Заручини - Сторінка 3

- Винниченко Володимир Кирилович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Івана ніби що вкололо. Він раптом повернув голову й сухо промовив:

— Прошу мене не тулити до всяких кохань і… дурниць усяких…

— Бо не знаєш їх, а якби…

— І знати не хочу! — злісно скрикнув він, схоплюючись і починаючи ходити по хаті. — Ха-ха-ха-ха! «Не знаєш»! Нема чого й знати! І не треба знати! Не треба!

— Н-ну, це вже ти… — засміявся Семенюк так, ніби йому сказали, що не треба ні їсти, ні пити.

Ганенко нічого не сказав і ходив із застиглою на губах злою усмішкою. Семенюк ще трохи повозився біля ґудзика, одкусив нитку і струснув сюртука.

— Мене тільки одно тішить, — почав Ганенко, ходячи й дивлячись собі під ноги. — Жениться який-небудь сеньор, як от ти. Ніжиться, мажеться, аж слина йому котиться… Чисто тобі масляний… фізіономія ідіотична… Аж дивитись гидко. Так би, здається, взяв його та й такої хльости йому задав!..

— Ха-ха-ха! — весело засміявся Семенюк.

— А через рік, дивишся, фізіономія вже витягнулася. «Розчарувався». Ага! Так тобі й треба, дурню!.. Ха-ха-ха! «Я, — каже, — думав, що вона свята… Я ж так любив її, вона ж так любила мене, ми ж так кохалися. А я ж не знав, що вона така»… Ха-ха-ха!..

Він зареготався якимсь злорадним, смаковитим сміхом і ще дрібніше затупав по підлозі.

— Це мені нагадує раз у раз добродія, що йде в крамницю, купує черевики, весело приносить їх додому, а через три дні підніма ґвалт, що вони й тісні, й погані, й такі, й сякі…

— Мені здається, що черевик і жінка мало мають спільного.

— Ну, то тобі здається, бо ти ж ко-ха-єш… Ха-ха-ха!.. А всякий розумний чоловік згодиться, що черевик і жінка — то все одно. І там купуєш, і тут. І там, поки нове та наведений про людське око, для продажі блиск держиться, здається добрим, і тут. Кохання… Любов…

Жінка — друг… Дурниця… вигадана слинявими хлопчиками! Жінка, черевик, горілка, пара, громовина, лампа, стіл — усе однаковий крам на потребу чоловікові.

— Іва-а-ане! — з жахом скрикнув Семенюк, дивлячись широко розплющеними очима на Ганенка. — Це ж — варварство! Що ти говориш?..

— Ха-ха-ха! — радісно-злісно зареготався Іван. — Ха-ха-ха! Не вподобалось! Кохання зачепили, святе, ніжне чуття… Ух, ви!.. Не любите правди? А це правда, правда, добродію коханець! Жінка — то крам, черевик! Гімназії, інститути — фабрики, де їх виробляють, родини — крамниці, де їх продають, а такі, як ти, — покупці… а покупців раз у раз обдурюють… Ха-ха-ха! Не до смаку? Кривишся?.. А так, так!.. Кривись не кривись, а мусиш згодитися, що мета в житті наших панночок — продатись, вийти заміж… Це для них все… Так?

— Не всі…

— Всі! Всі! Не бреши!

— Ні, не всі, бо…

— Не бреши, говорю! Всі! Вони інакше й не можуть жити… Таке їхнє соціяльне, політичне, економічне… яке хочеш становище… У них других інтересів нема. Всі — крам, черевики! А ти — покупець… Ха-ха-ха! Не подобається… Він, бідний, гадав, що у його єсть кохання… Черевика купуєш, от і все!.. Може, тебе ще збиває спантелику, що за черевик платиш ти, а за жінку ще тобі дають, як продають? Заспокойся: за черевик платиш раз, а за жінку ціле життя, годуючи її; а все-таки ти платиш… Кохання!..

— Так… Підожди… Чим же наша жінка винна? — промовив Семенюк, не сміючись уже й не жахаючись. — Хіба ж вона винна тому?

— Та йди к чорту! — скрикнув Ганенко. — Хто тобі говорить, хто тут винний… Так єсть!.. Хто? Вже ж не я! Хто? Вона!

— Вона?

— А хто ж? Та такі, як ти, що зробили її черевиком… Значить, і їй, і вам це подобається, раз воно так єсть… Я ж за все не буду голови собі сушити. Ще жахаються!.. Вам би тільки ніжні слова… Кохання, друг… У-у, йолопи!

Він крутнувсь на каблуках, плюнув і ще хутчій заходив по кімнаті. Семенюк замислився, недвижне зупинивши погляд десь за грубою, що незграбно випиналася з стіни й ніби ще більше затемняла і так темну низьку кімнату. Пробігло хвилин зо дві.

— Ні! — вмить тріпонув головою Семенюк і зітхнув. — Це — дурниця… Це — філософія. Ти не знаєш кохання, тим і говориш так… Хіба ж… Підожди, не перебивай! Хіба ж я говорю, що вона свята, янгол і таке інше… Вона тільки добра, чесна людина…

— Оскільки може бути чесна буржуа…

— Вибачай! Це вже вибачай… Ця людина — не буржуа… Це дуже розвинена людина. Цікавиться наукою, життям, чита багато… По-українськи вже говорить…

— Певно, сам «просвіщав»?

— Ну, так що? Не криюсь — може, вона саме за те й полюбила мене, що я… скинув їй з очей полуду, показав таке, про що їй і не снилося… що я дав їй мету для життя. Не криюсь, я перший давав їй розумні книжки і тепер даю. І якби ти знав, як вона їх читає! Прямо ковтає! Ні, вибачай, вже хто-хто, а вона не буржуа. От мати її… Ну, що ж ти хочеш? Удова полковника, бідна, купа дітей… Та я у них рідко й буваю. Раз у раз «на уроці» в Сухобрієвих. Сьогодня ж Ліди Сухобрієвої заручини з Ламазіді… Знаєш?

— Я — не ходяча газета!

— Та ти ж його знаєш… Ну, все одно… От здивуються! Вони ж не знають. От роззявить рота купецтво! — весело засміявся Семенюк. — Двоє заручин разом. От сюрприз!