Арістос - Сторінка 13

Міф безвідносності — це міф про Досконалий Шлюб, про стан абсолютної гармонії між подружжям, що його, як вважається, можна досягти. Дійсність, хоч би якою вона була, — це кожний реальний шлюб.

42 Подружні пари зазвичай намагаються подати свій шлюб загалу, друзям і навіть власним дітям як варіант Досконалого Шлюбу; навіть не роблячи цього, вони все одно виражають і визначають ступінь власної невдачі за міркою Досконалого Шлюбу.

43 Критерії уявно Досконалого Шлюбу — пристрасть і гармонія. Але пристрасть і гармонія взаємно протилежні. Шлюб може починатися в пристрасті і закінчуватися в гармонії, але не може бути пристрасним і гармонійним водночас.

44 Пристрасть — це полюс, поєднання крайнощів; її можна досягти тільки як найвищої точки на гойдалці — рухаючись від полюса тілесної близькості до контрполюса розлуки: від двох полюсів до двох інших. Ціною пристрасті є відсутність пристрасті.

45 В часи "білого терору" поліція затримала двох підозрілих — чоловіка і жінку, пристрасно закоханих одне в одного. Шеф поліції вигадав нові тортури. Він просто зв'язав їх докупи, обличчям до обличчя. Спершу закохані втішалися тим, що принаймні були разом, хоч і нерозлучні, як сіамські близнюки. Але кожен з них поступово обридав іншому, вони стали викликати взаємну огиду, не могли спати, а потім прийшла ненависть; зрештою виникла така нестерпна відраза, що коли їх звільнили, вони ніколи більше не говорили між собою.

46 Рідкісний шлюб із самого початку може обійтися без взаємної ненависті і сварок. З таким же успіхом можна писати музику, в якій кожен інтервал складався б із досконалої чверті. Але така музика не була б досконалою. Більшості шлюбів відомий цей парадокс: пристрасть руйнує пристрасть, як доторк Мідаса руйнує саме володіння будь-чим.

47 Отже, розумне подружжя могло б дійти ось до якого висновку: вони хочуть зберегти в своєму шлюбі пристрасть, і тому їм слід навмисно сваритись і ненавидіти, щоб їх разом ще сильніше гойднуло назад. Справді: сімейні сварки жінки починають частіше, ніж чоловіки; їм більше відомо про людську природу, про таємницю і проте, як підтримувати пристрасть. Менструація може мати біологічні причини, та заодно це і найефективніший засіб освіжити пристрасть; і жінки, які чинять опір емансипації, також знають, що роблять.

48 Але настає пора, коли пристрасть коштом сварок обходиться занадто дорого. Для того, щоб пережитити звичність і буденність, потрібно дедалі більше сварок і розлук, і таким чином два полюси або дедалі сильніше сваряться всередині шлюбу, або ж виглядають нову пристрасть — новий полюс — поза шлюбом.

49 Пристрасть можна контролювати тільки в один спосіб: жертвуючи насолодою від неї.

50 Але при нашому ставленні до старіння принести цю жертву важко, майже неможливо — принаймні в капіталістичному суспільстві на Заході. Коли занепадає віра в загробне життя і відповідно зростають вимоги рівності, людина прагне уникнути смерті і віку, коли та приходить.

В усіх сферах наших суспільств, від мистецтва ідо реклами, ми бачимо, як підтримуються культ і бажаність вічної молодості… а отже, пристрасті, яка в поєднанні з жаданням незайманого переживання прояснює, чому сталися величезні зміни в наших поняттях і мірках подружньої вірності.

51 Чоловік тут винен більше, ніж жінка, оскільки чоловіки завжди охочіше вимагали від життя винагороди публічної і суспільної, ніж почуттєвої і сімейної. Попри чоловічий міф про жіноче марнославство, за цією химерою вічної молодості з більшою жадібністю женуться якраз чоловіки. У своєму ставленні до шлюбу і жінок чоловік на Заході в нашому столітті дедалі більше стає мусульманином. Ми поки що не практикуємо леґальну полігамію, але звичайне бажання сучасного чоловіка сорока-п'ятдесяти років збутися дружини-ровесниці заради флірту чи нового шлюбу з дівчиною, достатньо молодою, щоб бути йому дочкою (і навіть онукою), — це вже de facto полігамна інституція серед людей багатих та успішливих в тих професіях, які менш зв'язані умовностями (а особливо тих, що дозволяють вільно пересуватись і таким чином уникати морального тиску закритих співтовариств). Це могло б стати нормальним, навіть зрештою здоровим нововведенням у суспільстві. Але це було б справедливим тільки тоді, якби жінкам середнього віку дозволялось чинити так само. Фактично ж вони сидять удома і страждають, залишаючись у рабстві витонченішому, але не менш міцному, ніж те, від якого, як взагалі-то вважається, вони звільнилися протягом останніх п'ятдесяти років.

52 Цей крок назад у взаєминах між статями, без сумніву, можна частково витлумачити як останнє обурення переможеного Адама переможницею Євою; може здатись, що саме по собі це мало стосується моєї головної теми. Але насправді це дуже симптоматично для нашого прагнення більш гостро-суперечливої тональності життя — більшого напруження. Ніхто не заперечуватиме, що пристрасть необхідна своєчасно, і ми нічим не володіємо, поки спершу зі всією пристрастю не оволодіємо ним. Але ця пристрасть, і період пристрасті в шлюбі, — від начала тваринного, гармонійний шлюб — від начала людського. В пристрасті, як уже сказано, ми близько відчуваємо суть речей: і таким чином, ми — скоріше речі, ніж люди.

53 Техніці сексу навчають багато книг, але жодна не вчить не менш життєво важливій техніці переходу від пристрасного зв'язку до гармонійного.

Транспозиція

54 Перший крок — усунути пристрасть як джерело напруження. Другий — погодитись на одноразовість шлюбу. В пристрасті все відбувається між тобою і мною, в гармонії— між ними і нами. "Я-ти" — це пристрасть, "ми-вони" — гармонія. У нас є слово еґоцентрик; пора придумувати слово носцентрик.

55 Але тоді, звичайно, жоден шлюб не може бути цілком гармонійним. Та коли він стає носцентричним, то відразу ж намагається віднайти — поза самим собою — різні контрполюси, які, в свою чергу, можуть визначити характер поз, полюса "ми", з їхньою допомогою він утворюється, і вони цементують його; точно так само полюс "я" визначається своїми контрполюсами. Деякі контрполюси — наприклад, проблеми старіння і наближення смерті— будуть спільними для всіх шлюбів.

56 Але є ще одна запомога для створення гармонійного шлюбу. Зазвичай ми думаємо про протилежність гармонії як про дисонанс. Але, як сказано вище, є ще один — причому дуже фундаментальний — контрполюс будь-якого існуючого предмета: його неіснування — ніщо, стан "Бога". Ми думаємо про дисонанси в музичній п'єсі як про контрполюси гармонії; але є також паузи і тиша. І це той стан — не дисонансу, а "мовчазної" не-гармонії, — який нам Треба використати, щоб створити гармонійний шлюб. На практиці це означає наявність особистих інтересів, яких не поділяє інший партнер, відособлення у взаєминах, згода з тим, що спільність, якщо вона не має в своїй основі періодів принаймні психологічного розмежування, стає такою ж нестерпною, як спільність, нав'язана закоханій парі під час "білого терору". Як тепер ясно, здатність формувати такі зовнішні інтереси і підтримувати таку контрольовану окремішність, з якої почнеться фундаментальна гармонія, вимагає таких стандартів і освіти, і економічної свободи, яких ми сьогодні не маємо ніде в світі — за винятком щасливої меншості, і це ще один вагомий арґумент на користь більшої рівності серед людей.

57 Все сказане мною про шлюб не нове: це знає будь-яка подружня пара, що дожила до середнього віку і все ще щаслива. Але моя мета — звернути увагу на те, що в нашому метафоричному шлюбі з насолодою, і, зокрема, з насолодою від існування в безпеці, від добрих справ і переживання краси, ми розвиваємо пристрасні взаємини того ж типу що і в шлюбі. Ми відчуваємо пристрасть до них, але для того, щоб відчувати її надалі, мусимо все більше вдаватися по допомогу до їхніх контрполюсів.

58 Еквівалент у шлюбі— недуга, відома як сверблячка семи років: знудженість вірністю. Ця метафорична сверблячка, знудженість стабільністю, суспільними приписами і добром, приходить, як правило, у віці від тридцяти до сорока — на четвертому десятилітті шлюбу з існуванням її посилює— і завжди посилюватиме — та вікова соціальна група, для якої пристрасне переживання є правом, бажанням і навіть обов'язком: молодь. І якщо ми творимо з неї кумира (як сьогодні), то атмосфера пристрасті (пристрасна політика, пристрасне мистецтво тощо) мусить заполонити наші суспільства.

Міжнародне напруження

59 У взаєминах між різними країнами і блоками країн описаний конфлікт між гармонією і пристрастю стає надзвичайно доречним. Страждання, викликане нашою власною дурістю, обмежене принаймні невеликою територією, але та відплата, що причаїлась нині у підземних бункерах і бактеріологічних лабораторіях, — причаїлась і вичікує, щоб скористатись національним або урядовим еґоїзмом і дурістю, — настільки велика, що в цих питаннях ми не можемо собі дозволити ніякого персонального ізоляціонізму.

60 Країни і блоки теж живуть у взаєминах, подібних до шлюбу. Для того, щоб пристрасно любити (тобто жити в мирі, який в існуючому світі означає стан, де надміру привілейовані і далі недоторкано володіють своїми привілеями), вони повинні воювати. Так віки процвітання і безпеки породжують контрполюси. Період життя для самих себе завжди народжує період війни.

61 Про "міжнародне напруження" і "ядерне знищення" звикли говорити як про речі страхітливі. Але ми любимо жах. Він для нас — як сіль. Ми живемо під загрозою нищівної війни — і завдяки їй.

62 Дві світові війни були війнами між суспільствами, в яких панували юнацькі емоції. Схід і Захід, які живуть у своєму нещасливому і пристрасному шлюбі у світовому домі, обидва отримують силу й енергію від взаємної любові-ненависті. Вони примушують один одного зростати, підтримувати форму і тремтіти. Вони стимулюють один одного багатьма способами — не тільки економічними.

63 В ситуації людини достатньо ворожих факторів {перенаселення, злидні, хвороби, невігластво), щоб забезпечити безліч позашлюбних контрполюсів. Немає нагальної потреби втому, щоб людина була найгіршим ворогом самій собі. Багато інших речей — ціла черга — претендує на цю роль.

Останнє напруження

64 Сила напруження прямо пропорційна його таємниці.