Американська трагедія - Сторінка 38

Погані знайомства — корінь майже всіх помилок і падінь у таких честолюбних юнаків, як він. А якщо він уникатиме товариства легковажних і розбещених юнаків і дівчат, усе буде добре. Молодому хлопцеві із зовнішністю і характером Клайда дуже легко збочити під впливом якої-небудь поганої жінки. Він бачив, що сталося з ним у Канзас-Сіті. А він ще молодий і тепер збирається працювати у такої багатої і впливової людини, яка може, коли захоче, багато зробити для нього. І нехай він пише їй частіше про те, як складається його нове життя.

Отже, сповістивши дядька, як той просив, Клайд, нарешті, виїхав до Лікурга. Але, прибувши туди, він не пішов одразу на фабрику, бо дядько не призначив йому певної години; замість цього він найняв кімнату в єдиному великому готелі міста "Лікург".

Його брала нетерплячка подивитися, що ж це за місто, де він має жити й працювати, і яке становище посідає тут його дядько; він розраховував, що має досить вільного часу, — така нагода може не скоро трапитися після того, як він стане до роботи, — і вирішив пройтися. Він вийшов на Сентрал авеню — справжнє серце Лікурга; тут її перетинало кілька найлюдніших вулиць; ці квартали являли собою діловий і торговий центр — тут було зосереджено все життя і всі розваги Лікурга.

РОЗДІЛ V

Але, пройшовши цією вулицею, Клайд відразу побачив, яке не схоже все це на світ, до якого він звик за останній час. Усе тут мало значно менший масштаб. Вокзал, звідки він вийшов усього півгодини тому, був малий і сірий, і зрозуміло було, що його спокій не порушується надто великим рухом. Фабричний район, розташований саме напроти центральної частини міста на другому березі ріки Могаук, був просто скупченням червоних і сірих будов, над якими то тут, то там височів фабричний димар; цей район сполучався з містом двома мостами, — між ними розмістилося приблизно з півдюжини кварталів; один міст був коло самого вокзалу — на ньому був досить великий рух — і тут же проходила трамвайна колія, повторюючи далі всі повороти Сентрал авеню.

Але сама Сентрал авеню, з її невисокими будинками і розкиданими тут і там крамницями, була вулицею дуже людною, заповненою пішоходами та автомобілями. Навскоси від готелю, — на Сентрал авеню виходили його широкі дзеркальні вікна, за якими видно було пальми, колони і розставлені між ними крісла, — височів великий мануфактурний магазин "Старк і К°", солідний чотириповерховий будинок з білої цегли, завдовжки не менше ста футів; в яскраво освітлених вітринах було виставлено наймодніші новинки. Потім ішли інші великі магазини, ще один готель, автомобільна виставка, кінематограф.

Клайд усе йшов і йшов уперед — і раптом опинився за межами торгового центра, на широкій, обсадженій деревами вулиці, з обох боків якої були розташовані красиві особняки; кожний з них здавався набагато просторішим, зручнішим, спокійнішим і навіть величнішим, ніж усі будинки, які коли-небудь бачив ‘Клайд у своєму житті. Словом, йому досить було кинути побіжний погляд, щоб зрозуміти, що хоч це й вулиця невеликого міста, але вона зовсім особлива — вулиця достатків і навіть розкошів. Скільки тут вражаючих огорож кованого заліза, стежок, уздовж яких висаджено квіти, розміщених групами дерев і кущів, скільки дорогих, красивих автомобілів, що чекають біля входів або мчать вулицею! А в магазинах поблизу, недалеко від Сентрал авеню і торгових кварталів, де починалася ця простора й гарна вулиця, були виставлені такі дорогі і шикарні речі, які. звичайно, призначалися для заможних людей з вишуканим смаком: автомобілі, дорогоцінні речі, тонка білизна, шкіряні вироби і меблі.

Але ж де живе дядько і його сім'я? На якій вулиці? В якому будинку? Може, його будинок ще кращий і більший, ніж оці?

Треба зразу ж повернутися, вирішив Клайд, і піти до дядька. Треба знайти фабрику, — напевно, вона в тій частині міста, за рікою. Як йому поводитися, що говорити? Яке місце дасть йому дядько? В листі дядько згадав про свого сина Гілберта. Що за людина цей Гілберт, його двоюрідний брат? Що він подумає про нього, про Клайда?

Клайд повернувся на Сентрал авеню, дійшов до вокзалу і скоро знайшов фабрику Сємюела Гріфітса. Це був величезний шестиповерховий будинок з червоної цегли, близько тисячі футів завдовжки Він мало не весь був з вікон, у всякому разі та частина, яка була недавно прибудована спеціально для виготовлення комірців. Стара частина, як довідався згодом Клайд, сполучалася з новою кількома критими переходами. Південні стіни обох цих будинків виходили на берег ріки Могаук. З цього боку вздовж Рівер-стріт було кілька дверей, приблизно через кожні сто футів, і біля кожних стояв сторож у форменому одязі. Всі входи в будинок були перенумеровані; під першим, другим і третім номерами був напис: "Тільки для службовців", під номером четвертим — "Контора", двері під номерами 5 і 6, як видно, були призначені для вивезення і приймання товарів.

Клайд підійшов до входу в контору; ніхто тут не затримав його; він пройшов у двоє обертових дверей і опинився перед бар'єром; по той бік бар'єра, поруч з невеликими дверима, що, очевидно, ведуть до головної контори, сиділа телефоністка — негарна жінка років тридцяти п'яти, низенька й огрядна.

— Що вам? — спитала вона Клайда.

— Я хотів би бачити містера Гілберта Гріфітса, — почав Клайд, злегка нервуючи.

— Навіщо?

— Бачте, я його двоюрідний брат. Мене звуть Клайд Гріфітс. У мене лист від дядька, містера Семюела Гріфітса. Він, напевно, прийме мене.

Клайд простягнув їй листа і при цьому помітив, що суворий і цілком байдужий вираз її обличчя відразу змінився і став якщо не люб'язним, то значно шанобливішим. На неї явно справили враження не тільки слова Клайдові, але і його зовнішність, і вона почала нишком з цікавістю розглядати його.

— Зараз я довідаюся, чи тут він, — сказала вона набагато ввічливішим тоном і подзвонила до кабінету м-ра Гілберта Гріфітса.

Очевидно, їй сказали телефоном, що м-р Гілберт Гріфітс удану хвилину зайнятий і що його не можна турбувати, бо вона у відповідь сказала:

— Тут двоюрідний брат містера Гілберта, містер Клайд Гріфітс. У нього лист від містера Семюела Гріфітса. — І, звернувшись до

Клайда, додала: — Сідайте, будь ласка. Напевно, містер Гілберт Гріфітс прийме вас через хвилину. Зараз він зайнятий.

I Клайд був дивно схвильований, помітивши незвичайну шанобливість в її тоні: до цього часу ще ніколи за все його життя з ним не розмовляли так шанобливо. Подумати тільки! Він близький родич такої багатої і впливової сім'ї! Яка величезна фабрика! Який здоровенний будинок — цілих шість поверхів! Тільки що, проходячи по другому берегу ріки, крізь відчинені вікна він бачив величезні приміщення і в них так багато жінок, заглиблених у роботу. І мимоволі хвилювання охопило його. Високі цегляні стіни будинку були наче втіленням енергії, справжнього матеріального успіху — мабуть чи не найвищого успіху в очах Клайда.

Він дивився на сірі оштукатурені стіни цієї приймальні, на напис на внутрішніх дверях, що говорив: "Акціонерне товариство комірців і сорочок. Голова Семюел Гріфітс, секретар Гілберт Гріфітс", і запитував себе, що він побачить там за дверима, і який цей Гілберт Гріфітс, і як він його прийме — холодно чи привітно, по-дружньому або вороже?

Так він сидів і розмірковував, як раптом телефоністка знову звернулася до нього.

— Тепер зи можете зайти, — сказала вона. — Кабінет містера Гілберта Гріфітса в самому кінці цього поверху, з того боку, що виходить на ріку. Вам кожний службовець покаже.

Вона трохи підвелася, наче збиралася відчинити йому двері, але Клайд поспішив попередити її.

— Спасибі, не турбуйтеся! — від усього серця сказав він.

Відчинивши скляні двері, Клайд побачив великий зал; тут було

більше сотні службовців, — здебільшого молоді чоловіки і молоді жінки. Всі вони, здавалося, поринули в папери, що лежали перед ними. У багатьох над очима були зелені козирки. На чоловіках були короткі робочі куртки з сатину або нарукавники, що захищали рукави сорочок. Майже всі молоді жінки були в охайних гарних платтях з бавовняної тканини або в робочих халатах. По обидві сторони, відокремлені від центральної частини залу перегородками, були кабінети різних службових осіб фірми, і на дверях виднілися таблички з їхніми іменами: м-р Сміллі, м-р Летч, м-р Гетбой, м-р Беркі.

Телефоністка сказала йому, що кабінет м-ра Гріфітса міститься в глибині будинку, тому Клайд досить впевнено пройшов через весь зал і в кінці його побачив напіввідчинені двері з табличкою: "Гілберт Гріфітс, секретар". Він почекав хвилину, не наважуючись зайти, потім злегка постукав. Зразу ж різкий пронизливий голос гукнув: "Зайдіть". Клайд зайшов і побачив перед собою молодого чоловіка, який, здавалося, був трохи нижчий від нього на зріст, дещо старший і, безперечно, набагато стриманіший і проникливіший; словом, це був якраз такий молодий чоловік, яким мріяв стати сам Клайд: він знав своє діло, був владний і енергійний. Оскільки наближалася весна, на ньому був, як відразу помітив Клайд, ясносірий костюм у яскраву смужку. Його блискуче волосся було трохи світліше, ніж у Клайда, і рівно зачесане назад; ясні сіроголубі очі вп'ялися в Клайда, ледве він встиг переступити поріг. На молодому чоловікові були великі окуляри в роговій оправі, які він надівав тільки під час роботи; крізь круглі скельця він швидко й уважно оглянув Клайда з голови до ніг, помітивши все — від черевиків до коричневого фетрового капелюха, що його Клайд тримав у руці.

— Ви — мій двоюрідний брат? — сказав Гілберт льодовим тоном, з слабкою і далеко не доброзичливою посмішкою, коли Клайд спинився посеред кімнати.

— Так, це я, — сказав Клайд, збентежений і трохи зляканий таким холодним прийомом.

Він миттю зрозумів, що не може ставитися до свого двоюрідного брата з тією ж повагою, яку вселяв йому дядько, чиїми руками створене це чудове підприємство. Десь у глибині душі він відчував, що цей молодий чоловік, мабуть, тут тільки спадкоємець — не більше, і коли б не здібності батька, який зумів створити вели-чезну фабрику, син не міг би напускати на себе таку бундючність і набирати гордовитого вигляду.

Та надто вже безгрунтовні і мізерні були права Клайда на будь-яку пошану тут, глибоко вдячний він був за все, що можуть для нього зробити, і тому він уже наперед почував себе за це зобов'язаним і намагався посміхнутися найпривітніше.