Американська трагедія - Сторінка 28

Але Хегланд, не знаючи про настрій Клайда і цілком зайнятий грою, закричав: "Нехай тепер хтось інший іде на кінець!" Ретерер і Майда Аксельрод, Клайд і Люсіль Ніколас слухняно пересунулися на кінець ланцюжка, а Хігбі з Лорою Сайп і Гортензія із Спарсером стали першими. Гортензія не випускала руки Спарсера. Але тепер вона стояла поруч Клайда (він був праворуч від неї) і взяла його за руку, а Спарсер, стоячи ліворуч від неї, міцно стискав другу руку і Клайд від цього скаженів. Чому він не займається Лорою Сайп? Адже її запросили заради нього! А Гортензія його заохочує!

Клайд тепер зовсім засмутився і був такий ображений та' роздратований, що насилу зміг б^оати участь у грі. Йому хотілося кинути все й почати сварку з Спарсером. Але Хегланд, швидкий і нетерплячий, потягнув за собою весь ланцюжок, перш ніж Клайд устиг навіть подумати про це.

І хоч як вік намагався зберегти рівновагу, все-таки він, Люсіль, Ретерер і Майда Аксельрод відірвались від ланцюжка і, як дзига, завертілися на льоду. В критичний момент Гортензія випустила руку Клайда, явно воліючи триматися за Спарсера. Всі, що попадали клубком, котились футів сорок по гладкому зеленуватому льоду, поки не докотились до засипаного снігом берега. Люсіль Ніколас лежала в Клайда на колінах, обличчям униз, у такій зручній для шмагання позі, що він не міг не розсміятись. А Майда Аксельрод упала на спину поруч Ретерера, високо піднявши ноги. "Навмисне", подумав Клайд. Він вважав, що вона надто груба і нахабна. І тут, звичайно, почався захоплений вереск, вигуки, регіт — такий голосний, що, певно, було чути за півмилі.

Хегланд, взагалі дуже сміхотливий, тепер зігнувся мало не вдвоє, ляскав себе по стегнах і вже не реготав, а ревів. А Спарсер, роззявивши величезний рот, фиркав і кривився. Було так весело, що Клайд тимчасом забув про ревнощі. Він теж дивився й сміявся. Але настрій його по суті не змінився. Він усе-таки відчував, що Гортензія поводиться нечесно.

Під кінець Люсіль Ніколас і Тіна Когель потомились і вийшли з гри. Гортензія теж. Клайд зразу ж підійшов до неї. Ретерер пішов за Люсіль. Порозходились у різні боки і всі інші. Хегланд ковзався на льоду, підштовхуючи поперед себе Майду Аксельрод, і незабаром вони зникли за поворотом. Хігбі підхопив ідею Хегланда і в такий же спосіб повіз Тіну Когель угору по річці, а Ретерер і Люсіль, ніби побачивши щось цікаве в найближчому гайку, рушили туди, сміючись і весело розмовляючи. Навіть Спарсер і Лора, залишені всіма, пішли кудись, і Клайд залишився наодинці з Гортензією.

Вони підійшли до деревини, що лежала на березі, і Гортензія сіла. Та Клайд, страждаючи від уявлюваних ран, мовчки стояв поруч; відчувши його настрій, Гортензія схопила його за пояс пальта й потягнула до себе.

— Но-но-о, конячко! — весело гукнула вона. — Но-но-о! Вперед! Конику, покатай мене по льоду!

Клайд похмуро дивився на неї; внутрішньо розлютований, він не був схильний так легко забути свої образи.

— Нащо ви дозволяєте цьому Спарсеру весь час липнути до вас? — спитав він. — Я бачив, як ви ходили з ним туди, за поворот. Що він вам говорив?

— Нічого не говорив.

— Ну, ясно, нічого, — сказав він гірко і глумливо. — Може, він і не цілував вас?

— Звичайно, ні,— сказала Гортензія рішуче й сердито. — Хотіла б я знати, за кого ви мене вважаєте? Я не дозволяю цілувати себе людям, яких бачу вперше, майте це на увазі, дорогий мій. Вам-от я не дозволила.

— Так, звичайно… Але ви до нього краще ставитесь, ніж до мене.

— Ось як? Ну що ж, може! Але однаково, яке ви маєте право говорити, що я до нього добре ставлюся? Що ж, мені і повеселитися не можна, так я й буду у вас під наглядом? Набридли ви мені, от що я вам скажу!

Гортензія таки всерйоз розсердилась: їй здалося, що Клайд розмовляє з нею надто хазяйським тоном.

А Клайд, діставши так раптово рішучого відкоша, був трохи приголомшений і враз вирішив, що, мабуть, йому краще змінити тон.

Кінець кінцем, вона ніколи не казала, що справді любить його, навіть тоді, коли давала свою невиразну обіцянку.

— Гаразд, — зауважив він після паузи похмуро і не без туги. — Я знаю тільки одно: ви іноді говорите, що цікавитесь мною, то ось, коли б я цікавився ким-небудь, я не став би фліртувати з іншими.

— Ах, ви не стали б?

— Так, не став би.

— А хто ж тут фліртує, хотіла б я знати?

— Ви.

— Я не фліртую і, будь ласка, ідіть звідси і дайте мені спокій. Ви тільки і вмієте чіплятися. Коли я танцювала з ним у ресторані, це не значить, що я фліртую. Ви мені набридли, от і все.

— Набрид?

— Так, набридли.

— Ну що ж, може, мені краще піти звідси і більше взагалі вас не турбувати, — сказав Клайд.

В ньому прокинулося почуття, яке нагадувало мужність його матері.

— Так, це буде краще, коли ви не можете поводитись інакше, — зауважила Гортензія, роздратовано постукуючи ногою по льоду.

Але Клайд уже відчував, що не в силі піти від неї так… Він надто гаряче прагнув до неї, був надто поневолений нею. Воля його слабшала; він з тривогою дивився на дівчину. А вона знову подумала про жакет і вирішила, що треба стати привітнішою.

— А ви хіба не дивились йому в очі? — спитав він невпевнено, знову згадавши, як вона танцювала із Спарсером у ресторані.

— Коли?

— Коли танцювали з ним.

— Не дивилась, у всякому разі не пам'ятаю. Ну, а якби й дивилася, що з того? Це нічого не значить. Подумаєш! Невже не можна дивитись в очі людині?

— Так, як ви дивились, не можна, якщо вам справді подобається хтось інший.

Клайд зморщив чоло і прижмурив очі,

Гортензія нетерпляче і з обуренням цмокнула язиком.

— Ви просто нестерпний.

— А там, на льоду, коли ви повернулися з ним, — провадив далі Клайд рішуче, а проте хвилюючись, — ви не підійшли до мене, ви пішли з ним у кінець ланцюжка. Я бачив. І ви ввесь час тримали його за руку. А коли ви впали, а потім сиділи там з ним, він знову тримав вашу руку. Хотів би я знати, що це таке, по-вашому, — не флірт, ні? А що ж тоді? Будьте певні, Спарсер думає так само.

— І нехай собі, а я однаково з ним не фліртувала, і можете говорити, що вам завгодно. Хочете, щоб усе йшло так, як зараз, — будь ласка. Я не можу вас спинити. Це все ваші прокляті ревнощі, по-вашому і того не можна, і цього не можна. Як же грати на льоду, якщо не триматися за руки, хотіла б я знати? От іще, подумаєш! А ви самі з цією Люсіль Ніколас? Я бачила, як вона лежала у вас на колінах, а ви сиділи й реготали, але я нічого такого не подумала. Що ж мені треба було робити по-вашому? Приїхати сюди й сидіти, як приклеєній, отут на деревині? Чи бігати за вами хвостом? Або щоб ви бігали за мною? За кого ви мене вважаєте? Що я — дурна?

Вона сприйняла це як образу і дуже розсердилась. Вона подумала про Спарсера, — він справді приваблював її зараз більше, ніж Клайд. Спарсер не романтик — він більш матеріалістичний і простіший.

Клайд одвернувся, зняв кепку і похмуро потер голову, а Гортензія дивилась на нього і думала про нього і знову про Спарсера. Спарсер мужніший, не такий плаксій. Він не стояв би отак і не ремствував, будьте певні. Він, мабуть, відразу розпрощався б з нею, побачивши, що тут не буде діла. І все-таки Клайд на свій лад цікавий і корисний. Хто ще зробить для неї те, що робить він? І в усякому разі він зараз не примушував її піти з ним кудись далі, як пішли звідси всі інші. А вона боялася, що він теж зробить таку спробу, випереджаючи її плани й бажання. Їх сварка перешкодила цьому.

— Ну, поміркуйте, — знову заговорила вона, вирішивши, що краще улестити його і що кінець кінцем справиться з ним не так уже важко. — Так ми й будемо сваритися? Чи варто? Нащо ви привезли мене сюди? Невже для того, щоб бурчати на мене весь час? Я б не поїхала, якби знала.

Вона одвернулась, постукуючи по льоду вузьким носком черевика, а Клайд, знову піддавшись її чаруванню, схопив її в обійми, притискуючись губами до її губів, намагаючись утримати її й підкорити своїм пестощам. Але Гортензія, — почасти тому, що її тепер вабило до Спарсера, почасти через своє роздратування проти Клайда, — відштовхнула його, зла і на нього, і на себе. Чого ради підкорятися йому, робити те, що вона не хоче, — зараз принаймні? — питала вона саму себе.

Вона не обіцяла, що саме сьогодні буде з ним така мила, як йому хочеться. Такої умови не було. У всякому разі зараз вона не хоче, щоб він так поводився з нею, і не дозволить, щоб він це робив. Клайд, розуміючи тепер, як вона насправді до нього ставиться, відступив і тільки дивився на неї похмурими і пристрасними очима. І вона відповіла пильним поглядом.

— Ви, здається, говорили, що добре ставитеся до мене, — сказав Клайд майже із злістю, розуміючи, що всі його мрії про цей день, про щасливу прогулянку розвіялись, як дим.

— Так, добре ставлюся, коли ви буваєте милим, — відповіла вона лукаво, уникаючи прямої відповіді і думаючи про свої недавні обіцянки. Вона намагалася якось залагодити справу.

— Так, гаразд, — пробуркотів він. — Бачу я ваше добре ставлення. Ви навіть не дозволяєте до вас доторкнутись. Хотів би я знати, що ви мали на увазі, коли говорили зі мною того разу.

— А що я таке говорила? — заперечила Гортензія лише задля того, щоб виграти час.

— Нібито ви не знаєте!

— Ах, так. Але ж усе це не зараз, правда ж? Здається, ми говорили… — вона замовкла, вагаючись.

— Я пам'ятаю, що ви говорили, — провадив він далі.— Але тепер я бачу, що ви зовсім не любите мене, в цьому вся справа. Якби ви справді любили мене, чи вам не однаково, — тепер, або через тиждень, чи через два? Видно, це залежить від того, що я роблю для вас, а не від вашої любові до мене. Оце спритно!

Страждання зробило його зухвалим і сміливим.

— Нічого подібного! — огризнулась вона, розлютована тим, що він угадав правду. — І я не хочу, щоб ви так зі мною розмовляли. Мені зовсім не потрібен цей нещасний жакет, якщо хочете знати. І можете одержати назад ваші нещасні гроші, не потрібні вони мені. І дайте мені спокій зараз і назавжди. У мене й без вашої допомоги будуть жакети, скільки завгодно!

Сказавши це, вона одвернулась і пішла геть. Та Клайд, уже думаючи, як завжди, тільки про те, щоб улестити її, кинувся за дівчиною.

— Не йдіть, Гортензія, — просив він. — Почекайте хвилинку. Я не думав нічого такого, слово честі.