Американська трагедія - Сторінка 36

В записці говорилося: "Побачся завтра вранці з містером Лайтолом у "Великому Північному". Там є вакансія. Місце не дуже путнє, але потім легше буде знайти що-небудь краще".

Тому Клайд повідомив телефоном свого безпосереднього начальника, що захворів і не може сьогодні вийти на роботу, а потім, одягнувши свій кращий костюм, пішов у зазначений готель. Тут на підставі поданих ним рекомендацій його прийняли на службу і до того, на велике його полегшення, під справжнім ім'ям. Задоволений він був і тим, що йому призначили двадцять доларів платні на місяць і, крім того, обід. Правда, чайові, як він уже знав, тут могли бути не більше десяти доларів на тиждень, проте, втішав він себе, якщо зважити на харчування, він все-таки зароблятиме набагато більше, ніж до цього часу, і до того це куди легше, ніж їздити з фургоном. Його тільки бентежило, що він знову повертається на службу в готелі і що його можуть впізнати і заарештувати.

Але незабаром після цього — місяців через три, не більше — виявилася вакансія в клубі "Юніон Ліг". Ретерер на той час дістав підвищення і був призначений на помічника завідуючого всім персоналом готелю; вони були в добрих стосунках, і Ретерер сказав завідуючому, що може порекомендувати підхожу людину: це Клайд Гріфітс, він служить у "Великому Північному". Потім Ретерер викликав Клайда, старанно розтлумачив йому, як треба відрекомендуватися новому начальству і що казати, і Клайд дістав роботу в клубі.

Він відразу ж побачив, що це — установа вищого розряду, ніж "Великий Північний" і навіть "Грін-Девідсон", призначена для людей з великим достатком і видатним суспільним становищем; тут він знову дістав можливість близько спостерігати той спосіб життя, який, на біду Клайдову, зачіпав в його душі почуття марнославства і підстьобував його прагнення висунутися. В цей клуб завжди з'їзж-джалися люди, яких він раніше ніколи не зустрічав, — як видно, визначні у всіх відношеннях представники добірного кола людей; Клайдові здавалося, що тут збирається все найкраще не тільки з усіх кінців його рідної країни, але з усіх країн, з усіх континентів. Тут бували американські політичні діячі з півночі і півдня, з сходу і заходу, видатні політики та ділки, а також учені, хірурги, славетні лікарі, генерали, літератори і громадські діячі не тільки Америки, а й усього світу.

І ще одне вразило Клайда: з цікавістю і навіть побожним здивуванням він побачив, що в тутешній атмосфері немає й сліду тієї еротики, якою завжди відзначалося життя в "Грін-Девідсон", а зовсім недавно — у "Великому Північному". І справді, наскільки він міг пригадати, елемент сексуальності відчувався в усьому, був основою майже чи не всього, що йому доводилося бачити в готелях. Тут не було нічого схожого. Жінок взагалі не допускали в клуб. Усі ці видатні особи приїжджали і виїжджали, як правило, одиноко, без усякого галасу, енергійні і стримані, що характерно для людей, які досягли виняткового успіху. Звичайно вони обідали поодинці, неголосно розмовляли, сходячись по двоє, по троє, читали свої газети і книги або роз'їжджали по місту на швидкохідних машинах і, здавалося, не знали, що таке пристрасть; у всякому разі на них, мабуть, не впливало це почуття, — воно, як дотепер уявляв собі незрілий розум Клайда, всім керує і все розбурхує в житті менш визначних людей, — таких, як він сам.

Певно, досягнути видатного становища і зберегти його в цьому чудовому світі можна тільки, якщо будеш байдужий до жінок, звільнишся від ганебного потягу до них. Отже, думав Клайд, у присутності таких людей і в них на очах треба поводитися так, наче тобі й на думку не спадає те, що насправді іноді виводить тебе з усякої рівноваги.

І, попрацювавши тут недовгий час, під впливом цієї установи і різних її відвідувачів, Клайд став справжнім джентльменом на вигляд. У стінах клубу він почував себе зовсім іншою людиною: більш стриманим і практичним, не таким романтиком. Він був певний, що тепер йому треба знову спробувати свої сили: наслідуючи цих людей тверезого розуму, і тільки їх, він одного чудового дня досягне успіху, — може, не запаморочливого, але в усякому разі значно більшого, ніж до цього часу. Хто знає? Якщо він завзято працюватиме, заводитиме тільки путні знайомства і поводитиметься дуже обережно, можливо, хто-небудь з цих видатних людей — відвідувачів клубу — зацікавиться ним, запропонує йому де-кебудь яке-небудь значне місце і допоможе піднестися до рівня того товариства, доступ у яке був досі закритий для нього.

Треба сказати правду: Клайд за своїм характером навряд чи здатний стати цілком дорослою людиною. Йому невистачало ясності мислення і внутрішньої цілеспрямованості — якостей, які властиві більшості людей і дозволяють їм серед усіх шляхів і можливостей в житті обрати для себе найпідхожішу.

РОЗДІЛ IV

Проте сам Клайд пояснював усі свої життєві невдачі тим, що йому невистачає освіти. Коли він був хлопчиком, безперервні переїзди сім'ї з міста до міста заважали йому вчитися, набути достатню суму практичних знань у якійсь галузі, щоб він теж міг стати членом вищого товариства, до якого належали всі ці люди — відвідувачі клубу "Юніон Ліг". А тимчасом він усією душею прагнув бути серед них. Ці джентльмени жили в чудових будинках, зупинялися в розкішних готелях, і люди, подібні до Скуайрса або тутешнього начальника розсильних, служили їм і дбали про їхні вигоди. А він, Клайд, усього тільки розсильний. І йому вже двадцять перший рік! Іноді це дуже засмучувало його. Він весь час мріяв знайти якусь іншу роботу, на якій він міг би висунутися і зробити кар'єру. Не залишатися ж йому все життя розсильним! — думка про таку можливість інколи чимало лякала його.

Дійшовши до такого висновку, він почав міркувати, як би йому забезпечити своє майбутнє, і в цей час у Чікаго приїхав його дядько Семюел Гріфітс. У нього були тут зв'язки і знайомства, йому люб'язно запропонували картку в клуб, і він оселився тут і протягом кількох днів зустрічався з багатьма людьми, що приходили поговорити з ним, або роз'їжджав по місту, зайнятий переговорами з різними людьми і фірмами, які він вважав за потрібне відвідати.

Не минуло й години після його приїзду, як Ретерер, що записував прибулих і тільки-но вивів на дошці у вестибюлі прізвище "Гріфітс", підкликав Клайда:

— Послухай, ти, здається, казав, що у тебе є якийсь дядько чи родич на прізвище Гріфітс, фабрикант комірців десь у штаті Нью-Йорк?

— Звичайно, — відповів Клайд, — Семюел Гріфітс. У нього велика фабрика комірців у Лікурзі. Це його оголошення друкуються в усіх газетах. Ти, напевно, бачив його світлу рекламу на Мічіган авеню.

— А ти його впізнаєш, якщо зустрінеш? — спитав Ретерер.

— Ні, я його ніколи в житті не бачив.

— Іду на парі, що це він і є,— додав Ретерер, розглядаючи маленький реєстраційний аркушик. — Ось подивися: "Семюел Гріфітс, Лікург, штат Нью-Йорк". Він самий, вірно?

— Напевно! — підтвердив Клайд, дуже зацікавлений і навіть схвильований, бо з цим самим дядьком йому вже давно хотілося зустрітись.

— Він тільки що пройшов нагору, — продовжував Ретерер. — Де-від поніс його чемодани. Шикарний чолов'яга. Ти пильнуй і поди-вися на нього, коли він знову зійде сюди. Може, це и справді твій дядько. Він середнього зросту, досить худий, сиві вусики і ясносірий капелюх. Симпатичний хлопець. Я тобі покажу його. Якщо це таки твій дядько, ти вже постарайся сподобатися йому. Може, він щось зробить для тебе… подарує пару комірців, — додав він із сміхом.

Клайд теж засміявся, неначе оцінивши вдалий жарт, але насправді він був дуже схвильований. Дядько Семюел тут, у клубі! От нагода познайомитися з ним. Адже Клайд збирався написати йому ще до того, як почав тут працювати, а тепер дядько сам приїхав сюди, і з ним можна поговорити.

Але стоп! Що дядько подумає про нього, як Клайд насмілиться заговорити з ним? Як він поставиться до племінника, що служить у цьому клубі всього лише на посаді розсильного? І як взагалі ставиться дядько до юнаків, які працюють розсильними, та ще до юнаків Клайдового віку? Адже йому вже двадцять перший рік! Трохи забагато для "хлопчика на посилках", якщо тільки він не збирається залишатися в цій ролі все життя. Така багата і високопоставлена людина, як Семюел Гріфітс, може вважати посаду розсильного принизливою, особливо, коли виявиться, що розсильний — його родич. Цілком можливо, що він не захоче мати нічого спільного з таким родичем, не бажатиме навіть розмовляти з ним… Цілу добу Клайда опановували ці сумніви.

Однак на другий день Клайд встиг побачити дядька разів шість, і той справив на нього найприємніше враження: жвавий, рухливий, діловитий, він анітрохи не був схожий на свого брата — Клайдового батька, і до того він був такий багатий і всі ставилися до нього ъ такою пошаною… І Клайд не без страху запитував себе часом, невже він пропустить таку нагоду. Кінець кінцем дядько зовсім не здавався йому недоброю людиною, якраз навпаки, — в нього був дуже привітний вигляд. Коли Клайд, за порадою Ретерера, пішов до кімнати дядька взяти листа, якого треба було відправити посильним, дядько майже не глянув на нього, але разом з листом вручив йому півдолара.

— Простежте, щоб розсильний негайно відніс листа, а гроші візьміть собі,— сказав він.

Хвилювання Клайдове було в цю хвилину таке велике, що він здивувався, як дядько не вгадав у ньому свого племінника… Але м-р Гріфітс явно ні про що не здогадувався. І Клайд пішов, трохи зажурившись.

Через якийсь час на ім'я Семюела Гріфітса надійшло з півдюжини листів, і Ретерер звернув на них увагу Клайда.

— Ось тобі ще нагода піти до нього, якщо хочеш, — сказав Ретерер. — Віднеси йому листи. По-моєму, він зараз у себе.

І Клайд, після деякого вагання, взяв листи і пішов до кімнати дядька. Той щось писав, сидячи за столом, і, у відповідь на стукіт Клайда, крикнув:

— Зайдіть!

Клайд увійшов і, загадково посміхаючись, сказав:

— Вам листи, містер Гріфітс.

— Велике спасибі, синку, — відповів дядько і поліз у кишеню жилета по дрібні гроші.

Але Клайд, скориставшись з цієї нагоди, вигукнув:

— Ні, ні, мені нічого не треба! — Дядько все ще простягав гроші, але перш ніж він встиг що-небудь сказати, Клайд додав: —Здається, я вам родич, містер Гріфітс.