Відродження Нації - Сторінка 51

Але з другого боку можливість уникнути нерівної боротьби, а, значить, можливість через цю угоду здобути фактичне здійснення наших домагань, а з ним дістати засоби для дальшої орґанізації й відроження національних сил, ці можливости настільки більше давали позітивної користи, що ми охоче пішли на переговори.

2. Як не спинити, то хоч гальмувати.

Успішности цих переговорів сприяло ще й те, що неукраїнська демократія на Україні, як уже згадувалось, почала сама бачити, що дужчою за неї силою, а, значить, і дійсною владою являється українська демократія, що боротьба з українством не приведе до перемоги, а до крівавих конфліктів, які будуть на радість тільки вичікуючій цього реакції.

І коли до Київа прибули три міністри Тимчасового Уряду (Церетеллі, Терещенко й Керенський) для остаточного вирішення умов порозуміння, то тут уже приходило до згоди між українством і неукраїнством.

Але трудно приходило, з недовіррям, з невільним пригадуванням минулого, а бажанням виговорити більше.

І, розуміється, неукраїнська демократія займала позіцію свого Уряду, — їй хотілось удержати що можна вдержати, якось опанувати українським рухом і як не спинити його, то хоч загальмувати та хоч трохи затримати своє пануюче становище.

Як ілюстрація цього може послужити невеличка стаття з „Нової Ради” з 14. VII:

„Потребу порозуміння розуміють обидві сторони, прагнуть його й, хоч може поволі, йдуть до нього. Останніми днями висунуто вже конкретні пляни такого порозуміння.

„Саме є два пляни. Один, що висувають заступники неукраїнських орґанізацій, зводиться до того, щоб створити повний краєвий орґан, у якому знайшли б заступництво всі місцеві орґанізації з відповідною участю від Центральної Ради. Другий, що виходить з українських кругів, полягає в тім, щоб нового орґану не творити, а реформувати Ц. Р., давши в ній відповідне заступництво неукраїнським орґанізаціям. Рівняючи ці два проекти, не можемо не дати переваги останньому з мотивів чисто об’єктивної природи.

„Діло в тім, що Центральна Рада здобула вже собі серед мас на Україні широку популярність і має певний авторітет серед більшости місцевої людности, се-б-то серед Українців. Хочби як був зручно й добре складений новий орґан, йому довелося б ще завойовувати собі популярність і довірря, й хто знає чи це йому пощастило б, і не відомо, чи хутко. А тимчасом ми живемо під таку гарячу пору, коли треба працювати над орґанізацією краю зараз, не відкладаючи може ні на один день. До того ж, хочби й був утворений новий орґан, Центральна Рада не може бути просто розпущена, бо складав її цілий ряд національних з’їздів, як перший національний, селянський та військовий, і щоб розпустити її, треба б постанови таких само авторітетних зібрань, як ті з’їзди. Отже Центральна Рада все одно істнувала б, і знов було б два паралельних краєвих орґани, се-б-то те саме роздвоювання, що дається в знаки й тепер. А се кінець кінцем звело б нінащо й саме порозуміння.

„Отже Центральна Рада мусить лишитися. Але вона має поповнити свій склад новими елементами, се-б-то заступниками від тих національних меншостей та орґанізацій, які досі стояли осторонь від українського життя. Се справа вже чисто технічного порозуміння, але все-таки на практиці вона стріває чималі трудности, які треба полагодити. Насамперед що до числа нових членів, то тут маємо з одного боку проект Ц. Р., що дає їм 30 проц. місць, а з другого — домагання неукраїнських орґанізацій, що це число побільшують до 50 проц. Не торкаючись основ такого збільшення, можемо зауважити, що воно могло б причинитися до зменшення авторітету самої Центральної Ради серед селянської людности. Се в меншій мірі значило б те саме, що й утворення нового орґану. Не визнаючи певного числа нових мандатів, скажемо тільки, що реформу треба провести по змозі так, щоб вона не дуже все-таки міняла первісний склад і через те не втратила своєї авторітетности.

„В усякім разі знов кажемо, це вже справа технічна й на ній сяк чи так обидві сторони певне погодяться. А надто що в розмовах про се беруть участь такі популярні й поважні люди, як міністри-соціалісти Церетеллі та Керенський. Треба сподіватися, що сим разом порозуміння дійде вже до щасливого кінця”.

3. Другий Універсал Центральної Ради й Декларація Тимчасового Правительства.

І порозуміння таки прийшло. По довгих нарадах, дебатах і торгуваннях з міністрами було вироблено текст нового Універсалу, в якому зазначалося зміст і характер угоди.

Цей Універсал мав бути оголошений одночасно з Декларацією Тимчасового Правительства в Петрограді, в один і той же день.

16 липня 1917 року в залі Педаґоґічного Музею відбулось урочисте засідання Центральної Ради, на якому Голова Ґенерального Секретаріату оголосив ці два історичні документи: Другий Універсал Центральної Ради й Декларацію Тимчасового Правительства.

Другий Універсал звучав уже так:

„Громадяне української землі! Представники Тимчасового Правительства повідомили нас про ті конкретні заходи, які задумує перевести Тимчасове Правительство в справі управи Україною до Установчих Зборів. Тимчасове Правительство, стоячи на сторожі завойованих революційним народом свобід, признаючи за кожним народом право на самоозначення та полишаючи остаточне усталення його форми Установчим Зборам, простягає руку представникам української демократії й Центральній Українській Раді та закликує в порозумінню з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.