Сагайдачний (1924) - Сторінка 146

— Там ланцюгів нема…

— Так?! То ти навіть і цього не зробив, що з Царгорода строго було наказано? Вибачай, але таке недбальство мусить бути окремо покаране. Докинь, серце, ще п’ять тисяч, а то нічого з того не буде… Ти, певно, ланцюги попродав, бо я знаю, що вони тут були.

— Пропав я, — застогнав паша, — тепер-то вже менше маю, Як убогий дервіш…

— Ти ще доробишся. Краще бути на часок убогим, мов дервіш, чим повиснути. Давай гроші…

Паша пішов до скрині хитаючись, мов п’яний; гроші перебрав потурнак і сховав при собі.

— Тепер, коли ми знову приятелями, так звели принести свіжої кави і чубук. Тепер погостимось.

"А щоб ти подавився тією кавою, щоб тобі внутренності спалила", — проклинав паша в душі, плескаючи в долоні на службу.

Потурнак курив чубук і попивав каву.

"То розбійник, шайтан, гіявр, щоб тебе огонь геджени спалив за життя, щоб тебе чорт узяв у тім поході, щоб ти пророка не побачив, щоб тебе козаки на кіл посадили, щоб перед тобою райські ворота ніколи не відчинилися! Шельма, обдер мене зі шкіри. Він, либонь, з султанського двора, бо лише вони так знають лупити", — думав собі паша.

— Ваша милість зводять мені посвідчити на письмі, що я видав судна на ваш приказ.

— Дістанеш. До побачення! Вступлю до тебе, вертаючи з походу, і привезу тобі в подарунок який десяток здорових бранців…

— Ваша милість не зволили заночувати під кришею свого невольника?

— Ні. У вашої милості надто м’яко і вигідно, боюсь, щоб не заспати… впрочім, ватажок повинен ночувати між своїм військом. Прощай…

Паша вивів його з почестю і поклонами до воріт конаку.

Потім прикликав своїх підручних і видав їм потрібні прикази.

Коли вже був сам, вдарив себе рукою по лобу і каже:

— От дурень з мене! Нащо було давати гроші зараз? Він, певно, з цього походу не верне і в’язи собі скрутить. — Паша бажав йому цього з цілого серця.

По виданню приказів Ібрагім став отаманом Очаківського флоту.

Ввійшов на корабель і стрівся зараз з Сагайдачним, та розповів йому все. Сагайдачний не міг з дива вийти над проворністю потурнака.

— Це, безперечно, твоє золото, — каже Сагайдачний.

— Так, воно мені потрібне. Завезу на Січ і окуплюся козакам, щоб мені простили. Двадцять тисяч турецьких золотих цехінів — то вже гостинець гарний.

— Ти вже окупився тим, що зробив для козацтва дотепер.

— Очаківський флот тепер, отамане, під моєю владою. У лимані я все потоплю, мов котенят. Тобі, отамане, не можна поки що на поміст показуватися. Ти лише, як смеркнеться, пішли тихцем, щоб вночі перейшли попід Очаків, поки ми тут дорогу з пристані загатили. Ланцюгів нема. За це заплатив мені паша окремо п’ять тисяч.

Пізно вніч поплив з отаманського корабля Марко Жмайло, як наказний від отамана до козацьких суден. Вони мали переплисти зараз, поплисти в лиман, і там ховатися, поки не надпливуть очаківські судна та не застрягнуть на мілині. Тоді Жмайло мав на них з козаками наскочити і вибити усіх, а судна підпалити.

Вночі перекрались козацькі судна так тихесенько, що в Очакові ніхто цього не помітив.

В каюті отамана сидів потурнак і важко задумався.

— Ти, отамане, приляж та проспися. Я буду пильнувати, мене і так сон не береться.

— Тобі би теж відпочити, бо ти менше спав, як я, а удесятеро стільки робив. В рішучу хвилю ти охлянеш зовсім.

— Я не засну. В мені якесь таке твориться, що я цього і висказати не в силі. Мою душу якийсь несупокій огортає. Сам не знаю чому. Я його відганяю від себе як можу…

— Заспокойся, ти поводишся так, що козацтво мусить тобі від серця простити лише за те одне, що ти дотепер зробив. Ти подумай, що Очаківський флот вже пропав. Очаків останеться без флоту. Тепер можна буде Очаків легенькою рукою взяти і зробити там другу Варну. Коли паша довідається, як хитро ти його одурив, то, певно, сказиться. Така помста над турками повинна тебе заспокоїти і вдоволити…

— Моя совість не зараз ще заспокоїться. Я в десятій часті не висповідався перед тобою з моїх гріхів. Вони дуже тяжкі.

— Знаєш, Ібрагіме, що не без цього, що провидіння нарошно спрямувало твої кроки туди, кудою ти пішов. Ніде правди діти, що коли б не ти, ми всі під Варною були б пропали. І нині, хто не спочив би на дні моря, стогнав би вже в турецькій неволі. Коли б ти був не побісурменився, не навчився турецьких звичаїв і мови, не узяв би торбу очаківського паші. А коли Господь вибрав тебе на сповнення своєї святої волі, то він тебе і простить, і ти знову будеш добрим козаком і не раз обороняти будеш батьківську віру.

— Спасибі, отамане, за ці слова відради. Вони, мов цілюща вода, гоять рани моєї душі.

Потурнак узяв руку Сагайдачного і кріпко поцілував. Сагайдачний почув на своїй руці сльозу.

— Коли мене козацтво простить, я зараз піду у Київ висповідатися. Там, у Києво-Печерській лаврі, при мощах святих угодників божих шукатиму заспокоєння і прощення моїх гріхів, там і до смерті покутувати буду.

— Не треба тобі і у Київ за цим ходити. У нас на Січі є своя церква і свої попи, люде розумні і благочестиві.