Арістос - Сторінка 8

Але капіталістичне уявлення, що умови щастя однакові для всіх, схиляє нас відкидати сумніви і в першому, і в другому разі.

8 Мільйонер купує розкішну яхту; службовець купує нове авто; робітник купує нову вудку; волоцюга добуває собі пару міцних черевиків. У капіталістичному суспільстві вважають аксіомою те, що волоцюга заздрить робітникові, той — службовцеві, а той мільйонерові. Прихильникам суспільства такого роду дуже поталанило, що ми не знаємо ні різних ґрадацій задоволення, ні становище кожного з нас відносно них. Але людина ще чіпляється за давню пам'ять про тваринну відносність компенсації. І хоча ми — якщо йдеться про задоволення, яке відчуваємо індивідуально, — можливо, від неї не так далеко, як намагається нас запевнити суспільство, де обожнюються гроші, — ми все ж таки досить далеко.

9 У людства, хоч воно і відлучене від відносності винагороди завдяки розвитку свідомості та уяви, є змога — завдяки тому ж розвитку — встановити свідому і раціональну сучасну відносність винагороди такого ж типу. Для нас відсутність відносності винагороди, нерівність, про яку ми знаємо, є головною причиною проґресу. Нам дозволено бачити, що ми не отримуємо однакової винагороди — скоріше навпаки. Але ми єдиний організм, який знає, терпить це знання і знаходить вихід.

10 Тваринам не вистачає того, що отримали ми, але ми втратили те, що вони мають досі. Нам слід любити їх не за риси, схожі з людськими, а за їхню невинність. З ними ми все ще в Саду Едему; з нами самими-Гріхопадіння відбувається щодня.

11 Нелюдські наділені душею форми життя схожі на бригаду будівельників в абсолютній темряві, неспроможних бачити ні власну роботу, ні роботу своїх товаришів. Але нам було дано світло, щоб бачити, тож одного разу ми побачили, що хтось має легшу і приємнішу від інших роботу, і тоді розпочався довгий вік заздрості. Але нині ми повільно усвідомлюємо, мусимо усвідомлювати, що на доступ до рівного щастя заслуговуємо всі — навіть якщо ми його не отримаємо. Місія нашої ситуації ясна: в новому світлі ми повинні створити таку ж рівність, яку було дано в старій темряві.

12 У нас немає жодної ґарантії, що людство — не помилка еволюції, не її приречений побічний результат. В процесі ми можемо бути не більше, ніж експериментом, можливістю. Свідомість дала нам владу знищити себе точно так само, як і владу себе зберегти. Ніщо не показує ясніше, що бути людиною — не привілей, а недоречність щодо всього іншого, за винятком самих людей.

Щастя і заздрість

13 Ми вимірюємо кількість нерівності в особистому і суспільному житті поняттями щастя і заздрості. Обидва ці стани домінують над нашою поведінкою, і ми можемо простежити їхні витоки аж до найпримітивніших форм життя. Щастя — це володіння засобами виживання: "територією", "прихистком", парою для подружжя, їжею, ефективними засобами захисту від хижаків та паразитів і так далі; заздрість — це нестача згаданих речей. Одне слово, щастя — це безпека, але безпека, визначена переживанням небезпеки, яка є пасивним аспектом заздрості.

14 Щастя — це, по суті, бажання продовжувати життя таким, як воно є, а заздрість — бажання змінити його. З погляду еволюції, отже, щастя є головною перешкодою прогресу, а заздрість — головним його джерелом. Проте щастя певною мірою є доказом того, що було варто виживати дотепер, тоді як заздрість певною мірою є наміром виживати відтепер. Для еволюції необхідні обидва стани. Перший — це департамент пропаганди, який рекламує колишні і сьогоднішні досягнення уряду, другий — постійно діючий комітету справах критики.

15 Платонівське визначення справедливого суспільства мало на увазі такий різновид його, в якому кожен стає щасливим, залишаючись таким, яким він чи вона є, тобто суспільство без заздрості. В наших несправедливих суспільствах будь-яка політична і суспільна конфронтація — це конфронтація між партією щастя і партією заздрості; і всі наші теперішні біди походять від нашої нездатності думати про обидві партії інакше, ніж як про взаємно деструктивні протилежності, єдиним станом яких може бути стан агресії.

16 Щастя, по суті, є антисуспільним. Воно завжди передбачає порівняння, знання, що інші могли б, але не відчувають того особливого щастя, яке відчуваємо ми. Це правильно і щодо щастя особистого, і щодо щастя загальнонародного. Аудиторія театру, повний стадіон глядачів, навіть цілі нації щасливі тому, що є інші, яких немає поруч і які не щасливі у той же спосіб.

17 Щастя в тому, що воно відбувається зі мною, і щастя навіть найбіднішої людини — унікальне, їй у ньому можна тільки позаздрити. Воно належить і може належати тільки їй. Ми всі — Робінзони: ніхто не знає нашого щастя і нашого нещастя так, як ми самі.

18 Тому в природі щастя — створювати світ нерівності. Джерело щастя, доступне для всіх, стає подібним до жінки, доступної для всіх; дедалі менш вірогідно, що володіння нею може принести щастя. Знов і знов після революцій ми бачимо парадоксальне перетворення революційної élite на новий привілейований клас — привілейований передусім в отриманому ним доступі до насолод, у яких відмовили Більшості; і хоч тут можливий елемент наслідування, такі élites насправді є жертвою фундаментальної людської потреби в щасті й антисуспільної природи його.

19 Заздрісні люди припускаються характерного хибного силогізму: щастя приходить з привілеєм, привілей є злом, отже, щастя — це зло. Звідси беруть початок пуританство, таке характерне для ранніх стадій багатьох революцій, і заздалегідь приречені спроби стількох лівих теоретиків виявити нові різновиди щастя в таких речах, як праця, жертва на користь суспільства, на благо держави. Ці спроби приречені не тому, що щастя не можна знайти у згаданих речах, а тому, що очікується, ніби кожен знайде його в тих самих джерелах. Державна, чи доктринальна, чи будь-яка інша загалом нав'язана форма щастя є суперечністю в термінах.

20 Таке нав'язане щастя — цілковите осквернення права вибрати те, що зробить когось щасливим, — в основі своїй є тоталітарним; це збочення заздрості, що витворює хибне зачароване коло заздрості, яка знищує щастя, яке знищує заздрість… аж поки людство не виробить-умовного рефлексу, наче тварини в лабораторному експерименті.

21 Істина в тому, що праві обидві партії: партія заздрості, коли твердить, що суспільство повинне передбачити рівний доступ до головних джерел щастя — справедливіших економічних умов тощо, — і партія щастя, коли твердить, що суспільство повинне дозволити індивіду максимальну свободу вирішувати, якими ці джерела будуть. І капіталізм, і комунізм не придатні ні для того, щоб поєднати в собі обидві ці істини, ні для встановлення суспільства, яке дасть рівний доступ до всіх джерел щастя.

22 Обидві політичні крайності уже ясно усвідомили, що стан заздрості дозволяє легше маніпулювати Більшістю. З погляду правих воно виправдовує застосування репресій, цензури і тиранії; з погляду лівих — революцію і бунт. Розгнівані натовпи виправдовують появу військових диктаторів; і vice versa.

23 Зло не в особистому щасті, а в особливому особистому привілеї, який витікає з несправедливого суспільного привілею. Велике зло капіталізму в тому, що при ньому у нас не тільки немає однакового доступу до джерел щастя, але створено світ, у якому головне джерело щастя — мати доступ до них. Не просто яблука в саду, які є об'єктом заздрості тих, кого не впускають: вони більше навіть заздрять самому праву увійти до саду. Вони прагнуть бути членами клубу з обмеженим доступом якраз через те, що він доступний небагатьом, а не через можливості, які він надає.

24 Проте, в кращому випадку, капіталістичні суспільства — хоч вони спотворюють природу щастя і прив'язують його до економічних умов — відстоюють правильну концепцію щастя, тоді як комуністичні суспільства, в кращому випадку, відстоюють правильну концепцію заздрості. Велика цінність капіталістичної системи втому, що вона надає свободу наздоганяти щастя, яке співпадає з основною потребою людини, а велика цінність комуністичної системи в тому, що вона може допустити вираження заздрості засобами, які не зовсім деструктивні. Вона примушує багатіїв розділити те, що було б знищене, якби зовсім знищили багатих, адже навіть у найбільш легковажних і егоїстичних кастах та культурах є елемент добра: право бути щасливим вільно.

25 Наше завдання — відновити відносність винагороди, що існувала в нашому досвідомому минулому, відокремити достоїнства як заздрості, так і щастя, позбавити деструктивної агресії одне і деструктивного егоїзму інше й примусити їх взаємодіяти. Але над усе — добитися цього наукою, розумом і благодійністю, а не емоціями, кров'ю чи шантажем.

5

Творити добро

1 Залишається ще одна — і дуже важлива — проблема, яка викликає незадоволення становищем людини: свобода волі.

2 Тут ми в іншій Ситуації Парі: ми стоїмо перед проблемою, яку не можемо і ніколи не зможемо розв'язати, але щодо якої повинні дійти деяких висновків. Я мушу ставити або на те, що я не маю свободи волі і мої дії ніколи не бувають моїми власними, якими б незалежними не здавались, або на те, що я маю деяку свободу волі чи можу її досягти. Я можу, по-третє, не йти на парі і залишатись агностиком.

3 У багатьох відношеннях легше йти на парі на цих перегонах, ніж на тих, де протиставляють втручання і невтручання бога чи загробне життя і повне вмирання. Більшість релігій і правових кодексів допускають повну свободу волі, щоб зробити свої етичні і каральні системи дієвими; такий підхід більш простимий, хоч і не менш бездоказовий, ніж детерміністське зведення всієї людської поведінки до механічних взаємодій. "Листоноша втопився при повені" і "Листоноша був убитий злочинцем" можуть належати до одного розряду подій з погляду еволюції, але не з погляду значення для людського суспільства. Можна сказати, що конкретний убивця, коли натискав на гачок, не мав свободи вибору, але не можна казати, ніби у всіх людей у подібній ситуації не було б іншого вибору Можна сперечатись про ступінь свободи волі, яку має той чи інший індивід, але відмовляти в цьому всьому людству — значить вважати вирішеним велике спірне питання: чому всі ми не бандюги і чому здатні на незацікавлений вибір.

4 Врешті-решт може виявитись, що насправді ми, в деякому еволюційному чи біологічному сенсі, не маємо свободи волі.