Американська трагедія - Сторінка 39

А Гілберт Гріфітс, мабуть, одразу ж визнав цю посмішку за ознаку самовпевненості; цього він не мав наміру терпіти в якомусь двоюрідному братові, та ще в такому, який потребує протегування від самого Гілберта і його батька.

Але через те що батько зволив зацікавитися цим родичем, перед Гілбертом не було вибору, і, продовжуючи криво посміхатися І 8 думці вивчати двоюрідного брата, він сказав:

— Ми так і думали, що ви прибудете сьогодні або завтра. Приємна була поїздка?

— Так, дуже, — відповів Клайд, трохи збентежений цим запитанням.

— Отже, ви хочете ознайомитися з виготовленням комірців? — продовжував Гілберт.

І тон, і манери його були сповнені поблажливої зневаги.

— Так, я дуже хотів би вивчити справу, в якій потім можна буде якось висунутися, — добродушно сказав Клайд, намагаючись в міру сил і можливості заслужити прихильність двоюрідного брата.

— Батько говорив мені про свою розмову з вами в Чікаго. Але, як я зрозумів з його слів, у вас немає практичного досвіду ні в якій галузі. Ви не ознайомлені з бухгалтерією?

— На жаль, ні,— відповів прикро вражений Клайд.

— І не знаєте стенографії або ще чого-небудь у цьому роді?

— Ні, сер.

Кажучи це, Клайд, гостро відчував, як сильно бракує йому хоч яких-небудь практичних знань. Гілберт дивився на нього тепер, як на зовсім некорисне для фабрики надбання.

— В такому разі,— продовжував Гілберт, неначе він тільки тепер вирішив це, а не дістав заздалегідь певні вказівки від батька, — я думаю, найкраще направити вас у декатирувальну. Там, власне, і починається все виробництво, отже, ви зможете вивчати процесс з самих основ. Ми перевіримо вас там, а потім видно буде, що іще можна для вас зробити. Коли б ви хоч трохи були підготовлені до конторської роботи, можна було б використати вас тут. (Обличчя Клайдове засмутилося, і це було приємно Гілбертові). Але якщо ви хочете вивчити справу практично, то з таким самим успіхом можна почати й там, — додав він холодно, зовсім не для того, щоб утішити Клайда, а просто встановлюючи факт. І тому що Клайд мовчав, він продовжував — Я вважаю, перше ніж стати до роботи, вам треба де-небудь влаштуватися. Ви ще не знайшли собі кімнати?

— Ні, я приїхав дванадцятигодинним поїздом і хотів трошки почиститися з дороги, так що спинився в готелі. Я думав, що потім підшукаю собі кімнату.

— Ну й чудесно. Шукати нічого не треба. Я скажу нашому управляючому, щоб він вказав вам який-небудь хороший пансіон. Він знає місто краще, ніж ви.

Гілберт подумав, що кінець кінцем Клайд усе-таки їхній близький родич, і не годиться, щоб він оселився де трапиться. В той же час він зовсім не хотів, щоб Клайд уявив собі, ніби сім'ю Гріфітсдуже хвилює, де і як він живе, — сам Гілберт вважав, що їх це анітрохи не стосується. Зрештою, він вирішив, що йому неважко буде поставити Клайда в такі умови і так стежити за ним, щоб він не міг набути якогось значення в їхній сім'ї, в очах його батька або людей, які працюють на фабриці.

Він простягнув руку і натиснув кнопку дзвінка. Увійшла дуже сувора і стримана на вигляд дівчина в зеленому бавовняному халаті.

— Попросіть містера Уігема.

Вона зникла, і зразу ж до кабінету ввійшов чоловік років сорока, середнього зросту, досить огрядний, але нервовий і немовби чимось дуже стурбований. У нього був вигляд людини пригніченої і неодвертої, і він допитливо, підозріло озирався, наче намагаючись зрозуміти, звідки загрожує нова неприємність. Він не підводив голови і, здавалося, волів не дивитися на співрозмовника.

— Уігем, — владно заговорив Гріфітс-молодший, — це Клайд Гріфітс, наш родич. Пригадуєте, я говорив вам про нього.

— Так, сер.

— Так от, його треба влаштувати на перший час у декатирувальний цех. Ви покажете йому, що він повинен робити. А потім нехай місіс Брейлі вкаже йому, де він може дістати собі кімнату. (Все це було вирішено і сказано Уігемові вже тиждень тому, але тепер Гілберт говорив так, ніби він сам тільки що вирішив це.) І нехай табельник внесе його ім'я в списки. Він починає працювати із завтрашнього ранку. Зрозуміло?

— Так, сер. — Уігем шанобливо вклонився. — Це все?

— Так, усе, — поважно закінчив Гілберт. — Ви підете разом з Уігемом, містер Гріфітс; він вам усе пояснить.

Уігем повернувся до Клайда.

— Прошу, ходімте зі мною, містер Гріфітс, — сказав він дуже шанобливо, незважаючи на те, що двоюрідний брат явно дивився на Клайда зверху вниз; Клайд відзначив це про себе, виходячи з кабінету слідом за Уігемом.

Гілберт одразу повернувся до своїх паперів, але при цьому похитав головою. Він вирішив, що в розумовому відношенні Клайд, напевно, анітрохи не вищий за першого-ліпшого розсильного у великому готелі. Інакше навіщо б він прибув сюди? "Хотів би я знати, на яку роботу він розраховує,— думав Гілберт, — чого він має намір досягти?"

А Клайд, ідучи за Уігемом, розмірковував про те, яку чудову посаду займає м-р Гілберт Гріфітс. Уже напевно він приходить і виходить, коли йому заманеться, — з'являється до контори пізно, залишає її рано, живе десь у цьому цікавому місті, звичайно, в чудовому будинку, разом з своїми батьками і сестрами. А от він, двоюрідний брат Гілберта, племінник цього багатія Семюела Гріфітса, іде тепер на найпринизливішу роботу, яка тільки є на величезній фабриці.

А проте, вийшовши з кабінету і опинившись поза полем зору м-ра Гілберта Гріфітса, Клайд зразу відірвався від цих думок, вражений видовищем і гомоном велетенського підприємства. На цьому ж поверсі, за просторою конторою, через яку він проходив до Гілберта, містилося інше, ще більше приміщення, заставлене рядами полиць; поміж рядами залишалися тільки вузькі, не ширші п'яти футів, проходи; полиці були заставлені невеликими картонними коробками з комірцями різних розмірів, і то поповнювалися новими коробками (їх підвозили хлопчики з складу на широких дерев'яних візках), то знову швидко спорожнювалися конторниками, які, штовхаючи поперед себе маленькі візки, виконували замовлення, весь час звіряючись з дублікатами накладних.

— Ви, мабуть, ніколи не працювали на фабриці комірців, містер Гріфітс? — запитав м-р Уігем, який трохи пожвавішав, вийшовши з поля зору Гілберта.

Клайд знову відзначив, що його величають "містером".

— Ні,— швидко відповів він, — мені ніколи не доводилося працювати в такому місці.

— Хочете поступово вивчити все виробництво, треба думати? — продовжував Уігем.

Він швидко йшов довгим проходом, але Клайд помітив, що його хитрий погляд шмигає в усіх напрямках.

— Так, я хотів би вивчити цю справу, — відповів Клайд.

— Ну, це не так легко, як здається, хоч часто кажуть, що тут вчитися нема чому.

Містер Уігем відчинив ще одні двері, перетнув похмурий вестибюль і увійшов у Нове приміщення, так само уставлене полицями, на яких височіли купи білої тканини.

— Зверніть увагу на це приміщення, якщо ви починаєте працювати в декатирувальній, — порадив Клайдові Уігем. — Тут зберігається матеріал, з якого викроюються комірці і підкладка до них. Ці куски звуться штуками. Звідси ми їх відправляємо в підвальне приміщення і насамперед декатируємо матерію. Якщо кроїти комірці з полотна або бавовняної тканини в тому вигляді, як вона до нас надходить, вони потім збіжаться під час прання. Через це ми до кроєння вимочуємо тканину і потім сушимо її. А втім, ви самі побачите.

Він урочисто простував попереду, і Клайд ще раз відчув, що в очах цієї людини він аж ніяк не звичайний службовець. Його повсякчасне "містер Гріфітс", його здогад, що Клайд хоче вивчити практичну сторону справи, його докладні пояснення щодо цих штук тканини — усе це переконало Клайда, що м-р Уігем дивиться на нього, як на людину, до якої в усякому разі треба виявляти деяку, хоч би невелику, пошану.

Роздумуючи, що б це означало, Клайд ішов за Уігемом і незабаром, спустившись сходами, які вели сюди з третього вестибюля, вони опинилися у величезному підвалі. Тут при світлі чотирьох довгих рядів електричних ламп він розгледів великі фаянсові чани або жолоби, розміщені рядами на всю довжину приміщення; вони, очевидно, були наповнені гарячою водою, і в них, під клубами пари, що піднімалися над водою, мокли ті самі "штуки" тканини, які Клайд бачив нагорі. Справа і зліва від цих жолобів, паралельно їм, на всю довжину приміщення—150 футів — стояли величезні сушарки у вигляді гратчастих рухомих платформ, з усіх боків обведених паровими трубами; між ними на спеціальних валиках були розвішені розмотані мокрі "штуки" таким чином, що, провисаючи фестонами, вони доторкалися до гарячих труб і повільно рухалися на валиках через весь підвал від краю до краю. Цей рух супроводжувався страшенним гуркотом і брязкотом важелів, які автоматично струшували розвішене для просушування полотно і пересували "штуки" все далі з східної частини підвалу в західну. Там матерія, що під час пересування встигла висохнути, знову автоматично намотувалася на величезну дерев'яну шпульку; а молодий робітник, який стояв тут, знімав з шпульки готові "штуки". Тим часом інший робітник, на вигляд одноліток Клайда, стоячи в східній частині підвалу, одним кінцем прикріплював штуку ще вогкої матерії до гачків, які рухалися, і стежив, щоб вона поступово і акуратно розмотувалася на всю довжину і лягала на сушарку; як тільки одна штука знімалася з сушарки, до гачків прикріплювалася нова.

Посеред підвалу, між кожною парою рядів цих чанів, стояли величезні сепаратори або віджималки, — сюди клали полотно після того, як його виймали з чанів, де воно мокло не менше доби. Механічні віджималки видушували майже всю вологу, — стільки, скільки можна витиснути відцентровим рухом машини, — і тільки після цього "штуки" розвішувалися на сушарках для остаточного просушування.

Спочатку до свідомості Клайда дійшли суто фізичні властивості цього приміщення: гомін, спека, пара, напружена праця чоловіків і хлопчаків, що стояли біля машин. На всіх робітниках були тільки сорочки без рукавів, старі стягнені паском штани і парусинові туфлі на гумовій підошві, взуті на босу ногу. Очевидно, одягатися так змушували вода, спека і вогкість, що панували в приміщенні.

— Ось це і є декатирувальний цех, — зауважив Уігем, коли вони увійшли. — Правда, тут не так приємно, як в інших цехах фабрики, але саме тут починається виробничий процес.