?..

— Зараз розробляється складний, занадто складний, але й дуже цікавий проект,— зумисне не помічаючи її іронії, сказав Уранос— Він уже й назву має, але поки що тільки назву…

— Як же він зветься, цей таємничий проект?

— Модель Історії Людства — МІЛ скорочено.

— Що це означає?

— Тут може бути кілька варіантів. Ось, наприклад, такий. В одному з найбільших цирків Місяця, на невидимому боці, спорудити зменшену модель Середземномор’я з прилеглими до нього територіями: Єгипет, Дворіччя, Мала Азія, Європа… Тектимуть річки, здійматимуться бурі, будуть запрограмовані землетруси, вибухи вулканів, словом, усі природні компоненти. На цій арені діятимуть біороботи, створені на основі електроніки білкових молекул,— шумери, єгиптяни, ассірійці, греки, римляни… Запрограмовані до розвитку, розмноження, з усіма людськими інстинктами. Можна буде побачити, так би мовити, в натурі Рамзеса, Накуходоносора, Олександра Македонського, Юлія Цезаря… Взяття Вавілона персами, бій у Фермопілах і зруйнування Карфагена…

— Цікаво було б побачити Клеопатру, — сказала Клара і зашарілася.

— Звичайно, цікаво. Або засідання Ареопагу чи римського Сенату. Вони створять і свої піраміди, і колоса Родоського, і Парфенон, і Колізей.

— Заждіть, вони, значить, і кохатимуть і ненавидітимуть?

— Звичайно. Все, як у людей.

Клара здригнулася.

— І рабство в них буде?

— Аякже.

— І вбивства, і муки?

— Все, як у людей. Діятиме той самий закон причинності. Гігантський моделюючий центр лише збиратиме інформацію для аналізу, ніякого втручання в процес аж до кінця експерименту.

Клара подивилась на нього довгим, уважним поглядом:

— А ви не вважаєте, що це… жорстоко?

— Жорстоко? Залежить, як на це дивитись. Фінішний імпульс миттєво зітре пам’ять у мільйонів роботів, і згодом можна буде підготувати інші фази історичної моделі. Яка ж тут жорстокість? Це станеться миттєво, ніхто з них не встигне відчути жах загибелі.

— А що, як вони здогадаються про фінал? Ну, інтуїтивно чи внаслідок неточності в програмуванні… Ні, ні, таке моделювання… Коли цей проект винесуть на затвердження громадськості?

— Ми ще тільки розпочали розробку.

— Я голосуватиму проти.

Зеленоволосий вчений знизав плечима і нічого не сказав. Тільки поглядав на неї вивчаючим, зацікавленим поглядом.

На екрані його апарата пропливали африканські савани. Клара зіщулилася, сховала підборіддя в комірець куртки і мовчки спостерігала безконечні плантації. їй почулося, наче хтось кличе: «Кларо Кларо!» Ні, не почулось, голос шепотів їй із транзистора. Так, це Віра. Клара приклала долоню до вуха, щоб краще було чути. «Кларо! Ти мене чуєш? Де б ти не була — вернися! Никифор зник, можливе нещастя, вернися, будемо шукати, Кларо!..» Вірин голос благав, і першої миті Клара вже сіпнулася підвестися, піти до вихідного шлюзу. Зник… А їм, власне, яке діло? «Ти мене чуєш, Кларо? Де б ти не була…» Клара натиснула кнопочку, і Вірин голос обірвався. Досить із неї того Ника!