Сонячна машина - Сторінка 15

Це одне питання. А друге — кохання. Пан пастор каже, що всі її нічні думки та почування — нечисті, грішні, всі від диявола. Коли уважно над цим подумати, то знов виникає багато сумнівів. Що за рація богові віддавати в монополію дияволові так багато всяких приємних і необхідних речей? Яка прекрас на річ кохання, а надто кохання без дозволу, тайне, неподільне ні з ким, сховане, що сповнює всю істоту кричущою раді стю і щастям. Але воно — від диявола! Як любо, як мило в пінистому гомоні ресторану під гондливі звуки музики чути в собі радісне, здіймаюче шумовиння вина Але воно — від диявола! А танець? Коли гаряча рука чоловіка обіймає за плечі, а все тіло ниє, співає и гойдається солодким ритмом! Але й це від диявола. Що таке торгівля? Обман, загальний обман. А тим часом усе купується й продається: одежа, їжа, книжка, музика, авто, навіть право померти й бути похованим. Хіба ні? А обман — од диявола Значить, майже все життя від диявола. Бог же лишив собі молитву, церкву, піст, шлюб, любов до всякого ближнього без розбору, ні за що ні про що, роздавання свого майна кому попало, одне слово — всякі нудні, чудні, непрактичні, неприємні, а то й зовсім неможливі речі Який же сенс у цьому?

Ну, що їй робити з собою? їй, наприклад, дуже приємно бувати в товаристві з одним жонатим чоловіком. Він уже немолодий, він не такий гарний і милий, як Макс, про якого вона вже казала панові пасторові. (Ніхто ніколи не може їй бути такий любий, як бідний Макс!). Але й цей їй дуже приємний їй приємно, що він із такою побожністю, покірністю, жагою дивиться на неї. її хвилює, коли він говорить їй на вухо непристойні слова, її кидає в такий солодкий жар, коли він коротенькими, швидкими поцілунками ходить їй по руці до самого ліктя. І вона вночі думає про його всякі-всякі речі, що, напевне, від диявола. Ну, що їй робити з ним? Ну, добре, вона вже прогнала його, вона вже не бачиться з ним, вона вже навіть старається не думати про нього. Але вона не може прогнати з себе хвилювання, взагалі, вона не може не почувати замирання в грудях, коли зустрівається очима з гарним чоловіком. їй любо, їй солодко бачити, чути, тягтися до чоловіків. От вона говорить це цілком одверто, щиро. їй соромно за це, дуже соромно. Вона совісно читає всі молитви, стоїть навколішки на жорстві, не їсть м’яса, виконує всі рецепти пана пастора, але що ж вона винна, що це не помагає? Бог чомусь надзвичайно стримано ставиться до її старання, наче йому зовсім не хочеться, щоб вона перестала бути грішною. Може, й справді так?

Про театр же їй просто й говорити не хочеться — це не те, що монополія, а чисте царство диявола А тим часом коли б вона могла стати артисткою, то, здається, підписала б… Ні, ні, вона говорить безсумнівні дурниці. Вона зовсім не хоче бу, ти артисткою, це нісенітниця.

Взагалі, вона говорить дурниці сьогодні. Вона вірить у бога, вона любить його, вона хоче бути всією душею приємна йому. Але от тільки одне питання: що, власне, богові до неї? Ну, що йому, такому великому, такому всевладному, за приємність од якоїсь малесенької істотки, як вона? Та він не повинен помічати її. І, взагалі, бог напевне зовсім не такий, як його малюють. Бог повинен бути величезний, грандіозний, безгнівний, зовсім зовсім не зрозумілий. І гріхи всі, і злочинства, і святість, і непристойності, і кохання, і усе все, що діють люди, все, що тільки існує, все є його справа, ні за що він не може, не повинен сердитись, карати, милувати. І люди зовсім не повинні ні прохати його, ні молитись йому, ні боятись його, бо це ж безглуздо. Живуть же тварини, не думаючи про бога, не молячись йому, не боячись його, а проте вони живуть із дозволу й волі бога Значить… Ну, от знову пан пастор невдоволений. Вона знову говорить дурниці? Правда? Але що ж вона винна, що такі думки приходять їй у голову. Диявол? Ну, от знову — всяка розумна, розсудлива думка від диявола.

Ну, от вона хоче зробити одну річ. То неправда, що вона казала про ненависть до батька. Навпаки, вона любить страшенно батька, вона так любить його, що вночі іноді ходить до його кабінету й цілує ті речі, до яких він торкався. Це їй соромно признаватись, але вона говорить пасторові як представникові бога. А бог сам повинен це знати. Але вона не може любити графа А раптом він справді не батько її? А раптом її батько десь-інде, хтось інший? А граф тільки з непорозуміння має її любов, краде, значить, її любов? Хіба можна любити серед таких умов? Отже, їй треба знати напевне, хто її батько. Навіть не це, а тільки, чи граф батько їй, чи ні. Бог повинен бачити її муки. Але навіщо він допускає їх? Чого йому не сказати їй просто й одверто, що граф не є її батько? Чому? Коли він справді все знає, всім піклується, до всього втручається, то хай же він скаже їй, чи граф батько їй, чи ні. І хай скаже просто, без ніяких ухилянь. Хай дасть їй якийсь знак. От, наприклад, вона перед одходом до пастора забула в ван нійкімнаті синю вазочку з орхідеями. Коли бог хоче їй відповісти на її питання, нехай перенесе вазочку з ванни в її кімнату. Коли граф її батько, нехай бог поставить вазочку на стіл перед і анапою Коли не батько, хай поставить на маленький столик у кутку. І нічого більш. Вона не вимагає, щоб ста лось якесь чудо. Нехай прийде мама або покоївка, побачить вазочку й перенесе. Нехай усе зробиться цілком природно, без чудес. Вона ж не вимагає, щоб він для неї перетворив воду в вино або що небудь подібне. От тоді вона знатиме напевне, що бог є, що він саме такий, яким його малює пан пастор, що він клопочеться про людей, що йому страждання їхні не байдужі. Можна про це думати? Можна ставити богові такі умови чи ні?