Єгипетські ночі (переклад О. Грязнова) - Сторінка 2

Імпровізатор взяв зі столу гітару і став перед Чарським, пере-бираючи струни кістлявими пальцями і чекаючи на його замов-лення.

— Ось вам тема, — сказав йому Чарський: — поет сам обирає пред— мети для своїх пісень; натовп не має права керувати його натхненням.

____________

* Чорт забирай!

Очі італійця заблищали, він взяв кілька акордів, гордовито підняв голову, і палкі строфи, що відображали миттєві почуття, злетіли з його вуст… Ось вони, вільно викладені одним із наших приятелів зі слів, які збереглись в пам'яті Чарського.

Поет іде. Не помічає

Нікого, хоч би хто гукав.

Та перехожий зупиняє,

Його смикнувши за рукав.

"Скажи: навіщо ти блукаєш?

Ледь досягнувши висоти,

Ти зір додолу опускаєш

І хочеш знову вниз іти.

Безплідний жар в тобі палає,

Шепочуть щось твої вуста.

Твою увагу привертає

Буття земного марнота.

До неба прагнуть мусить геній;

Тож зобов'язаний поет

В своїй поезії натхненній

Високий славити предмет".

— Навіщо вихору кружляння

Здіймає куряву з землі,

Коли слабкого повівання

Чекають в морі кораблі?

Навіщо з гір орел кривавий

Летить чомусь на пень трухлявий,

А не на шпиль? Спитай його.

Хто мавра чорного свого

Любити змусив Дездемону,

Як місяць любить ночі млу?

Немає вітру, і орлу,

І серцю дівчини закону!

Такий поет: як вітру гін,

Що хоче, те і носить він;

Орлом за хмари він злітає

І, зором охопивши шир,

Як Дездемона, обирає

Для серця вільного кумир.

Італієць замовк… Чарський мовчав, вражений і зворушений.

— Ну що? – спитав імпровізатор.

Чарський схопив його за руку і міцно її стиснув.

— Що? – спитав імпровізатор, – сподобалось?

— Дивовижно, – відповів поет. Як! Чужа думка ледь торкнулася вашого слуху і вже стала вашою власністю, ніби ви з нею носились, пестили, розвивали її постійно. Отже, для вас не існує ні праці, ні розчарування, ні цього неспокою, який провіщає натхнення? Диво-вижно, дивовижно!

Імпровізатор відповів:

— Будь-який талант нез'ясовний. Яким чином скульптор у шматку каррарського мармуру бачить захованого Юпітера і виводить його назовні, різцем і молотом роздроблюючи його оболонку? Чому думка з голови поета виходить вже озброєною чотирма римами, розмірена стрункими однаковими стопами? Так ніхто, крім самого імпровізатора, не може зрозуміти цю швидкість вражень, цей тісний зв'язок між власним натхненням і чужою зовнішньою волею – даремно я сам захотів би це з'ясувати. Одначе… потрібно поду-мати про мій перший вечір. Як ви вважаєте? Яку ціну можна призначити за квиток, щоб публіці не було надто тяжко і щоб мені також не було невигідно? Кажуть, la signora Catalani* брала по 25 карбованців? Ціна хороша…

Неприємно було Чарському з висоти поезії раптом впасти під лавку торгаша; та він добре розумів життєву необхідність і вдався з італійцем до меркантильних розрахунків. Італієць при цьому виявив таку дику жадібність, таку відверту любов до зиску, що він спротивів Чарському, який поспіхом розпрощався, щоб не втратити зовсім почуття захоплення, викликане в ньому блискучим імпро-візатором. Заклопотаний італієць не помітив цієї зміни і супро-водив його коридором і сходами з глибокими поклонами і запев-неннями у вічній вдячності.

_________

*Пані Каталані (італ.).

Розділ 3

Ціна за квиток 10 карбованців;

початок о 7 годині.

Афішка

Зала княгині** була надана у користування імпровізаторові. Був споруджений поміст; стільці розставлені у дванадцять рядів. У призначений день, з сьомої години вечора, зала була освітлена. Біля дверей перед столиком для продажу й перевірки квитків сиділа стара довгоноса жінка в сірому капелюсі з надломаним пір'ям і з перстенями на всіх пальцях. Перед під'їздом стояли жандарми. Публіка почала з'їжджатися. Чарський приїхав одним із перших. Він піклувався про успіх вистави і хотів бачити імпровізатора, щоб дізнатися, чи усім він задоволений. Він знайшов італійця у бічній кімнаті, коли той нетерпляче поглядав на годинник. Італієць був одягнений театрально: весь у чорному; мереживний комір його сорочки був відкинутий, гола шия під густою і чорною бородою дивно біліла; волосся спущеними пасмами падало йому на чоло і брови. Все це дуже не сподобалось Чарському, якому неприємно було бачити поета в одязі заїжджого фігляра. Після короткої роз-мови він повернувся до зали, що поступово наповнювалась.

Незабаром всі ряди крісел були зайняті блискучими дамами; чоловіки тісною рамою стали край помосту, вздовж стін та за останніми стільцями. Музиканти зі своїми пюпітрами зайняли оби-два боки помосту. Посередині на столі стояла порцелянова ваза. Публіки було багато. Всі з нетерпінням чекали початку; нарешті о пів на восьму музиканти заметушилися, приготували смички і за-грали увертюру з "Танкреда". Усі всілися і замовкли, останні зву-ки увертюри прогриміли… і імпровізатор, зустрінутий голосними оплесками, що залунали з усіх боків, низько вклоняючись, набли-зився до краю помосту.

Чарський непокоївся, яке враження викличе перша хвилина, але помітив, що вбрання, яке здалось йому таким непристойним, не подіяло на публіку. Сам Чарський не знайшов у ньому нічого смішного, коли побачив його на помості, з блідим обличчям, яскраво освітленим численними лампами і свічками. Оплески стихли, гамір змовк… Італієць поганою французькою мовою попросив присутніх панів призначити кілька тем, написавши їх на готових папірцях. Після цього несподіваного запрошення всі мовчки подивились один на одного і ніхто нічого не відповів.

Італієць, почекавши трохи, повторив своє прохання боязким і покірним голосом. Чарський стояв край помосту; він занепокоївся, відчуваючи, що справа без нього не обійдеться і йому доведеться написати свою тему. Справді, кілька дамських голівок обернулись до нього і стали викликати його спершу впівголоса, потім усе голосніше. Почувши його ім'я, імпровізатор відшукав його поглядом біля своїх ніг і подав йому олівець та шматок паперу з дружньою посмішкою. Грати роль у цій комедії здалося Чарському дуже неприємно, та робити було нічого; він взяв олівець і папір з рук італійця, написав кілька слів; італієць, взявши вазу зі столу, зійшов з помосту, підніс її Чарському, який кинув у неї свою тему. Його приклад подіяв; два журналісти, як літератори, визнали своїм обов'язком написати по темі; секретар неаполітанського посоль-ства і молодий чоловік, що недавно повернувся з подорожі і ще марив Флоренцією, поклали до урни свої згорнуті папірці. На-решті, одна некрасива панянка, за наказом своєї матері, зі сльозами на очах написала італійською кілька рядків і, зашарівшись, віддала їх імпровізатору, тоді як дами дивились на неї мовчки, ледь усмі-хаючись. Повернувшись на свій поміст, імпровізатор поставив урну на стіл і почав діставати з неї папірці один за одним, читаючи вголос кожен:

Родина Ченчі.

(La famiglia dei Cenci.)

L'ultimo giorno di Pompeia.

Cleopatra e i suoi amanti.

La primavera veduta da una prigione.

Il trionfo di Tasso.*

— Що накаже шановна публіка? – спитав покірно італієць, — чи призначить сама один із запропонованих предметів, чи довірить це вирішити жеребу?

— Жереб!.. – промовив один голос із натовпу.

— Жереб, жереб! – повторила публіка.

Імпровізатор зійшов знову з помосту, тримаючи в руках урну, і спитав: — Хто згодиться дістати тему? – імпровізатор обвів бла-гально поглядом перші ряди стільців. Ні одна з блискучих дам, що сиділи тут, не поворухнулась. Імпровізатор, не звичний до пів-нічної байдужості, здавалося, страждав… раптом помітив збоку

____________

*Родина Ченчі. – Останній день Помпеї. – Клеопатра і її коханці. – Весна за вікном в'язниці. – Тріумф Тассо (італ.)

ручку, що піднялася в білій маленькій рукавичці; він хутко повернувся і підійшов до молодої величної красуні, яка сиділа на краю другого ряду. Вона встала, ніскільки не збентежившись, і, опустивши в урну з чарівною простотою аристократичну ручку, дістала згорток.

— Будь ласка, розгорніть і прочитайте, — сказав їй імпровізатор.

Красуня розгорнула папірець і прочитала вголос:

— Cleopatra e i suoi amanti.

Ці слова були промовлені тихим голосом, але в залі було так тихо, що всі їх почули. Імпровізатор низько вклонився прекрасній дамі з глибокою вдячністю і повернувся на свій поміст.

— Панове, — сказав він, звертаючись до публіки, — жереб призначив мені предметом імпровізації Клеопатру і її коханців. Покірно просив би особу, що обрала цю тему, пояснити мені свою думку: про яких коханців тут іде мова, perche la grande regina aveva molto…*

Багато чоловіків ці слова зустріли сміхом. Імпровізатор трохи збентежився.

— Я бажав би знати, — продовжив він, — на яку історичну рису на-тякала особа, що вибрала цю тему… Я буду дуже вдячний, якщо вона згодиться це пояснити.

Ніхто не поспішав з відповіддю. Кілька дам поглянули на негар-ну дівчину, що написала тему за наказом своєї матері. Бідна дівчи-на помітила цю недоброзичливу увагу і так збентежилась, що сльози затремтіли на її віях… Чарський не міг цього витерпіти і, звернувшись до імпровізатора, сказав йому італійською:

— Тема запропонована мною. Я мав на увазі свідоцтво Аврелія Віктора, який пише, ніби Клеопатра призначила смерть ціною свого кохання і що знайшлися залицяльники, котрих така умова не злякала і не відвернула… Мені, одначе, здається, що тема трохи затяжка… чи не оберете ви іншу?..

Але імпровізатор вже відчував наближення бога… Він дав знак музикам грати… Обличчя його жахливо зблідло, він затремтів, як у лихоманці; очі його засяяли дивним вогнем; він підняв рукою своє чорне волосся, отер хусточкою високе чоло, що вкрилося краплями поту… і раптом ступив уперед, склав навхрест на грудях руки… музика замовкла… Імпровізація почалася.

_________________

* тому що у великої цариці було багато… (італ.).

Чертоги сяяли святково,

Гриміли співом голосним.

Цариця поглядом і словом

Бенкетом правила гучним.

Серця тягнулись до престолу,

Та враз над чашею вина,

На мить замислившись, додолу

Схилила голову вона.

І ось бенкет немов дрімає,

Замовкли співи, гамір стих.

Цариця очі підіймає

І промовляє до усіх:

— Моя любов, її чарівність

Для вас блаженство? Доведіть!

Якщо бажаєте, то рівність

Між нами можу відновить.

Блаженство можна вам купити:

Свою любов я продаю.

Скажіть: хто здатен заплатити

Своїм життям за ніч мою?

Рече – і жах усіх проймає,

Здригнулись пристрастю серця…

Вона гостей своїх вражає

Зухвалим холодом лиця.

З презирством поглядом обводить

Круг залицяльників… Овва!

Один із натовпу виходить,

За ним услід ще інших два.

Їх крок твердий, рішучі очі,

На смерть готові задля втіх.

Здійснилось: куплені три ночі,

І ложе смерті кличе їх.

Ось, підготовлені жерцями,

З благословення їх руки

Перед похмурими гостями

Виходять з урни жеребки.

І перший – Флавій, воїн вмілий,

В дружинах римських посивілий;

Не зміг він стерпіть від жони

Зарозуміле глузування,

Прийнявши заклик до кохання,

Як він приймав у дні війни

Ворожих викликів волання.

За ним – Критон, естет, мудрець

І послідовник Епікура,

Критон, прихильник і співець

Харит, Кіприди і Амура…

Приємний серцю і очам,

Як цвіт весняний, ледь розкритий,

Останній імені вікам

Не передав.