Сагайдачний (1924) - Сторінка 144

— Тепер, отамане, я буду ватажкувати над турецькими суднами. Очаків минемо хитрощами, бо коли б прийшлося битися, то з тою тяжкою здобиччю не дамо ради. Тобі треба також перевдягтись, а бодай на голову взяти турецьку чалму. З твоєю бородою, то подобатимеш на турка, як ніхто.

— Отамане! — гукали козаки. — Якась флотилія пливе від півночі…

— То із Хаджі-бея пливуть на підмогу, — говорить Ібрагім. — Ну нічого. Хай прийдуть, а ми околимо їх і візьмемо. Видно, що нам таланить. Господь нам помагає…

Ібрагім замовчав на слові і вдарив себе в губи.

Та ті нові турецькі сили зміркували відразу, що прийшли запізно. Коли б не те, то не браталися б козацькі судна з турецькими кораблями. Тут вже по всьому.

Заки Сагайдачний видав приказ, щоб козацькі судна ховались за кораблі, флот завернув зараз додому.

— Шкода, — каже потурнак, — та непорядно нам ганятись за ними. Ми попливемо своєю дорогою…

Між козаками було дуже весело. Вони раділи з такої великої побіди. Старі досвідні січовики говорили, що такого вдатного морського походу ще Січ не запам’ятала. Уся слава була за Сагайдачним. Козаки вихвалялись, що його слідуючим разом кошовим виберуть, а тоді козацтво стане славним і зможе з ляхами помірятись.

Вже сонце заходило, як приплили під Очаків. Козацькі судна остались геть позаду. Здобуті кораблі і галери заступили їх перед турецьким оком. Вони вплинули всі до пристані в Очакові і загородили собою виїзд звідсіля.

Ібрагім зліз з корабля і, взявши з собою кілька бранців, що вміли по-турецькому говорити, приказав завести себе до очаківського паші. Ібрагім поводивсь так достойно, що всі вважали його за якогось великого царгородського старшого і низько йому кланялися. Очаківський паша вийшов до нього назустріч, йому донесли, що приплила до Очакова знатніша турецька флотилія. Він дуже налякався, аж дрижав. Він дістав був приказ виплинути з очаківським флотом на допомогу проти козаків під Дністровий лиман, а він цього не зробив. Цей знатний турок може його зараз за це ув’язнити і до Царгорода повезти, та якось воно буде. Цього пана придобрить якимсь добрим словом і бакшишем. Але хто його зна… Треба братись за діло хитро…

Стрінувши їх перед конаком, він вклонився перший Ібрагімові. Приклавши праву руку до чола, губ, грудей поклонившись нею до землі, привітав:

— Салем алейкум!

— Алейкум салем! — відповів Ібрагім, кланяючись теж.

— Яке велике щастя для мене, мізерного твого слуги, повітати перед моєю домівкою такого достойного гостя і славного побідника джаврів на Дністровім лимані. Будь світлом моїх очей та повелителем моїх думок і приказуй, чим вашій світлості можу служити…

— Веди мене, пашо, до своєї домівки. Непристоїть так достойним правовірним розмовляти в присутності черні.

Ібрагім поглянув на пашу грізно, а цей волів краще під землю провалитися. "Пропав я, — подумав, — може, він мені вже і шовковий шнурок привіз відразу".

Пішли мовчки у конак, і паша повів Ібрагіма у гостинну кімнату.

— Слава Аллахові! — сказав Ібрагім, ввійшовши сюди. Гостинна кімната була пишно прибрана і застелена дорогими турецькими килимами.

— Позволь мені, достойний гостю і великий витязю, позамітати чолом порох з того місця, на якому зводиш ласкаво сісти. Твоя побіда над шайтанами-козаками притьмила своєю світлістю проміння сонця…

Посідали зараз на низеньких софах. Ібрагім дививсь суворо. Паша плеснув у руки і зараз відчинились двері, і два чорномазі хлопчики внесли на підносі чарки з кавою, солодощі та велику общеську люльку, завбільшки церковної кадильниці з двома бурштиновими чубуками…

— Перше обговоримо діло, — заговорив суворо Ібрагім, — а опісля гостина.

Паша задрижав, йому здавалося, що шовковий шнурок вже його шию душить.

— Називаєш мене, пашо, витязем з Дністрового лиману, а я спитаю тебе, чому не поділив ти зі мною тієї слави? Ваша милість, поступаєш так, що мусиш стягнути на себе гнів нашого пана і повелителя падишаха. Він, світло світлостей, син сонця, пан цілого світу, зірниця і розум усіх правовірних, ставляє на важких місцях свого безмежного царства своїх урядовців не на те, щоб вони ледачіли і не пильнували свого уряду. Ваша милість поставлений пашею на тім важнім місці головно на те, щоб пильнував і не перепускав шайтанів-козаків на море. Перед кількома днями вони таки туди перейшли без перешкоди, а ваша милість тоді в гаремі женихався. І ти тоді веселився, коли Варна горіла і правовірних мордовано. І тоді ти, ледачий, не рушився, як приказано тобі від мене поспішати на допомогу під лиман. І коли б флот з Хаджі-бея не був впору наспів, не були би ми тут сьогодні разом сиділи.

Заки його султанський маєстат о тім твоїм злочині довідається, я іменем падишаха — бодай би Аллах дав йому тисячу літ прожити — арештую тебе, пашо, і везу в Царгород…

Паша, почувши такі грізні слова, одну ясну точку бачив у цьому нещасті, а іменно, що падишах ще того всього не знає, і можна буде від біди відкупитись.