Сагайдачний (1924) - Сторінка 115

— Люде, врозтіч! Ховайтесь, де можна! Велика біда на вас йде!

На майдані стало тихо. Люде стали розбігатися по хатах. Петро подумав тепер про себе і став утікати. Гайдуки пізнали його, що то звісний усім козак Петро, що у пана Аксака живе. Одна частина пустилася за ним в погоню. Петро втікав щосили. Він знав, що коли його роззвірені гайдуки догонять, то тут йому і кінець буде. Втікав огородами, перескакуючи плоти, найближчою дорогою до Лаври. Там його безпечно сховають. Міщани, яких він стрічав, кликали:

— Втікай, вашмосць, бо тобі смерть.

Пахолки гнали за ним аж до самої Лаври. І тут зчинився великий галас. Гайдуки хотіли йди далі, та заступила їм дорогу архімандритова гвардія, узброєна в бердиші, списи і шаблі. Петро так задихався, що ледве дух переводив. Але він був урятований.

О. Плетенецький був дуже роздратований цілою тою подією:

— У мене ти цілком безпечний, а що буде далі, то побачимо.

О. архімандритові сказали, що Лавра в облозі, що воріт і всіх виходів пильно стережуть і нікого не хотять з монастиря випустити.

О. архімандрит приказав сказати ватажкові облягаючих, що коли по доброму не уступлять, то прикаже стріляти з мушкетів. Петро побачив, як з усіх усюдів виходили озброєні ченці з мушкетами на свої становиська.

О. архімандрит говорив:

— Сьогодні неділя. Як збереться народ до обідні, а побачить Лавру в облозі, то прийде до пролиття крові. Я би цього не хотів, але я жодному ляхові не позволю переступити порога цієї обителі.

Ченці заповіли облягаючим, що коли не вступляться, то по приказу о. архімандрита зачнуть стріляти.

Зараз опісля відчинилися ворота, і гайдуки побачили за воротами дві лаштовані гармати, при яких стояли гармаші у чернечих рясах з позапалюваними льонтами. Це помогло. Гайдуки уступилися, і тоді зібраний на площі перед Лаврою народ всипався досередини.

Архімандрит полишив Петра у своїй келії і пішов до обідні. Лиш як вернувся, став розпитувати Петра, що сталося.

— Годі! Хто сіє вітер — збирає бурю. Не ти їх зачепив, а вони тебе. Ти, сину, зробив добре, виступаючи в обороні церкви. Таке злочинство не могло остатися без кари. Воля божа ужила тебе за караючу десницю. Не раз вже православні заносили жалоби до актів гродських на утиски і гвалти уніатів та насильне загарбування майна православної церкви. Це нічого не помогло. Ми й тепер подбаємо про таку жалобу не на те, щоб помогло, лише щоб осталось записане на вічні часи для грядущих поколінь. А поки що треба насильство відбивати силою. Якою мірою міриш, такою буде тобі відміряно. Дарма, що поллється багато християнської крові, аж Дніпро побагряніє, але так мусить бути.

У Києві між уніатами і католиками зчинився великий гвалт і замішання. Занесено жалобу до актів і розпочалося слідство за гвалт на пахолків і за вбиття двох уніатських священиків. Багато людей ув’язнено, та нікому не можна було нічого доказати. Уряд довідався лише, що цілий той бунт підняв відомий усім козак Петро, а той пропав за воротами Лаври, а звідтам його не дістане, хіба підступом. Коли б його за ворота у город можна було заманити. Лише щоб тайком із Лаври не перекрався, і тому треба запобігти.

Стали і день і ніч наглядати усі виходи з монастиря. О. архімандрит бачив сам, що якісь підозрілі люде коло мурів Лаври швендяють і пильнують.

Довідався зараз про все і пан Аксак. Він зараз по обіді в неділю поїхав до о. архімандрита.

— Наробив ти мені, вашмосць, великого бешкету на цілий город. Не треба було так дуже гаряче братися за діло, — але сталося. Я, вашмосць, зовсім оправдую, мені дуже жаль, що мусимо розстатися. У мене вашмосці не було би безпечно одної години, бо я не маю такої сили, щоб тебе перед цими розбішеними юхами оберегти. Впрочім, вони зажадали би суду над тобою. То не що-будь сталося. Вбито уніатського вікарія, і уніати цілу Варшаву порушать, щоб тебе покарати. Це я роблю і говорю для твого добра. Але що мої хлоп’ята скажуть, як довідаються, що ти вже до них не вернешся? Буде плачу повна хата. Кажу вашмосці одверто, що в тобі я трачу щирого друга і доброго дорадника. За твою щиру службу я тобі сердечно дякую. Прощаюсь з тобою іменем усього мого дому. Останьмо другами і надалі. А ось тобі скромна нагорода за твої труди коло моїх синів.

Аксак стиснув руку Конашевичеві і поклав перед ним на столі гаманець з червінцями.

Петро був зворушений:

— Спасибі, ваша милість, за таку ласкавість і признання. Коли вже маємо розстатися, так прошу вашу милість вибачити мені, як я коли недоладним поведен-ням або словом непристойним зробив яку прикрість. Та маю ще одну просьбу до вашої милості — я бажав би ще раз побачити моїх любих учнів та попрощати їх.

— Гаразд! Я вволю твому бажанню і привезу їх завтра сюди. Та тепер моя просьба до отця архімандрита. Чи не маєте, преосвященний, якого вчителя для моїх діток? Такого, як пан Конашевич, другого я вже не знайду, але годі мені діток без науки лишати.

— Саме, що я вже такого знайшов. Лише я ще нічого про це з ним не говорив, бо я не сподівався такого нагального кінця.