Арістос - Сторінка 9

Весь наш "вільний" вибір урешті-решт може бути віднесений до умов, яких ми не контролюємо. Навіть якби можна було встановити протилежне — цілковиту свободу волі, — ми б усе одно були обмежені, оскільки для того, щоб бути зовсім вільними, необхідне абсолютно вільне поле вибору так само, як і свобода в ньому вибирати. Фактично ми обмежені тими способами дій, які для нас доступні, зрозумілі і здійсненні. Я не можу вибирати, бути мені жінкою чи ні, тому що я чоловік; і так далі. Проте залишається фактом, що всі ми переживаємо ситуації, в яких відчуваємо (і важливіше, що це може відчути зовнішній спостерігач), що вибираємо вільно. Ми — напевно, майже безсумнівно — машини, але машини настільки складні, що у них розвинулась відносна свобода вибору. Ми у в'язничній камері, але вона порівняно простора або ж її можна розширити; всередині ми можемо стати відносно вільними.

5 Можливі ситуації і смисли, в яких Евклідова геометрія не підтверджується, але для звичайних цілей досить того, що вона здається правильною — і "працює" — у звичайних ситуаціях.

6 Шахи допускають свободу перестановок у межах встановлених правил і визначених ходів. Через те, що шахіст не може ходити абсолютно так, як йому заманеться, — чи то з огляду на правила, чи з огляду на жорсткі вимоги окремої партії— він що, не має ніякої свободи ходів? Правила окремої шахової партії, яку я граю з існуванням, відмінні від правил вашої чи будь-якої іншої партії; єдина схожість у тому, що кожна з наших окремих партій завжди має правила. Успадковані і набуті здібності, притаманні саме мені, — це правила гри, а ситуація, в якій я перебуваю кожної миті, — ситуація гри. Моя свобода — у виборі дій і здатності діяти, які задаються правилами і ситуацією в партії.

7 Як це, зрештою, не парадоксально, але ми отримуємо свободу волі завдяки життю в суспільстві. Остаточне рішення комітету, яке для деяких індивідуальних членів може й не бути рішенням, прийнятим "зі своєї власної вільної волі", найнаочніше репрезентує свободу людської волі взагалі перед лицем явно детермінуючої біологічної системи. В цьому, певно, найглибша психологічна привабливість суспільства для індивіда; хоча легше зрозуміти того індивіда в кожному з нас, який схильний вважати думки та переконання інших людей у деякому смислі ворожими і обмежуючими, глибший розум у кожному усвідомлює, що якраз із цього конфлікту починається більша загальна свобода — і в ній, врешті-решт, кожен отримує свою частку.

"Безпричинні дії"

8 Вважається, що відома категорія дій — "безпричинні дії", або несподівані рішення без розумної мотивації, — є доказом абсолютної свободи волі. Але все, що вони доводять, то це зневагу до умовностей. Вони починаються з єресі, ніби всі обмеження аналогічні тюремному ув'язненню — так наче будь-яка відома нам річ, від мезона і до космосу, що піддається спостереженню не є обмеженою.

9 Якби я кинув тухлим яйцем в архієпископа Кентерберійського, то міг би довести, що зневажаю умовності, але нічого не довів би відносно свободи волі. Світ ірраціональних дій не став би абсолютно вільним світом, бо для людських істот анархія є свободою тільки тоді коли кожен прагне анархії.

10 У світі, де індивід витісняється з існування — або ж відчуває, що це робиться, — тільки природньо, що безпричинні дії набувають певної привабливості. Але це обвинувальний висновок існуючому світові, а не виправдання безпричинних дій і не доказ вільної волі.

Призначення відносної свободи

11 Якщо ми вільні тільки відносно то повинно бути так, що ми розвиватимемо більшу відносну свободу. Цю свободу мають отримати як індивід протягом свого власного життя, так і весь вид упродовж тривалої історії.

12 Очевидно, що її отримають за допомогою більшого розуму і більших знань — і про самих себе, і про життя. З погляду суспільної практики це вимагає вищого загальноосвітнього рівня та іншої освіти, але понад усе — соціальної рівності. Свобода волі строго пов'язана зі свободою умов життя.

Неможливість запроваджувати добро

13 Оскільки важливо, щоб нам не вдавалось творити зло, необхідно, щоб іноді не вдавалось і творити добро. Воля — сила позаморальна, як і електрика: вона може вбивати і може нам служити. Невдача у запровадженні являє собою необхідну систему безпеки, щось на зразок плавкого запобіжника в електричній мережі.

14 Навіть якби ми могли запровадити більшість із того, на що спрямована наша воля, світ не став би кращим, оскільки зрослі можливості здійснювати вольові дії стосувались би і добрих, і поганих учинків. Отже, сказати, що ми бажали б запровадити те, чого хочемо, означає сказати, що нам потрібно краще підготуватися розрізняти, що є добро і що є зло, а не просто хотіти і запроваджувати.

15 Тварини мають сильну волю; вони намагаються здійснити все, чого б тільки захотіли. Вони нездатні не діяти так, як хочуть. На цьому ми їх і ловимо. Слабкість волі змащує і зберігає машину людського суспільства.

16 Але прикрість для нас у тому що ми нездатні запровадити добро, якого хочемо вільно. У мене в кишені є шилінґ для урни з благодійними пожертвами, але я її обминаю. Є шість головних причин такої неспроможності.

17 Перша походить від фаталістської віри, що у нас немає свободи вибору волі щодо тієї чи іншої дії, і тому ми здійснюємо — якщо здійснюємо — те, що для нас вибрано. Наш вибір — ілюзія, наші дії — пуста трата енергії. Робити чи не робити… а, не все одно?

18 Друга причина неспроможності запроваджувати добро походить від суперечливості намірів. Великий розум веде до розмаїття зацікавлень і загостреної здатності передбачати наслідки будь-якої дії. Воля блукає в лабіринті гіпотез.

19 Всі розгалуження мріють про перехрестя; в атомах, як і в людях, ускладнення викликає втрату енергії. Впродовж усієї історії інтелігенцію зневажали за її слабкість у діях. Але тільки у світі, де б великий розум був синонімом високої моралі, можна було б бажати, щоб найрозумніші були наймогутнішими.

20 Третя причина неспроможності запроваджувати добро походить від нашої здатності уявляти здійснене. З досвіду ми знаємо, що речі рідко виявляються такими приємними, якими, за нашими уявленнями, мали б вийти; уявний ідеальний результат може так заволодіти нашими думками, що ми побоюватимемось ризикувати, аби не розчаруватись у дійсності,

21 Я ніби вже діяв перед тим, як діяти. Казати, що ви вірите в справу — це, мабуть, (за винятком того, коли треба дотримуватись даного слова) просто виправдання, щоб не робити її. Тому що добро — це дія, а не намір діяти.

22 Перед тим, як здійснитися, будь-яка дія, що потребує свідомого зусилля волі (тобто яка не є вимушеною чи інстинктивною), образно кажучи, схожа на сплячу принцесу. Вона лежить посеред зачарованого лісу потенційних можливостей. Реальне здійснення загрожує знищити тоді все, що могло бути створене іншими діями. Тут криється паралель із ситуацією сексу: більша насолода — розтягувати час до еякуляції. Приємно бути скупим сьогодні, тому що будеш щедрим завтра.

23 Четверта причина неспроможності запроваджувати добро походить від бажання довести самим собі бездіяльністю, що ми можемо вибирати: діяти чи ні. Не діяти означає діяти. Я є тим, чого я не роблю, так само як і тим, що я роблю. Відмова від дії часто є еквівалентом безпричинної дії. Основний мотив її — довести, що я вільний.

24 П'ята причина неспроможності запроваджувати полягає в тому що задумана дія настільки незначна відносно кінцевої мети, що здається позбавленою будь-якого сенсу. Вона поміж тих жалюгідних потуг — на кшталт пересипання по піщинці Сахари чи вичерпування ложкою Атлантики, — через які так багато добрих намірів розчиняється в повітрі.

25 Шоста причина неспроможності запроваджувати добро стосується дій, спрямованих проти чого-небудь. Уданому випадку дії може перешкодити механізм підтримки-від-протилежного.

Підтримка-від-протилежного

26 Якщо мене сильно вабить якийсь моральний, естетичний чи суспільно-політичний полюс, я ненавидітиму і, мабуть, прагнутиму пригнічувати полюс протилежний. Але я знатиму також, що полюс, під позитивним впливом якого я живу, надто залежить у своїй силі від полюса протилежного; навіть більше: від того, що мене вабить, я отримую насолоду. Нерідко в цьому випадку моя протидія волі протилежного знаку матиме своєрідний характер. Я називаю такий різновид протидії підтримкою-від-протилежного.

27 Я можу чинити сильний фізичний опір певним ідеям чи суспільним тенденціям. Але насильство породжує насильство, сила породжує силу, винахідливість породжує винахідливість. За насильницьким переслідуванням нерідко приховується бажання, аби вижило достатньо переслідуваних для того, щоб вчинити ще більше насильство. Мисливці на лисиць бережуть лисиць. Найзавзятіші з них дбають про збереження своєї розваги найбільш завзято.

28 Насильство посилює протидію, несамовитість її гартує. Запальна суперечка з ким-небудь розпалює також опонента.

29 Ігри були вигадані як різновид perpetuum mobile, як вічне сховище людської енергії. Всі великі ігри — звірині лови, мисливство, рибальство, ігри з м'ячем, шахи, карти, кості — допускають нескінченну кількість перестановок. Велика гра є надійним джерелом енергії, і якраз його невичерпності підтримувач протилежності шукає в супротивнику. Англосаксонська етика спортивності і чесної гри, яка розвивалася з амурно-куртуазних (amour courtois) уявлень лицарства, вельми шанує принцип підтримки-від-протилежного.

30 Чисто емоційна протидія — це бумеранг; він завжди повернеться назад, і не просто задля того, щоб завмерти в спокої. Будь-яка протидія, яка може бути підхоплена, використана і повернута супротивником назад, є не протидією, а підтримкою-від-протилежного.

31 Найпоширеніший спосіб підтримки-від-протилежного — через замасковану терпимість. Це загальна природжена слабкість великого розуму. Я виявляю бездіяльну ворожість до протилежного полюса; загалом вона має такий невизначений і загальний характер, що здається: яким би діяльним я не був, я не можу вплинути на ситуацію в цілому.

32 Той, хто ховає свою терпимість під маскою, знає, що річ, якій він протистоїть, необхідна для його благополуччя. Він може — і, як правило, так і робить — задовольнитись вираженням своєї протидії на словах, але рідко робить будь-які конструктивні супротивні дії.