Відродження Нації - Сторінка 48

І тут, у цих закапелочках Ґенеральні Секретарі приймали сотні делеґацій у день, робили, обливаючись потом од духоти, свої засідання; самі переписували на машинках свої постанови, самі навіть підлогу підмітали, бо не було ні урядовців, ні писарів, ні навіть сторожа.

Але все те робилося з такою вірою, з таким самовідданням, з такою колосальною силою енерґії, невтомности й піднесення, яких напевне ніколи не було ні в одного Уряду в пишних кабінетах і залях з сонмами директорів, урядовців і служників. Бо то творила сила, яка безпосередньо походила від творчих могутніх сил народу, — від його, через його й для його.

4. Творіння державности на вні.

І тут же, в цих славних закапелочках Ґенеральний Секретаріат, гуртуючи державно-національні сили зсередини, одночасно творив їх і на вні. Силою морального авторітету свого він помалу, але певно переймав усю владу на Україні в свої руки (поскільки взагалі була тоді влада!) й відповідно до того намічав і порядок орґанізації всього життя на українській землі.

І тут же було вироблено й принято першу Декларацію першого українського Уряду, яку й було оголошено головою Ґенерального Секретаріату на засіданню Центральної Ради 9 липня (н. ст.) 1917 року.

Я дозволю собі привести тут усю її, як історичний документ, який освітлює завдання того часу й способи та засоби здійснення тих завдань:

5. Декларація Ґенерального Секретаріату Центральної Української Ради.

„Шановні Збори!

„Центральна Рада досягла в своїй національно-політичній діяльности серйозного, відповідального моменту. З виконавчого орґану об’єднаних партійних і громадських ґруп, яким вона була в початку революції, вона стала найвищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим орґаном усього зорґанізованого українського народу.

„Ми в своїй особі, в особі Української Центральної Ради, даємо картину формації влади, але влади цілком нової, сучасної, опертої на зовсім инші підвалини, ніж стара европейська й особливо російська дореволюційна власть. Не фізичне й економичне насильство; не темнота, затурканість і економична залежність поневолених кляс; не застрахування та ґіпнотізування реліґією; не нацьковування одної части пригноблених на другу, — не такі засоби дали нам, зібраним от-тут-о, право й силу вирішувати норми життя, обов’язкові для кожного, хто признав себе українцем.

„Се право родилось і виросло з одного дозірря, чистого, непідмішаного ніяким примусом, законним чи незаконним. І Центральна Рада, приймаючи на себе ту волю й довірря народу, стала невідділеною, орґанично злитою частиною сього великого цілого.

„Кожний день поширює й поглиблює ту сконцентровану волю. Ріжні формації української демократії підливають у спільний резервуар могутньої сили, самі в тойже час черпаючи з нього.

„І в сей момент ми стоїмо саме на найважнійшій, але в той же час на найкритичнійшій порі нашого формування. Ми вступили в ту зону, де стираються межі двох влад, — моральної й публично-правової. Ми вже не можемо сказати, в якій саме половині більше чи менше стоїмо. Розмір і сила нашої моральної влади остільки розрослися, що вона сама собою, під натиском льоґічного ходу подій, без болю й без заколоту перетворюється у справжнє народоправство.

„Народ своїм чуттям найкраще розуміє ідею справжнього народоправства, ідею демократичної влади, яка йде знизу, а не згори, яка є для народу, а не народ для неї. Українська демократія сконцентрувала свою волю в Центральній Раді, в ній поклала найкращу оборону своїх інтересів і через те тільки їй і може вірити. А звідси вже випливає зовсім льоґічний висновок: коли довірря, то довірря до кінця, в усіх сферах, як національного, так і економичного, політичного й державного життя. Тут нема ворожнечі до Петрограду, але є цілковита байдужість до його, бо українська демократія має свою власну владу, яку сама утворила й якій цілком довіряє.

„Але легче довіритись ніж справдити чиєсь довірря. А особливо, коли те довірря походить від частини в ім’я інтересів цілого, бо ми поки-що представники довірря не всього цілого, а тільки якоїсь його частини. Ми знаємо, що ця частина велика, ми знаємо, що друга частина силою природного ходу життя дійде незабаром до того самого. Але поки вона не дійшла, поки ці частини не злились в одне ціле, процес нашого формування, значить, також не скінчився. А через те не закінчився й процес перетворення моральної влади в публично-правову, повномочну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями й апаратами.

„І от завдання Центральної Ради в сей критичний, переходовий момент є прискорення сього процесу, допомога йому.

„Ґенеральний Секретаріат яко виконавчий орґан Центральної Ради, котрому вона передає в сій сфері свою повновласть, тільки так і розуміє своє призначення.

„Головним завданням Центральної Ради до деякого часу було об’єднання української демократії на ґрунті тільки національно-політичних домагань.

„Але життя потроху розсунуло ці вузькі рямці. Самих національно-політичних домагань стало мало, час ставить вимоги ширші: народ хоче об’єднатись для задоволення й розв’язання всіх питань, які висуває йому й економична й соціальна обстановка. І через те Центральна Рада мусіла поширити свою платформу, мусіла стати національним Соймом, в якім мають освітлюватися й розв’язуватися всі ті питання, які висуває життя.