Під крижаним щитом - Сторінка 6

- Бережний Василь Павлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


До зали Никифор зайшов не так, як раніше, — твердо ступаючи по сірому пластику, весело-іронічно поглядаючи на товаришів: ану, які розуми тут зібралися? Ні, сьогодні навіть після прогулянки він щулився, відчував незрозумілий острах і не міг його подолати; опустив очі долу, ступав невпевнено, як на слизькому. Давно, коли Никифора ще й на світі не було, в цій залі справді стояв підсвічений циліндр калейдоскопа, що показував усе нові й нові форми, сполучення барв. Отак і вчені, що збиралися тут, мусили подавати нові й нові ідеї. Нарешті хтось спостеріг, що калейдоскоп забирає багато уваги, і подав ідею: прийняти його звідси. «Колективний мозок», тобто всі учені, погодився, і відтоді барвистий інструмент перенесли до дитячого закладу, але назва зали так і залишилась.

Никифор сидів, не дослухаючись до притишених розмов. Головне — в нього є оригінальна, досить-таки абсурдна ідея! Він давно готувався до її обговорення. Він так і скаже: магнітне поле Землі витворюється не відомою досі матерією. В Антарктиді в районі геомагнітного полюса діє постійний природний генератор магнітного поля. От і нехай подискутують! Хоч і висміють, але в «аналітичний циклотрон» ідея буде передана. Всім стане ясно, що ні про яке розтоплювання криги Антарктиди не може бути й мови. Це ж природний панцир, кожух магнітного джерела!

Як це спало йому на думку? Переглядав якось спеціальний фільм (Земля, сфотографована з космосу крізь різні фільтри), отоді й впало йому в око: занадто вже концентроване, сказати б, гіпертрофоване нагромадження криги в Антарктиді. Жоден із механізмів виникнення такого могутнього льодяного покриву не здавався Никифорові переконливим.

Мелодійно дзенькнув годинник, і гамір у «Калейдоскопі» почав ущухати. Черговий керівник, підійшовши до великого, на всю стіну, чорного екрана, проголосив:

— Почнемо! Сьогодні в нас тема: Антарктида і перспективи її використання.

Назва теми білими похилими літерами прорізала середину екрана.

Деякий час чулося тільки покашлювання. Хто почне? Никифорові кортіло першому кинути свою ідею на екран, вже й слова вертілися на язиці, але тут прохопився сміхотливий Микола Макодзьоб:

— Пропоную прорізати в товщі криги тунелі, зали, галереї найрізноманітнішої форми і величини, відтворити там найславетніші архітектурні споруди з давнини й до наших днів, одне слово, зробити КЕР — Континент Екскурсій і Розваг!

Як тільки електронний перетворювач почав фіксувати Макодзьобові думки на екрані, назва теми попливла вгору і зупинилася під верхнім пругом. Там вона й залишалася протягом усього семінару, а текст виголошених ідей стояв перед очима до чергової пропозиції. З екрана їх списував так званий Акумулятор ідей, яким користуються вчені з «аналітичного циклотрона». Списувати було що. Пропозиції так і сипались:

— Використати як рибний холодильник!

— Переправити кригу на Місяць!..

— Перекинути на Марс…

— Залишити статус кво, аби не порушилася біосфера.

— Рівень світового океану понизився, доцільно розтопити кригу Антарктиди…

«Розтопити, розтопити…» Тільки це слово й кидалось у вічі Никифорові, тільки воно, здавалося, й сікло чорний екран: «Розтопити, розтопити…» І він заговорив, дихаючи просто на сіру сіточку свого електронного перетворювача:

— Антарктиду слід розглядати в комплексі з магнітним полем Землі. Це поле створюється не відомою досі матерією, поклади якої втушковані товщею криги. Точка, де є магнітний полюс…

На мить він кинув погляд на чорний екран. Що таке? Там світиться попереднє висловлювання: «…розтопити всю кригу Антарктиди…» В чім річ? Його перетворювач зіпсувався? Окинув поглядом колег — сидять, не дивлячись в його бік, жодна голова не повернута до нього! — і обличчя обдало жаром. Отже, й тут ігнорація! Ніхто не хоче його слухати, апарат відключено… Авжеж! Никифорові хотілося закричати, вигукнути щось лайливе, викинути на ці голови всю свою пекучу образу. Але він тільки стиснув зуби й промовчав. Рука, в якій тримав трубку перетворювача, шарпнулася сама собою, проводок обірвався. Кинув трубку під ноги і прожогом подався до виходу. Жоден із його товаришів не сказав ні слова, наче це був не він, а привид, якого ніхто й не бачив. І Микола… Навіть він не обізвався! Ну, гаразд, гаразд, заждіть, ви ще почуєте Никифора Яркового!

Груди розпирало обурення, був такий приголомшений, що замість піднятися до ангара, погнав кабін}’ ліфта вниз і опам’ятався десь на кілометровій глибині. Діставшись нарешті до свого «Електрона», не знав, куди податися. Все стало йому байдуже. Ввімкнув апарата, аби відірватися від землі. Довго летів понад хмарами, нарешті побачив ліси, луки і опустився. Кущі були такі густі, що в них сховався його кулястий літальний апарат.

Вибрався назовні і пішов, набираючи в груди густого повітря, настояного на травах, на перепрілому листі, насиченого всіма лісовими запахами. Легко, гарно. Розкинувши руки, як для обіймів, упав на землю. Густі стебла пружинили під ним, обдавали запашним теплом. І якось одразу полегшало на душі, все, що трапилося досі, віддалилося, невиразно маячило десь далеко-далеко на обрії свідомості. Ех, як тут добре! Лежати б отак вічність, слухаючи нечутні шерхоти трави. Втекти, втекти від усіх до Природи! Тут немає ніяких приписів: живи, не залежний ні від чого і ні від кого. Хіба він не має права вибору? І хто доведе, що це — гірший варіант?

VII