Зачіпка мудрого латинника з дурним русином… (1600) - Сторінка 2

Коли ж Хтось із наших слабоумних ласиться, ях на пироги, на якусь латинську унію, то про ту унію можу написати притчу за жартівливим звичаєм. Бо Скарга вам у своїх аеровигадливих книжках докорив, що ми, Русь, не розуміємо словенської мови. Хто ж вислухав ті речі про унію, до вас висловлені, побачить, чи правду він каже, що ми своєї словенської мови не знаємо і не розуміємо.

ПОЧАТОК ПРО УНІЮ ТА ПРИТЧА ПРО ВІРУ

Словенською мовою вона називається — юна, молода; отож я вас, православних християн, застерігаю й нагадую вам, щоб ви пильно і вседушно від тої молодої стереглися і не надилися на неї! Хоч і справді вона, ніби молода, образом красна й чудова, розумом хитра, а звичаєм мудра, вельми ошатно убрана і готова всіма способами притягти до своєї любові світолюбну думку, одначе ви не надьтеся на ту молоду віру, а тримайтеся віри старої! Хоч вона образом погана й негарна, розумом дурна й нехитра, звичаєм проста, ветха, невбрана, нітрохи не оглядна, а навіть бридка, однак я вам раджу тієї старої віри триматися, а юної стерегтися. А чому так і для чого? А тому, скажу вам причину, скоротивши мову, що та юна віра шалена й непостійна, хоч і красно утворена на звабу ласих; зрозумійте, що її винайдено від стихій світу і людського мудрування та вигадок. А стара віра, хоч і не гарна, не оглядна, але досить нам те знати, що вона статечна, ґрунтовна, недрушна і заснована Христом-фундатором. Отож не надьтесь, кажу вам, православним, і не старайтесь, і не прагніть шукати від юної жодної користі або пожитку для спасіння в порадах духовного розуму. Коли ж ми за правду беремо те, що його ота юна не має, хоч вона, відкинувшись од простоти правовір’я і тісного євангельського шляху, від матері, старої віри, і вискочивши на широкий гостинець цього віку, прагнучи насититися його розкошами, хитрує, мудрує, буяє, хвалиться, виноситься, скаче і грає. Нічому тому, що діє ота юна, не дивуйтеся, правовірні! Такий-бо є її свавільний закон, щоб, вискочивши і виломившись з-під тісного ярма хрестоносного і скорботного життя, яке веде до життя вічного, буяти, шаленіти і біснуватися, бо має ота юна й шалена наставників та вчителів —бісомудренних, повітряних, піднебесних духів, з якими ми воюємо (за Павлом). Вони нею управляють і володіють, отож робить, що собі хоче. Ви ж, правовірні, будуйте своє спасіння в старій і благочестивій вірі добрими ділами й побожним життям, заповіти батьківської віри зберігайте нерушно і не посоромте прабатьківського благочестя тих, що померли в старожитній вірі, щоб сподобатися дістати спасіння і вічне життя в царстві бога Христа, в якому умістити вас, Христе-боже, сподоби — я, грішний, цього бажаю, прошу й молю. Амінь.

Затим по простоті віри нашого благочестя, боячися, щоб ви діти свої не потруїли й не поморили хитрістю та єрессю латинською, раджу вам, православним, правовірну школу і даю пораду, чого вони мають навчатися; щоб діти ваші спаслися і після вас утримали благочестя і не стратили християнство своєї віри: по-перше, ключ, або грецьку чи словенську граматику, хай учать після граматики замість брехливої діалектики, яка вчить перетворювати з білого в чорне, а з чорного в біле, хай учаться богомолебного і праведнословного Часословця; замість хитромовних силогізмів і велемовної риторики хай по тому вчать боговгодномолебний Псалтир; замість світської філософії, що примушує розумну думку в повітрі тулятися, хай по тому вчать плачливий і смиренномудрий "Охтаїк", а по-нашому догмати церковного благочестя — Осьмогласник. Адже конечний і боговгодний розвиток розуму — діяльне богослов’я; тоді хай учаться святої євангельської та апостольської проповіді з простим тлумаченням, а не з хитрим, щоб (так перемудривши мову) не влещувати вух проповідник словом, але силу духу святого вкладати в серця слухачів. Сказав-бо Павло про те до Тимофія: "Настане-бо час, — каже, — коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться"⁹, як наша Русь постраждала відступленням од віри, ласячись на поганського красномовного Арістотеля і на вавілонські пристрасті музики. Але й про це досить.

Знову повертаюсь до того, що треба вчити тим, хто хоче взнати, як слід проходити. Отож, напасши думку в євангельській проповіді, вдавайся і до інших книг, однойменних з богослов’ям, і проходь усяке богодухновенне писання, яке не відкидає думку від благочестивої віри, але ще й учить смиренномудрості.

А коли б хотів, улюблений любомудрче, пізнати хитрість і світської мудрості, не забороняється у наших, тих, що мають місце в церкві, тобто в Соломонових приповідках, Премудрості, Екклезіасті, в Сіраху¹⁰ та інших старозаконних, поетично-образних, які до істини відсилають з пророчими провіщеннями, книжках, і там, любий брате, покепкуй і забавляйся, тільки не ходи до поганських учителів і до латинської хитрослівної брехні, бо загубиш віру. Про це досить.

А що з цього краю, де гори, пустелі, хащі, бур’яни, трави, квіторосле зілля, не мав вам щось інше послати в подарунку, то умислив я від своєї простоти та глупства слов’янської мови три словесні квіточки (малі твори, можливо, поетичні, додані І. Вишенським до цього твору, які до вас не дійшли) православної віри, які з великої любові, що її маю до вашого благочестя, посилаю до вашої милості.