Єгипетські ночі (переклад О. Грязнова)

Єгипетські ночі

Розділ 1

— Quel est cet homme?

— Ha, c'est un bien grand talent,

il fait de sa voix tout ce qu'il veut.

— Il devrait bien, madam, s'en fair

une culotte.*

Чарський був одним із корінних мешканців Петербурга. Йому ще не виповнилося тридцяти; він був не одружений; служба не обтяжувала його. Покійний дядько, що служив віце-губернатором в хороші часи, залишив йому чималий маєток. Життя його могло бути дуже приємним; та він мав нещастя писати і друкувати вірші. В журналах його називали поетом, а в лакейських – писакою.

Незважаючи на великі переваги, якими користуються віршописці (зізнатися: крім права ставити знахідний відмінок замість родового та ще деяких, так званих поетичних вільностей, ми жодних переваг за російськими віршописцями не знаємо) – як би там не було, незважаючи на всілякі їх переваги, ці люди зазнають великих незручностей та неприємностей. Найгірше, найнестерпніше зло для віршописця є його звання і прізвисько, яким він затаврований і яке ніколи від нього не відлипне. Публіка дивиться на нього як на свою власність; на її думку, він народжений для її користі та задоволення. Ледь повернеться він із села, перший ліпший питається: чи не привезли ви нам щось новеньке? Ледь задумається він про свої розладнані справи, про хворобу милої йому людини – відразу вульгарна посмішка супроводжує вульгарний вигук: певне, щось складаєте! Ледь закохається він – його красуня купує собі альбом в Англійському магазині і вже чекає на елегію. Чи то прийде він до чоловіка, майже з ним не знайомого, обговорити важливу справу, а той вже кличе свого синочка і примушує читати вірші такого-то; і хлопчина пригощає віршописця його ж таки понівеченими віршами. А це ще квіточки ремесла! Чарський зізнавався, що вітання, за-питання, альбоми і хлопчаки так йому набридли, що він мусив постійно стримувати себе від грубощів.

______________

*Що це за людина? – О, це великий талант; зі свого голосу він робить усе, що захоче. – Йому би слід, пані, зробити з нього собі штани (франц.)

Чарський докладав усіляких зусиль, щоб стерти з себе нестерпне прізвисько. Він уникав товариства своїх братів-літераторів і віддавав перевагу людям вищого світу, навіть найпустішим. Розмови вів найбанальніші, далекі від літератури. В своєму одязі дотримувався останньої моди з нерішучістю і забобонами молодого москвича, що вперше приїхав до Петербурга. В його кабінеті, обставленому як жіноча спальня, ніщо не нагадувало письменника; книги не валялись на столах і під столами; диван не був забризканий чорнилом; не спостерігалось того безладу, який викриває присутність музи і відсутність віника і щітки. Чарський був у розпачі, якщо хтось із знайомих заставав його з пером у руці. Важко повірити, до яких дрібниць міг доходити чоловік, обдарований, втім, талантом і душею. Він прикидався то пристрастним любителем коней, то відчай-душним гравцем, то найтоншим гастрономом; проте, ніколи не міг відрізнити гірської породи від арабської, ніколи не пам'ятав кози-рів і потайки віддавав перевагу печеній картоплі над будь-якими

винаходами французької кухні. Життя він вів легковажне; стирчав на усіх балах, об'їдався на всіх дипломатичних обідах і на кожній званій вечірці був обов'язковим, як резанівське морозиво.

Одначе, він був поет, і пристрасть його була нездоланна: коли находила на нього така погань (так він називав натхнення), Чар-ський замикався у своєму кабінеті і писав з ранку до пізньої ночі. Він зізнавався щирим своїм друзям, що тільки тоді і знав справжнє щастя. Решту часу він гуляв, манірячись і прикидаючись та чуючи щохвилини набридливе запитання: чи не написали ви що-небудь новеньке?

Якось вранці Чарський відчував той благодатний настрій, коли мрії чітко вимальовуються перед вами і ви знаходите живі, не-сподівані слова для втілення ваших видінь, коли вірші легко ляга-ють під ваше перо і дзвінкі рими біжать назустріч стрункій думці. Чарський занурився душею в солодке забуття… ні світ, ні його думка, ні свої власні примхи для нього не існували. Він писав вірші.

Раптом двері його кабінету заскрипіли і з'явилася незнайома голова. Чарський здригнувся і насупився.

— Хто там? – запитав він з досадою, проклинаючи в душі своїх слуг, що ніколи не сиділи в передпокої.

Незнайомець ввійшов.

Він був високий, худорлявий, років тридцяти. Риси його смуг-лого обличчя були виразні: бліде високе чоло, отінене чорними пасмами волосся, чорні блискучі очі, орлиний ніс і густа борода,

що оточувала впалі жовто-смагляві щоки, викривали в ньому чу-жинця. На ньому був чорний фрак, що вже побілів на швах; легкі панталони (хоч надворі стояла вже глибока осінь); під витертою, чорною краваткою на жовтявій манишці виблискував фальшивий алмаз; шершавий капелюх, здавалось, бачив і сонце, і негоду. Зу-стрівшись з цим чоловіком в лісі, ви прийняли б його за розбій-ника; у громаді – за політичного змовника; у передпокої – за шар-латана, що торгує еліксирами та миш'яком.

— Що вам потрібно? – спитав його Чарський французькою мовою.

— Signor, — відповів чужинець, низько вклоняючись, — Lei voglia perdonarmi se…*

Чарський не запропонував йому стільця і встав сам, розмова продовжувалась італійською.

— Я неаполітанський художник, — говорив незнайомець, — обста-вини примусили мене залишити батьківщину; я приїхав у Росію, покладаючись на свій талант.

Чарський подумав, що неаполітанець збирається дати кілька концертів на віоланчелі і розвозить по квартирах свої квитки. Він вже збирався дати йому свої двадцять п'ять карбованців і скоріше здихатись від нього, та незнайомець додав:

— Сподіваюсь, Signor, що ви надасте дружню допомогу своєму побратиму і введете мене в родини, куди вхожі самі.

Неможливо було відчутніше образити Чарського. Він пихато глянув на того, хто назвав його побратимом.

— Дозвольте спитати, хто ви такий і за кого ви мене маєте? – спи-тав він, ледве стримуючи своє обурення.

Неаполітанець помітив його досаду.

— Signor, — відповів затинаючись він, — ho creduto… ho sentito… la vostra Eccelenza mi perdonera…**

— Чого вам треба? – сухо повторив Чарський.

— Я багато чув про ваш гідний подиву талант; я певен, що тутешнє панство вважає за честь виявляти всіляке сприяння такому чудовому поету, — відповів італієць, — і тому наважився з'явитись до вас…

— Ви помиляєтеся, Signor, — обірвав його Чарський. – Звання поетів у нас не існує. Наші поети не користуються сприянням па-

____________

* Синьйор… вибачте мені, будь ласка, якщо… (італ.).

** Синьйор… я думав… я вважав… ваша світлість, вибачте мені… (італ.).

нів; наші поети самі пани, і якщо наші меценати (чорт би їх за-брав!) цього не знають, тим гірше для них. У нас немає обідраних абатів, яких музикант брав би з вулиці для написання libretto.* У нас поети не ходять пішки з дому в дім, просячи собі допомоги. Втім, можливо, вам жартома сказали, що я великий віршописець. Справді, я колись написав кілька поганих епіграм, але слава богу, не маю з віршописцями нічого спільного і мати не хочу.

Бідний італієць збентежився. Він глянув навколо себе. Картини, мармурові статуї, бронза, дорогі іграшки, розставлені на готичних етажерках, — вразили його. Він зрозумів, що між гордовитим dan-dy**, який стояв перед ним у кошлатій парчевій шапочці, в золотистому китайському халаті, підпоясаному турецькою шаллю, і ним, бідним мандрівним артистом, в потертій краватці і старому фраці, не було нічого спільного. Він промовив кілька недоладних вибачень, уклонився і хотів піти. Його жалюгідний вигляд зво-рушив Чарського, який, всупереч дріб'язковості свого характеру, мав благородне і добре серце. Він засоромився дратівливості свого самолюбства.

— Куди ж ви? – сказав він італійцю. – Чекайте… Я повинен був відхилити від себе незаслужений титул і зізнатися вам, що я не поет. Тепер поговоримо про ваші справи. Я готовий вам при-служитись, чим тільки зможу. Ви музикант?

— Ні, Eccelenza!*** — відповів італієць, — я бідний імпровізатор.

— Імпровізатор! – вигукнув Чарський, відчувши всю жорстокість свого поводження. – Чом же ви зразу не сказали, що ви імпро-візатор? – і Чарський потиснув йому руку з почуттям щирого каяття.

Його товариський вигляд підбадьорив італійця. Він щиро-сердно розговорився про свої припущення. Зовнішність його не була оманливою; гроші йому були потрібні; він сподівався в Росії якось виправити свої домашні обставини. Чарський уважно його вислухав.

— Я надіюся, — сказав він бідному художнику, — що ви матимете успіх: тутешнє товариство ще ніколи не чуло імпровізатора. Цікавість буде збуджена; щоправда, італійською мовою у нас не говорять, вас не зрозуміють; але це не біда; головне – щоб ви були в моді.

____________

*лібретто (італ.).

**чепурун (італ.).

*** ваша світлість (італ.).

— Але якщо у вас ніхто не розуміє італійської мови, — сказав, за-думавшись, імпровізатор, — хто ж піде мене слухати?

— Підуть, не турбуйтесь: одні з цікавості, другі, щоб якось про-вести вечір, треті, щоб показати, що розуміють італійську мову; повторюю, треба тільки, щоб ви були в моді; а ви вже будете в моді, ось вам моя рука.

Чарський ласкаво розпрощався з імпровізатором, взявши собі його адресу, і того ж вечора поїхав клопотати за нього.

Розділ 2

Я царь, я раб, я червь, я бог.

Державин

Наступного дня Чарський в темному й брудному коридорі трактира відшукав 35-ий номер. Він зупинився біля дверей і постукав. Вчорашній італієць відчинив їх.

— Перемога! – сказав йому Чарський – ваша справа просувається. Княгиня** дає вам свою залу; вчора на рауті я встиг завербувати пів-Петербурга; друкуйте квитки і оголошення. Ручаюсь вам якщо не за тріумф, то, принаймні, за бариш.

— А це головне! – вигукнув італієць, виявляючи свою радість жвавими рухами, властивими його південній породі. – Я знав, що ви мені допоможете. Corpo di Bacco!* Ви поет, як і я; а що не кажіть, поети гарні хлопці! Як виявлю вам свою вдячність? Чекайте… чи не хочете вислухати імпровізацію?

— Імпровізацію!.. хіба ви можете обійтися без публіки, без музики, без оплесків?

— Пусте, пусте! Де знайти мені кращу публіку? Ви поет, ви зрозумієте мене краще за інших, і ваше тихе заохочення мені дорожче цілої бурі оплесків. Сідайте де-небудь і задайте мені тему.

Чарський сів на валізу (з двох стільців, що стояли в тісній конурі, один був зламаний, другий завалений паперами і білизною).