Арістос - Сторінка 10

Дуже часто він зневажатиме людей, які активно роблять своє діло і публічно борються з тим, чому він протистоїть. Він казатиме, що такі люди переслідують особисті цілі — їм подобається збудження, яке дають дії, вони від народження екстраверти — і що сам він бачить надто глибоко, надто далеко. Йому відома марнота — або поверховість, або ілюзорність — активної протидії. Це найвідчутніша, найпоширеніша і найулюбленіша форма безнадійності у наш вік.

33 Найзначніші мистецькі образи нашого століття — якраз ті, що найкраще виражають цей свідомий смисл чи факт інтелектуального безвілля: святий, що впав у гріх, слабка людина; а також ті, що виражають їхні могутні протилежності: люди дії, діячі. Згадайте героя вестерна, характери у Беккета і Ґріна, Гемінґвея і Мальро.

34 Дон Кіхоти із сучасної Ламанчі обмануті міфом, ніби протидія повинна означати бажання руйнувати і ніби бути нездатним до руйнування — трагедія.

35 Всяка протидія має два мотиви, причому обидва — непривабливі. Один є, правильно чи ні, волею пригнічувати будь-яку протидію; другий, правильно чи ні, — волею продовжувати її.

Перш, ніж протидіяти, необхідно визначити, яку роль відіграють обидва мотиви.

36 Існує більше видів лицемірства, аніж тільки свідоме лицемірство. Всяке протиставлення є вказівкою на протиставлене. Погляньте, яким привабливим християнство зробило гріх. Найкраща опозиція завжди наукова, логічна, раціональна. І чим неспростовніші її докази, тим краще.

37 Психічно хвору людину не виліковують, а роблять менш ненормальною, пояснюючи їй суперечності її власної природи. Вона починає туманно розрізняти, як можна оволодіти тими силами, що оволодівають нею. Зрозуміти означає не тільки вибачити, а й контролювати.

38 Перш, ніж протидіяти, поставте такі питання:

До якої міри я отримую задоволення від протидії?

Якби я міг одним ударом знищити все, що мені протистоїть, то чи став би його завдавати?

Моє протистояння буде послаблювати чи посилювати те, що мені протистоїть?

Наскільки ефективною може виявитись запропонована мною форма протидії. Це лише позування чи щось справжнє?

До якої міри вона спричинена винятково бажанням, щоб мною захоплювались — або принаймні не зневажали — ті, ким захоплююсь я?

Чи існує що-небудь іще, чому я міг би протидіяти з більшою користю?

39 Протидіяти — "мій обов'язок"; якщо я раз допустив, що моя протидія справді дає мені насолоду…

40 Сльози, виплакані на могилах ворогів, часто особливо щирі: ми плачемо над власною, тепер уже безпритульною, силою.

41 Багато опозиційних рухів є лише Наскоками Легкої Кавалерії. І симптоматично, що ми більше радіємо з їхніх невдач, аніж обурюємося їхньою безрезультатністю і завданими збитками.

Добро дорівнює злу

42 Останній відчайдушний арґумент, який іноді висувають проти того, щоб робити добрі діла: всі дії, спрямовані чи то на добре, чи на зле, з плином часу переплітаються так тісно, що врешті-решт відносно "добре" і "зле" в них повністю зникає. І зло, і добро гинуть — або ж перетворюються.

43 Всі ми знаємо, що зло для одних може породжувати добро для інших. Але перескакувати від того, що може бути справедливим щодо цілого чи щодо будь-якої даної дії, розглянутої історично, до теорії, за якою індивіду можна пробачити будь-яку моральну зацікавленість у його діях, — значить робити хибний висновок, ніби все, що справедливе щодо дії, повинно бути справедливим і щодо виконавця. Зрештою, людина повинна робити добро для свого власного блага і для блага свого суспільства, а не заради самого добра чи заради самих дій.

44 Якщо добро зрештою губиться у злі, а зло — в добрі, то це повинно забезпечувати виживання матерії, а не людства.

45 Всі наші судження про те, що правильне, а що неправильне, і абсолютно, і з еволюційного погляду позбавлені смислу. Але ми подібні до суддів, які вимушені судити. Наше призначення — судити, вибирати між добром і злом. Якщо ми відмовляємось так чинити, то перестаємо бути людськими істотами і повертаємось до нашого первісного стану, до буття матерії. Навіть, у гіршому випадку, щонайгірші з нас усе одно є чимось більшим, ніж просто кількома десятками кілограмів покірних молекул.

Чому так мало добра?

46 Навіть, посилаючись на викладені причини, на те, що неспроможність запроваджувати добро часто викликана або тим, що важко визначити, яка із кількох можливих ліній поведінки є найкращою, або ж щирою нездатністю бачити будь-яку необхідність у тому, щоб діяти (давня єресь квієтизму), — ми усвідомлюємо, що не робим усього того добра, яке могли б. Якими б ми не були тупими, є прості ситуації, в яких можна ясно побачити хороший спосіб дій, проте ми від нього ухиляємось; якими б ми не були еґоїстами, є хороші лінії поведінки, які не вимагають жертовності, а проте ми від них ухиляємось.

47 Протягом останніх двох з половиною тисячоліть майже кожний великий мислитель, кожний великий святий, кожний великий митець захищав, уособлював і прославляв — чи принаймні мав на думці — благородство і перевагу добрих справ як основи справедливого суспільства. Очевидно, що їхню суспільну чи біологічну цінність не можна піддавати сумніву. Отже, може здатися, ніби великі були неправі, а більшість звичайних людей осягнули спотворену, але глибшу істину: краще взагалі нічого не робити, ніж робити добро взагалі.

48 Я вважаю, що ця дивна, ірраціональна апатія значною мірою викликана породженими релігією міфами про те, що, творячи добро, ми повинні отримати блаженство — якщо загробне життя існує, то вічне блаженство — і що, таким чином, хороша людина щасливіша, ніж погана. Світ довкола нас сповнений доказів, що насправді це — міфи: часто хороші люди щасливі набагато менш, ніж погані, і добрі діла дуже часто не приносять нічого, крім страждань. Людина, вічний шукач першопричини, є також вічним шукачем нагороди. Вона відчуває, що повинна бути якась додаткова винагорода — дещо більше, ніж спокійна совість і відчуття власної правоти, — за те, що вона робить добро. Висновок напрошується сам: якщо робити добро, то це повинно приносити (і тому спершу пообіцяти) насолоду. Раз цього не сталося, значить, угода була невдалою.

49 Є два очевидні "види" насолоди. Один ми можемо назвати задуманим, коли події, що приносять насолоду, — побачення з коханою, відвідання концерту — заплановані і передбачені. Другий і набагато важливіший різновид — випадкова насолода, яка приходить неочікувано: не тільки раптова зустріч із давнім другом, несподівана краса якогось зазвичай банального краєвиду, але й усі ті елементи в активному намірі мати насолоду, які не були точно передбачені. Фактично коли ми плануємо задуману насолоду, то завжди підсвідомо припускаємо, що отримаємо вільну премію — випадкову насолоду. Наш підхід — це підхід мандрівника: у тій мірі, в якій його подорож запланована і має певні ціпі, він отримуватиме насолоду задуману, але очікуватиме на дуже велике задоволення випадкового різновиду як у тому, що він передбачав, так і в тому, що трапиться випадково. Так ми підстраховуємо свої ставки — якщо заплановані насолоди пропадають, залишаються ще несподівані, і моє чегза.

50 В обох видах насолоди найбільше вражає те, що вони дуже залежать від випадку. Дівчина, мабуть, давно збиралась вийти заміж. Та коли весілля нарешті відбувається, коли воно уже в розпалі, виникає відчуття щасливого випадку Не сталось нічого, хоч могло статися багато чого, аби йому перешкодити. Можливо, тоді вона згадає першу несподівану зустріч із тим, хто став її чоловіком; основний елемент — випадковість — домінує. Одне слово, все обумовлено так, щоб ми вважали насолоду обох видів у значній мірі наслідком випадку. Скоріше не ми шукаємо випадку а він шукає нас.

51 Але щойно ми починаємо розглядати насолоду як вид вдалого парі і затим очікуємо такого ж роду насолоди від морального вибору і вчинків, як потрапляємо в халепу. Атмосфера випадковості, яка переповнює один світ, заражає інший. Законами насолоди керує випадок — тож дозвольте йому, кажемо ми, керувати законами, за якими твориться добро. Гірш того: ми прийдемо до очевидного висновку, що тільки добрі вчинки, які обіцяють насолоду, варті, щоб їх робити. Насолоду можна отримати від поваги публіки, від особистої вдячності, від власного інтересу (сподівання на добро у відповідь), від надій на приємне загробне життя, від того, що ми позбуваємося почуття вини, якщо таке почуття було "закладене" культурним оточенням. Але щоразу ця спонука, якою б вона історично необхідною чи, з погляду прагматика, виправданою не була, створює цілком невідповідний клімат навколо нашого наміру робити щось хороше.

52 Робити добро заради деякої публічної відзнаки ще не означає робити добро: це означає робити дещо інше заради публічної відзнаки.

Те, що при цьому також робиться добро, є, здавалося б, його виправданням, але це, як я покажу далі, небезпечне виправдання.

53 Є ще третій, менш очевидний "вид" насолоди, з яким звичайно ми ідею насолоди не пов'язуємо, хоча її саму відчуваємо. Його можна назвати функціональним; це насолода, яку ми отримуємо від усіх тих видів діяльності, які істотні для нашого буття, — їда, виділення, дихання і, врешті-решт, існування. В певному розумінні це єдині насолоди, від яких ми не можемо відмовитись. Якщо ми їх дуже чітко не розрізняємо, то лише тому, що вони приховані двома іншими набагатоусвідомленішими (складнішими видами. Якщо я вибираю те, що їм, то відчуваю насолоду задуману; якщо від того, що їм, я отримую більше задоволення, ніж сподівався, то відчуваю насолоду випадкову, але за ними схована функціональна насолода від їди, тому що їсти — значить продовжувати існування. За термінологією Юнґа, цей третій вид — архетипний, і я думаю, що нашу мотивацію добрих справ ми повинні виводити з нього. З погляду функцій тіла нам слід здійснювати випорожнення добра — не еякуляцію його.

54 У нас ніколи не буває надмірностей у природних функціях тіла. Ми не сподіваємось на зовнішню винагороду за їх виконання, оскільки знаємо, що винагорода полягає у самому виконанні. Невиконання означає хворобу або смерть, так само як невиконання добрих діл врешті-решт означає смерть суспільства. Милосердя, доброта до інших, дії, спрямовані проти несправедливості і нерівності, повинні бути актами гігієни, а не насолоди.

55 3 чого ж тоді складається таке функціональне "здоров'я"? Найважливіший елемент його такий: добре діло {тут з "доброго діла" я виключаю всі ті дії, чий справжній мотив — завоювати повагу публіки) — це найпереконливіший із можливих доказ того, що ми володіємо відносною свободою волі.