Зачіпка мудрого латинника з дурним русином… (1600) - Сторінка 6

Тоді, від того папи і після нього в часі на гірше й конечне зло старший перст римського начальства був обкладений хворістю мертвості й невиліковним гнильством — був-бо уражений вітром антихристового духу і справді, умудрившись марнотою цього віку, помер. Тоді вже явно відригати й оголошувати почав, що він старший за всіх, що мас над усіма владу, що той спадок, який має, не від собору, а від Христа й апостола Петра, і папі римському вільно перевертати і змінювати в церкві все, що хоче, що папа — всесвітній голова, бо він намісник Христа і наступник влади й ключів до небесного царства апостола Петра. Тоді ж таки, в той час латинський костьол своїм самовладдям понищив і змінив віру Нікейського собору, про що свідчить у своєму писанні сам Скарга, коли каже, що латинський костьол мудро вчинив, бо до віри, установленої на Нікейському соборі, доклав святому духу виходити і "від сина", та й інше потрібне для владодержця змінив і поправив, з чого видно: церковне тіло й чотири персти на руці залишилися здорові, а п’ятий перст конечно омертвів славою марноти цього віку і через гордісне гнильство стратив здоров’я; тоді чотири персти спробували були лікувати нагадуванням, бажаючи смирити висоту звабного його мудрування, і, зрештою, зрозуміли, що надії на його повернення нема. Тоді владою святого духа церковне тіло, тобто собор, і правильні руки чотириперстника-стерна, тобто партіархи, мечем суду слова божого відсікли й відлучили п’ятого перста, гнилого й мертвого (римського папу) від тіла і від руки, з поминання церковного викинули і прокляли як розорителя віри православного Нікейського собору, бо той Нікейський собор такий вирок учинив разом з римським папою і тим закріпив пізнання, з’явлення віри, кажучи: "Хто б хоч один пункт в останньому роді до віри або приклав, або відняв, чи змінив, хай буде проклятий". Подивися тут, православний християнине, на латинську правду і Скаржине "так" і "ні" за Євангелієм: "А що більше над це, то те від лукавого", — так сказав Христос. Придивися тут, хто від кого відщепився й відлучився і хто годен називатися відступником та відщепенцем, адже це справді довелося церкві постраждати на землі, як раніше було в соборі небесних чинів на небесах. Сатана, який був пошанований саном старійшини і славою честі, як Денниця, коли не захотів з іншими небесними чиноначальниками бути рівний у згоді смирення та в єдності, але над усіма винісся думою свого помислу і запрагнув порівнятися, творінням будучи, до оресутнього бога, тоді з-поміж ангельських небесних чинів волею всесильного бога був викинутий і відсічений разом із духами, які пішли за його лукавим чином, там швидко честь свою, і славу, і начальне місце заразом стратив і замість красносвітлої Денниці був переіменований він темним, похмурим і померклим, лукавим дияволом, і відтоді відступники та відщепенці не звуться небесними ангельськими силами, вони-бо стоять у своєму мирному і незмінному началі, а сатана-диявол із бісами, що за ним пішли, не схотівши бути у згоді смиренної єдності, зветься з ними відступником та відщепенцем. Це саме істинно прикладай, правовірний християнине, і до римського костьолу. Про це досить. Знову повертаюся до початку своєї мови: не на те, кажу, хочу давати скорбну відповідь, бо то є розуму явна і всьому світу зголошена річ, а на інше: на два артикули, а по-руському кажучи стихи. Один артикул огудний на учительних грецьких святих отців, а другий самохвальний за свій латинський костьол — на ту скорбність відповідаю, а ті стихи мають у собі таке:

1. Гріх вам, каже, греки, за те, що ви словенській мові не передали своєї науки, аби не були в блуді.

2. Щасливий латинський костьол, бо всюди, в усіх краях, де він поширився, заснував науки і школи.

ВІДПОВІДЬ СКАРЗІ ПРО НЕЩИРІСТЬ ГРЕКІВ

Питаю тебе, Скарго, чим можна докорити грецьких учителів щодо словенської мови, коли вона дає змогу нам приймати, по-перше, православну віру, також спасительне Євангеліє, апостольську проповідь, мученицькі подвиги та страждання, а тим, хто мисельно бореться, — лісницьку боротьбу з піднебесними повітряними духами, очищення й освячення сліду тісного шляху і всі оправдання, чим хрещене єство приєднується до бога, оправдується, освячується і спасається — все це нам грецькі вчителі подали, з’явили, розтлумачили й навчили настільки достатньо, що найпростіший у знанні словенської мови русин, або сербин, або болгарин знає й розуміє, чим може спастися, коли сам того захоче. Питаю тебе, Скарго, яка може бути мудріша наука від тієї, котра спасає й освячує? І ще питаю тебе, в якому б це блуді словенської мови люди мали бути, коли прохайням досягли того, що всемогутній бог, славлений у трійці, ліпше хрестить у словенській мові, аніж у латинській, і ліпший пожиток мав і має зі словенської мови в непідозренному славослов’ї, і в спасінні людських душ, і в досягненні боговгодної волі, аніж латинська мова. Чи сховалося від тебе, Скарго, чи не маєш знаття про те, чи як привід, добровільно, ніби глухий гаспид, затикаєш вуха, щоб не чути голосу заклинання — так само не хочеш довідатися про святопліддя, яке зродилось у словенській мові, чого ніколи латинська мова не мала і мати не може! Хіба не кажу: доки в православ’ї була, то якийсь спасенний овоч ще породила і явила світу, а після того, як згубила православ’я — аніякого! Піди, Скарго, у Велику Росію і прочитай історії житій їхніх святих мужів, великих чудотворців, котрі й після смерті мертвими своїми освяченими тілами видимо і явно чудотворили, всілякі муки, хвороби й недуги простих мирських, що приходили до них із вірою, уздоровляли, біснуватих зціляли, кривим дарували ходити, сліпим — бачити, хворих, усілякими хворами одержимих, дарували здоров’ям. А навіть коли не хочеш про плодоносність спасительної словенської мови довідатися від Великої Росії, прийди до Києва, в Печерський монастир, — це вже тут, у тебе вдома, в державі Корони Польської, не лінуйся й попитай про тих святих мужів, які чудотворством пошановані від бога мало не рівно з великоросійськими. І їх, ударованих і возвеличених, а після смерті від бога прославлених, яких єством народив російський рід, вимолила спасенними бути й освятити та ж таки свята словенська мова, тож і згадую мало й коротко про тих у тому вашому краю, які стократний євангельський плід принесли через словенську мову від того спасительного сівача, що узяв сердечну землю, сім’я і зростив плоди. А коли б ти хотів, Скарго, десь у турецьку землю пройтися або довідатися, тоді незліченне множество по всіх краях знайшов би в роді сербському й болгарському таких, що пестилися від словенської мови й письма, які й донині лежать у цілих, освячених тілах, чудотворно після побожного життя діють і виточують із себе зцілення всіляким скорботам, мукам та недугам (від своєї насиченої милістю божою [сили] тим, що приходять до них із вірою) — так діють вони і [таке з себе] виточують, аж навіть самі турки, пізнавши ту божу благодать, що діє в них, вшановують їх, славлять і величають, бо не тільки від християнського роду біснуваті, але й від самих невірних турків, приходячи, зцілення і звільнення від недуг та мук дістають, беруть; а над те від тих святих мощів приймають і благодать божу, шо видимо в них діє, коли такий гарний запах виходить; і про їжу людина забуває тілесну, аби тільки мала змогу насититися того красного й солодкого запаху. А якби єство могло те вмістити, без підхлібства це кажу, всілякі оті аромати, і мира дорогоцінні, якими святі тіла пахтять і духмяніють! І так я кажу, може, й сміливо, прости мене, господи: коли б не ті чудотворні тіла, які залишились у теперішньому розслабленому віці, мало не всі потурчилися б, бо істинно: як у Лядській землі титули римського папи, вавілонська музика і розпутномовство поганських наук мало не всіх з руського народу викрало із благочестивої і православної віри у латинську звабу, так і тут — влада, розпуста, розкіш тіла, догідне життя безбожних та невірних турків притягають до себе світолюбну думку. Однак тут через подив перед чудотворними тілами залишилося з тисячу призначених від бога до Іллі³⁴, що не прихилили коліна Ваалу, а в Лядській землі з божого милосердя залишилося троє юнаків, заявлені у Вавілоні, що не поклонилися римського начальства ідолотворному образу. Як же ти смієш, Скарго, повертати огудним язиком на святих грецьких учителів і ганьбити їх, приписуючи їм нещирість, ніби вони, переможені бувши, не подали руській мові, яка живе в словенському письмі, науки? Скажи мені, Скарго, яка мала б на світі бути більша наука й розумна хитрість, ніж коли людина звитяжить диявола, богові догоджає, від духу святого освячується і явними чудотворними знаками й силами позначається на спасіння, щоб дістати вічне життя? Те все, Скарго, руський рід благодаттю бога Христа одержав, засвідчив і достатньо випробував у письмі й науці словенської мови. І коли б хто інакше мав тут розуміти й перевертати божу правду на брехню, піддає такого анафемі сам апостол Павло, кажучи: "Але якби й ми або ангел із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!" Чи не бачиш, Скарго, що твоя огуда неправедна, у прокляття впала — сиди ж у ній, скільки любиш і хочеш! Бачиш, Скарго, що все, скільки кажеш, — не духом миру і божої правди і не від покори смиренного і самодокірного митаря, а все від фарисея гордого, велемовного і самохвального черпаєш та від повітряних духів і виригаєш марно — і порожньоогудні слова та відомості в повітря. Чи не бачиш, Скарго, що ти сам, власною нещирістю, ворожнечею і потворною брехнею хворів замість грецьких учителів і почав разом із дияволом боротьбу супроти слов’янської мови; а диявол тому слов’янської мови не любить і від усіх інших на неї двигнув найсильнішою потугою, бажаючи її стлумити й загасити, бо в слов’янській мові ніяк не може мати місця брехня та зваба, бо не перемудрює ані діалектик, ані поганських силогізмів, що перетворюють божу правду на брехню, ані хитромовного лицемірного фарисейства, але істиною, божою правдою вона заснована, збудована й огороджена і жодних інших хитрощів у собі не має, тільки дає простоту і спасіння прихильнику слов’янської мови. А твою латинську мову вседушно диявол любить; і признаємо тобі, про що й сам хвалишся, що він її по всьому світі поширив, і допомагає, і ударовує, щоб вона процвітала й розкорінювалася над усі мови. Є воно власне так, Скарго, як кажеш, і то через те, Скарго, що твоїй латинській мові даровано дар від диявола — знай завжди про те, що її всю собі в догоду перетворив, перекрутив і в поганську хитрість перевернув, що в ній немає жодної євангельської правди і простоти святих, тільки брехня поганська, хитрість та фарисейство сидить, спочиває і володіє.