Арістос - Сторінка 15

- Джон Фаулз -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Вони прагнуть гуманізувати Ісуса, деміфологізувати Біблію, обернути християнство на якусь химерію, що нагадує ранній марксизм. Все, що ми коли-небудь розуміли під християнством, кажуть нам тепер, є метафорою глибшої істини. Але якщо тепер ми можемо бачити цю глибшу істину то метафора зайва. Нові теологи пиляють сук, на якому сидять, і вони неодмінно впадуть.

15 Найгірше, що церкви ревниво ув'язнили Ісуса. Яке право мають вони казати, що до нього не можна звертатись інакше, ніж через церкву? Хіба я перед тим, як звернутися до Сократа, мушу повірити в олімпійських богів і вчинити ритуали давньогрецької реліґїї? Церква стала не тілом і духом Христа, а екраном і бар'єром довкола нього.

16 Ісус був людиною. Можливо, він і вірив, що був усім тим, чим, за його твердженням, він був, але те, що він не був усім тим, чим, за його твердженням, був, — тривіально і неістотно, тому що він був людиною; і тому що суть його вчення не залежить від його божественності.

17 Ні спокути, ні прощення не існує: гріх не має ціни. Від нього не можна відкупитися так само, як не можна за гроші повернути час.

18 Діти дуже рано навчаються подвійному баченню, до якого схиляє догматична церква. Вони моляться Богу, і нічого не відбувається. Вони вчаться тому, що існує два модуси поведінки: абсолютний у церкві і відносний поза нею. Їх навчають науці і затим наказують вірити в те, що явно ненаукове. Їм сказали поважати Біблію, але навіть для них очевидно, що, з одного боку, це ганчір'яна торба з міфами, первісно-родовою тарабарщиною, несамовитою мстивістю, нездоровим пуританством, історичними підтасовками і до абсурду однобокою пропагандою, а з іншого — пам'ятник прекрасної поезії, проникливої мудрості, увінчаний глибоко людяною розповіддю про Ісуса.

19 Заслуговують осуду не діти, які засвоюють подвійні норми, а церкви, що увічнили це. Твердити, ніби щось там належить до особливого роду абсолютної істини чи реальності, — значить оголосити йому смертний вирок: немає ні абсолютної істини, ні абсолютної реальності.

20 Після платонізму, оточена легковажною — і позбавленою опори — класичною релігією пізньої Римської цивілізації, людина Середземномор'я змушена була розвивати альтернативну реліґію — монотеїстичну і моралізовану. Щось не зразок Ісуса і християнства було так само неминучим, як щось на зразок Маркса і марксизму пізніше, на стадії промислової революції.

21 Людство нагадує висотний будинок. Після одного помосту риштувань йому потрібен наступний. Реліґія після релігії, філософія після філософії; ніхто не може зводити двадцятий поверх з риштувань на рівні першого. Великі релігії оберігають Більшість від того, щоб дивитись і думати. Якби вона дивилась і думала, то світ від того не став би відразу щасливішим; однак це не виправдовує догматичні релігїї.

22 Хіба слід відбирати милиці у каліки через те, що вони не найостаннішого зразка? Хіба вже досить того, щоб дати йому в руки найостанніший зразок? Та він може не знати, як ним користуватись! Але це не аргумент проти милиць найостаннішого зразка.

23 Релігійна віра: таємниця. Раціоналістична віра: закон. Фундаментальна властивість реальності— таємничість; це науковий факт. В тому, що вони ґрунтуються на таємниці, реліґії більш наукові, ніж раціоналістичні філософії. Але є таємниці і таємниці; з боку християнства нерозумно намагатись детально зупинятись на фундаментальній таємниці. Посутня і єдина таємниця — це природа того, що християни називають Богом або Провидінням. Однак церква ввела пряме обґрунтування псевдотаємниць, які не мають стосунку до істини, а лиш до тієї істини, що таємниця має силу

24 Проте людина прагне таємниць: прагне так, що навіть найпростіші загадки досі зберігають свою владу. Якщо ніхто не писатиме нових детективних романів, люди все одно читатимуть старі. Непорочне зачаття робить Ісуса унікальним. І таємниця цієї зухвалої унікальності дарує таку насолоду, перед якою ми встояти не можемо.

25 В більшості країн світу кінь і віз витіснені автомобілем. Але ж ми не кажемо, що кінь і віз несправжні чи що всі коні і вози — оскільки автомобіль загалом корисніший і швидкохідніший — мають бути знищені. Досі ще є місця, де коні і вози незамінні. Там, де їх можуть використовувати і використовують, це, з погляду еволюції, істинно.

26 В основу войовничих антирелігійних рухів закладена така механістична помилка: ніби найефективніша машина мусить бути і найкращою. Але кожна машина найефективніша за тих обставин, які найкращі для неї.

27 Якщо необхідно пом'якшити, завуалювати, зняти гостроту ситуації, то християнство — річ добра. Подібних ситуацій чимало. Якщо людині, що вмирає від раку, воно полегшує смерть, то всі аргументи всіх його противників не примусили б мене вважати, що християнство — в цій ситуації — неістинне. Але істина ця за своїм призначенням утилітарна, і загалом я вважаю, що прозоре скло, вірогідно, більш корисне, ніж матове.

28 На кожного християнина, який вірить в усі догми своєї церкви, припадають тисячі, які вірять наполовину, тому що відчувають: людина повинна в що-небудь вірити. Якщо старі релігії виживають, то лиш тому, що вони є зручним вмістилищем для бажання вірити; тому, що вони хоч і не найкращі, але все ж гавані; і тому, що вони принаймні намагаються задовольнити спрагу таємниці.

29 Всі старі реліґії викликають варварське розтринькуваня моральної енергії: ветхі старі млини на ріці, яка могла б крутити електрогенератори.

30 Всі боги, яким приписується здатність втручатися в наше існування, — ідоли; всі образи богів — ідоли; всі молитви їм і обожнювання їх — ідолопоклонство.

31 Вдячність за народження і за існування — архетипне людське почуття; такою є вдячність за міцне здоров'я, успішну долю і щастя. Але вдячність ця повинна бути висіяна назад у життя, що оточує людину в сам спосіб Ті існування, а не кинута навмання в небеса чи оформлена в молитву — в найогидніший зі всіх прихованих нарцисизмів. Реліґія стоїть між людською вдячністю і практичними цілями, до яких можна було б застосувати її енергію. Одна добра справа дорожча мільйона добрих слів; і це було б істинним навіть тоді, якби "над" нами стояв бог, котрий стежив би за нами і виставляв гарні оцінки.

32 Християнство я відхиляю — разом з іншими великими реліґіями. Більшість його таємниць далекі від істинної таємниці. І хоч я захоплююсь його засновником, хоч я захоплююсь багатьма священиками і багатьма християнами, я не приймаю церкву. Саме тому, що люди хочуть бути добрими і творити добро, вона поки що виживала. Які комунізм, вона незмінно паразитує на благородстві людини, глибшому і таємничішому, ніж усе, що можуть запропонувати будь-які існуючі реліґії чи політичні вчення.

Ламаїзм

33 Життя — це біль, страждання, зрада, катастрофа, і навіть його насолоди — ілюзії; мудра людина навчається звільняти свій розум від усього явно дріб'язкового, минущого і, отже, вчиться жити в стані містичного внутрішнього миру. Людина народжена на світ з тим, щоб вона могла — через аскезу (азоєзіз) — тренуватись у вмінні відходити від нього, і таким чином, як стверджується, долати його межі. Так лама відмовляється брати участь у суспільних справах; викорінюючи в собі тваринні бажання і суєтність життя в суспільстві, він демонструє справжню свободу. Він не опирається немо — він припрошує його.

34 Сучасний розвиток світової історії втовкмачив такий погляд на життя багатьом людям на всіх континентах. Мало хто може зовсім віддалитися від свого суспільства. Але поширений також світський ламаїзм. Цих напів-лам можна розпізнати наступним чином: вони відмовляються брати на себе будь-які зобов'язання в соціальних, політичних чи метафізичних питаннях, і не через природжений скептицизм, а через байдужість до суспільства і до всього, що з ним пов'язано.

35 Напів-лама — це людина, яка думає, що коли вона ні за що не питає зі своїх побратимів, то може наполягати, щоб ні за що не питали з неї; тобто, кажучи людською мовою, не залазити в борги — все одно, що нікому не бути винним. Але всі ми дрейфуємо на тому ж самому плоту. Є тільки одне питання: до якого різновиду потерпілих від катастрофи я себе зарахую?

36 Свободу волі можна збільшити тільки вправами. Але єдине місце, де такі вправи можна робити, — суспільство; віддалитися від суспільства — значить віддалитися від можливості вибирати. Якщо я стрибаю з висотного будинку, я доводжу, що можу стрибнути, але я той, кому такі докази потрібні найбільше. Докази позбавлені смислу, якщо я не можу скористатись ними. Навіщо теорему Піфагора доводити трупові?

37 Лама дозволяє своїм бажанням бути вільними від суспільства, щоб подумки обманювати себе, ніби він справді вільний. Він більш не бачить стін в'язниці. Ніщо не змусить його повірити, що вони існують.

38 Є в східному ламаїзмі проникливе розуміння природи "Бога". Але використовувати його як модель для наслідування людиною — помилка. Ламаїзм пропонує безперервно намагатись досягати єдності з "Богом", або з ніщо. Живучи, я повинен навчитись не існувати або існувати так, ніби я не існую; індивід, я повинен зовсім позбутись індивідуальності; я повинен цілком віддалитися від життя, а проте перебувати з ним у цілковитій злагоді. Але якби всі ми були ламами, то це все одно, що ми були б онаністами: життя б закінчилось. "Бог" протистоїть нам, він — наш полюс. І ми не виявляємо до нього повагу тим, що, як рекомендує Дао Де Цзін, імітуємо його: він не потребує виявів поваги.

39 Напів-лама — це, як правило, чутлива особа, засмучена і налякана марнотою та потворністю життя довкола неї. Її ламаїстський монастир — це, звичайно, мистецтво, яке вона любить і споглядає в типово нарцисичний і безплідний спосіб. Вона насолоджується скорше формою, ніж змістом, скорше стилем, ніж смислом, скорше модою, ніж суспільним значенням, скорше витонченістю, ніж силою впливу. Вона частіше отримуватиме насолоду від мінорних мистецтв, ніж від мажорних, і більшу насолоду від мінорних творів мистецтва, ніж від мажорних. Вона стає знавцем, колекціонером, надчутливим критиком. Органом смаку, язиком, піднебінням, або оком, або вухом; решта людського в ній одне за одним атрофується і відмирає.

40 Щоправда, ламаїзм — особливо в таких формах, як дзен-буддизм — може багато нам розповісти про задоволення від предметів як від предметів, про красу листка і про красу листка на вітрі.