Американська трагедія - Сторінка 30

Він їхав далі, щохвилини повертаючи то праворуч, то ліворуч, — і ось, коли він проїхав кілька сотень футів якоюсь вулицею, брук раптом закінчився. Але попереду, за якихось сто футів, було видно перехрестя двох вулиць. Спарсер, уявивши, що за поворотом він знову потрапить на забруковану вулицю, спрямував машину туди і, круто звернувши ліворуч, налетів на купу дикого каменю, який заготували тут, щоб забруковувати вулицю далі. Рухаючись з погашеними фарами, він не побачив перешкоди. А навскоси від цієї купи, вздовж майбутнього тротуару, лежали колоди для будівництва нового будинку.

Автомобіль з повного ходу налетів на купу каменю — його відкинуло, і, мало не перекинувшись, він наїхаів правим боком на складені колоди; вони трохи посунулись, праві колеса, наїхавши на них, високо піднялися, машина перекинулась уліво і повалилася боком на край дороги, на: засипану землю. Задзвеніло побите скло, і всіх, хто сидів в автомобілі, кинуло вперед і ліворуч, і вони купою звалилися одне на одного.

Що було далі — лишилося загадковим і незрозумілим не тільки для Клайда, а й для всіх інших. Спарсер і Лора Сайп, які сиділи спереду, з розгону вдарившись об вітрове скло й верх машини, знепритомніли; у Спарсера були вивихнуті плече, стегно і ліве коліно, і довелося залишити його в автомобілі: витягнути його крізь дверці, що були над ним, бо автомобіль лежав боком, було неможливо до приїзду негайної допомоги. На другому сидінні ближче за всіх до лівого виходу був Клайд, поруч нього сиділи Гортензія, Люсіль Ніколас і Ретерер, — і тепер Клайд, опинившись під ними, був придавлений і не міг поворухнутися. Його не розчавило тому, що Гортензія, падаючи, перелетіла через нього і вдарилася об верх "пакарда", який став тепер лівою стінкою. Її сусідка Люсіль упала так, що вся її вага прийшлася тільки на плечі Клайда. Ретерер — верхній у цій купі тіл, — падаючи, перелетів над переднім сидінням. Він ухопився за баранку руля, яку впустив був Спарсер, і, звиснувши на ній, трохи затримав своє падіння. Та все ж таки в нього були порізані руки й обличчя, а плече і стегно злегка вивихнуті, але не в такій мірі, щоб він не міг допомогти іншим. І як тільки Ретерер зрозумів становище і почув вигуки та стогін супутників, він відразу спробував вилізти назовні через дверці, які були тепер над його головою; хапаючись за інших, він насилу дотягнувся до дверцят; нарешті йому пощастило відчинити їх.

Вилізши назовні, Ретерер вибрався на раму перекинутої машини, нахилився над дверцями і схопив за руку Люсіль. Вона безпорадно борсалась, стогнала та, як і всі інші, даремно намагалася вилізти з машини. Напружуючи всі свої сили і вмовляючи: "Спокійно, моя люба, я тримаю тебе. Все в порядку, зараз витягну", він підняв дівчину, посадив на край дверцят, а потім опустив на сніг. Вона обмацувала свою голову та руки й плакала. Потім Ретерер допоміг вибратися Гортензії; її ліва щока, лоб і руки були дуже побиті і залиті кров'ю; серйозних ушкоджень не було, але в ту хвилину Гортензія ще не знала цього. Вона схлипувала, здригаючись; після напівнепритомного стану її тіпало в нервовій пропасниці.

В цей час з машини висунулася голова Клайда. Він дуже забив плече, руку і ліву щоку, думки його ще плуталися, але він уже думав про те, як би швидше забратися звідси. Вбито дитину; вкрадено і розбито машину; посаду в готелі втрачено напевно; поліція переслідує їх і може в першу-ліпшу хвилину застукати тут. А під ним в автомобілі лежить Спарсер, до якого вже нахилився Ретерер. І поруч Лора, теж непритомна. Клайд відчував, що повинен щось зробити, допомогти Ретереру, який тепер намагався підвести Лору, не завдавши їй шкоди. Проте він був такий приголомшений, що довго ще стояв би непорушно, але тут Ретерер роздратовано гукнув:

— Та допоможи ж, Клайд І Спробуємо витягти її. Вона непритомна.

І Клайд, замість того, щоб самому вибратися з автомобіля, обернувся до Лори: стоячи на розбитій шибі бокового віконця, він намагався витягти дівчину з-під нерухомого тіла Спарсера і потім витягти нагору, але не зміг. Вона була надто безвільна й важка. Клайд зумів тільки відтягнути її назад, далі від тіла Спарсера, і залишив її лежати в автомобілі між переднім і заднім сидінням.

Тимчасом на задньому сидінні опритомнів Хегланд, який лежав зверху і був тільки трохи оглушений падінням; він добрався до ближчих дверцят і відчинив їх. Потім, завдяки своїй атлетичній силі, він легко підтягнувся на руках і виліз з машини, вигукуючи:

— Ух, боже мій! Оце приїхали І Оце вскочили І Треба швидше тікати звідси, поки не з'явились фараони!

Але, побачивши тих, хто лежав унизу в машині, і почувши їх стогін, Хегланд забув і думати про втечу. Ближче за всіх до нього була Майда, і він гукнув до неї:

— Ради всього святого, давайте руку. Нам треба миттю втекти звідси.

Він допоміг Майді вилізти і враз облишив її. Вона сіла на землю, обмацуючи дуже розбиту голову, а Хегланд знову вибрався на раму шасі, нахилився над дверцями і схопив за плечі Тіну Когель, яка впала на Хігбі. Вона була оглушена і тепер через силу намагалася підвестись. А Хігбі, визволившись з-під ваги чужих тіл, враз став на коліна і почав обмацувати голову й обличчя.

— Давай руку, Дев, — гукнув йому Хегланд. — Швидше, бога ради! Не можна втрачати час. Ти поранений? Чорти б його брали, кажу, треба втікати звідси. Онде вже хтось іде — чи не фараон часом!

Він схопив Хігбі за ліву руку, але той відштовхнув його.

— Облиш мене, не тягни! Я цілий, сам вилізу. Допомагай іншим.

Хігбі підвівся, і голова його опинилася над дверцями. Він пошукав очима — чи немає чого-небудь у машині, куди можна було б поставити ногу, і побачив під ногами шкіряну подушку, яка впала сюди з заднього сидіння. Він став на неї, підтягнувся на руках до рівня дверцят, сів на них і перекинув ноги назовні. Потім розглядівся і, побачивши, що Хегланд, Ретерер і Клайд пробують витягти Спарсера, пішов допомагати їм.

А тим часом Гортензія, яка вибралася з автомобіля раніш за Клайда, почала обмацувати своє обличчя й виявила, що її ліва щока та лоб не тільки подряпані, але закривавлені. Вона подумала, що цей нещасний випадок може назавжди спотворити її, і враз її опанував егоїстичний страх; вона забула про все — і про біль та рани інших, і навіть про небезпеку бути взятими поліцією, і про вбиту дитину, і розбиту дорогу машину, — одно слово, вона пам'ятала тільки про себе і про те, що, може, її врода безповоротно втрачена. Вона плакала і ламала руки.

— О, боже, боже! — вигукнула вона в розпачі.— Який жах, яке нещастя! Обличчя в мене все порізане! О, який жах!

І, відчуваючи, що треба зразу ж щось робити, вона, не сказавши нікому ані слова (в цей час Клайд допомагав Ретереру в автомобілі), раптом кинулася бігти Тридцять шостою вулицею в напрямі на південь — до центра міста, до яскраво освітлених людних вулиць; її підгонила єдина думка: якнайшвидше добігти додому й подбати про себе.

Про Клайда, про Спарсера, Ретерера і про своїх подруг вона не думала жодної секунди. Що вони їй? Тільки інколи серед думок про свою загиблу красу вона на мить згадувала про вбиту дитину… Жахливість усієї пригоди, переслідування поліції, те, що розбитий "пакард" не належав Спарсеру і що всіх їх тепер можуть заарештувати, — все це мало турбувало її. Про Клайда вона подумала тільки тому, що це він запросив її на цю нещасну прогулянку, отже, він і винен в усьому. Дурні хлопчаки… втягли її в історію… не могли справитися краще…

Інші дівчата, крім Лори Сайп, серйозно не потерпіли, а тільки перелякалися спочатку. Але тепер їх охопила справжня паніка: а що коли поліція схопить їх, арештує, їх викриють, судитимуть… і вони стояли біля машини, вигукуючи:

— Ох, швидше, бога ради!

— Ах, який жах! Ходімо швидше звідси!

Нарешті Хегланд не витримав.

— Заради всього святого, мовчіть! — крикнув він. — Ви ж бачите, ми робимо все, що можемо. Через ваш крик сюди збіжиться вся поліція.

І наче на відповідь йому, до них підійшов один з жителів передмістя, який проживав кварталів за чотири звідси: він почув гуркіт, вигуки і приплентався подивитись, що трапилося. З цікавістю розглядаючи розбиту машину і людей навколо неї, він підійшов ближче.

— Що сталося? Аварія, так? — спитав він досить добродушно. — Може, хтось поранений? От біда! А машина ж яка шикарна! Чи не можу я чим допомогти?

Почувши це, Клайд виглянув з машини: Гортензії ніде не було видно; Спарсера він поклав на дно і більш нічим не міг йому допомогти. Він тужно озирався навколо, — його мучила думка, що поліція неминуче буде переслідувати їх. Треба рятуватись! Його не повинні тут застати. Тільки подумати, що буде, якщо його схоплять! Його знеславлять і, певно, покарають… відберуть у нього його прекрасний світ, перш ніж він вимовить слово… Довідається мати… містер Скуайрс… Всі знатимуть! Його напевно посадять до тюрми… Жахлива думка! Вона мучила його, наче найстрашніші тортури… Вони більше нічого не могли зробити для Спарсера; залишатися тут далі — значило рискувати, що їх схоплять. Тому, спитавши: "А де ж міс Брігс?", він вибрався з автомобіля і почав вдивлятися в пітьму, сподіваючись побачити Гортензію. Він подумав, що насамперед треба допомогти їй і провести її.

Але саме в цю мить він почув сигнальні гудки і тріск двох мотоциклів, що мчали до місця катастрофи; дружина тієї людини, що підійшла до них, почувши здалека гуркіт аварії і стогін, телефоном повідомила поліцію про нещасний випадок з автомобілем, і тепер цей чоловік пояснив:

— Ось вони. Я сказав дружині, щоб вона викликала швидку допомогу.

Почувши це і зрозумівши, чим загрожує їм поява поліції, всі учасники поїздки підхопились, готові тікати. З темряви уже наближалися вогні мотоциклів: машини разом дійшли до рогу Тридцять першої і Клівленд авеню, потім одна звернула на Клівленд авеню до місця катастрофи, а друга поїхала далі Тридцять першою, обстежуючи місцевість.

— Тікайте швидше, бога ради, — збуджено прошепотів Хегланд, — усі врозтіч!

І, схопивши за руку Майду Аксельрод, він кинувся бігти в напрямі до дальніх східних передмість; але враз Хегланд збагнув, що йому буде важко уникнути переслідування по Тридцять п'ятій, тій самій, де лежав розбитий автомобіль, і, повернувши на північний схід, побіг просто в поле, далі від міста.

Тепер і Клайд, наче вперше зрозумівши, до чого приведе арешт, — усі його мрії про радісне життя закінчаться ганьбою і, певно, ув'язненням до тюрми! — теж кинувся бігти.