Арістос - Сторінка 17

І християнство, і соціалізм почасти зазнали поразки. На нічийній території між двома застиглими арміями існує тільки одна філософія: консервативна філософія власного "я".

63 Проте і християнство, і соціалізм знаходять послідовників — просто тому, що обоє борються проти ще гірших вчень, і тому, що вони, як з'ясувалося, знаходять найкраще суспільне застосування відповідної особистої віри. Але вони схожі на виробників озброєнь. Їхній добробут залежить від продовження битви, в яку вони втягнуті, і тому — як це не парадоксально — від тих же самих цілей, яким позірно вони протистоять. І християнство, і комунізм можуть прорости всюди, де є бідність і соціальна несправедливість.

64 Комунізм і соціалізм зміцнюють капіталізм і християнство, і vice versa. Кожна сторона мріє про тотальне знищення іншої, але в нинішній момент вони потребують одна одної і підтримують одна одну від протилежного.

65 У світі, в якому багато суспільств та етнічних груп перебувають на грані розростання до таких розмірів, що повинні будуть заради виживання винищувати одне одного, і в якому засоби для такого швидкого знищення ми вже отримали, консерватизм — філософія необмеженого вільного підприємництва, власного "я", збереження status quo — явно помилковий і небезпечний. Якщо консерватизм, праве крило, користується сьогодні великою владою і впливом у так званому "вільному" світі, то лиш тому, що автократичний доктринерський соціалізм комуністичного штибу здається гіршою альтернативою. Якщо люди повинні вибирати між несправедливим вільним суспільством і справедливим невільним, то вони завжди будуть схилятися до першої альтернативи, тому що свобода притягує людину, як магніт. Таким чином, людство може більше сподіватись на парламентський соціалізм того типу, який розвивався у Західній Європі, ніж на будь-який інший політичний напрям; і це попри доктринерство та інші слабкості, про які я казав раніше.

66 Соціалізм, що найголовніше, леліє життєво важливу концепцію, ніби в світі надто багато нерівності і ніби її можна усунути. Найкращий соціалізм прагне досягнути максимальної свободи через мінімальне страждання суспільства. Мета правильна, однак засоби іноді бувають неправильними.

67 Перед парламентським соціалізмом стоїть завдання ясно висловити свою політику і відстояти її перед погано освіченими виборцями в суспільстві, де їм дана свобода обирати своїх представників; одне слово — там, де завжди є небезпека, що виборці скоріше віддадуть перевагу своєму "я", ніж суспільству. Там же, де на догоду виборцям його політика імітує консерватизм, де ті чи інші заходи нав'язуються з міркувань доктрини, я відкидаю соціалізм; там, де його політика зазіхає на фундаментальну свободу вибору електорату, як при комунізмі, я теж його відкидаю. Та коли він виражає бажання народу, здатного вільно обирати сприятливішу для себе політику, зупинити свій вибір на тому, щоб започаткувати справедливіший світ, — я його приймаю. Хіба можуть люди доброї волі підтримувати якесь інше політичне вчення?

Фашизм

68 Фашизм стверджує, що обов'язок сильних і розумних — встановити контроль держави таким чином, щоб Більшість можна було організувати і контролювати. В найкращому випадку — як у Платона — це найреалістичніша з політичних філософій. Але вона завжди розбивається об одну й ту ж скелю: об індивіда.

69 Індивід у нас самих — ось що змушує нас із недовірою ставитися до того, що ми схвалюємо. Ми завжди можемо поставити себе на місце тих, хто не схвалює. Індивідуальність — це канал, засіб, через який можуть спілкуватись усі індивіди. Це паспорт для всіх інших індивідів. Але якраз цю посутню здатність індивідуалізованого розуму до взаємного спілкування фашизм і має намір знищити. Фашизм і уява несумісні.

70 Фашисти намагаються заснувати однополюсне суспільство. Всі повинні повернутися обличчям на південь, ніхто не повинен повертатись на північ. Але в таких суспільствах всякий наказ викликає фатальне тяжіння до його контрполюса. Якщо ви наказуєте людині дивитися в майбутнє — вона дивиться в сучасність. Якщо ви наказуєте їй поклонятись Богові — вона поклоняється людині. Якщо ви наказуєте людині служити державі — вона служить собі.

71 Суспільство так само потребує деякого конформізму, як машина — мастила і обтічних форм. Але багато суспільств вимагають конформізму якраз у тих питаннях, де потрібний нон-конформізм, і дозволяють нон-конформізм там, де його слід заборонити. В суспільстві немає нічого страшнішого, ніж утрата бажання взаємно пристосовуватись або зловживання ним.

72 Хороше людське суспільство — це таке суспільство, в якому ніхто не пристосовується, не думаючи, чому він пристосовується, в якому ніхто не підкоряється, не обмірковуючи, чому він підкоряється, і в якому ніхто не пристосовується через страх чи лінощі. Але таке суспільство — не фашистське.

Екзистенціалізм

73 Всі держави і суспільства в першооснові своїй фашистські. Вони стараються бути однополюсними і примушувати інших пристосовуватись. Тому справжня протиотрута від фашизму — екзистенціалізм, а не соціалізм.

74 Екзистенціалізм — це бунт індивіда проти всіх тих систем мислення, психологічних теорій і соціального та політичного тиску, які намагаються позбавити його індивідуальності.

75 У найкращих своїх проявах екзистенціалізм намагається відновити в індивіді відчуття його власної неповторності, знання того, що тривога цінна як протиотрута від інтелектуального самовдоволення (закам'яніння), і розуміння необхідності навчитись вибирати і контролювати своє власне життя. Крім того, екзистенціалізм, попри все інше, є спробою боротися зі всюдисущим і дедалі небезпечнішим відчуттям немо в сучасній людині.

76 Екзистенціалізм за суттю своєю ворожий усякій системі суспільства і переконань, які не дозволяють індивіду вибирати — так часто, як йому хочеться — належати до неї чи ні. Ця впертість — цей наполегливий індивідуалізм — робить його беззахисним від спотворення з боку тих soi-disant[6] екзистенціалістів, які насправді є анархістами чи людьми богеми, і відкритим для нападок з боку тих, хто дотримується традиційних поглядів на соціальну відповідальність і на суспільний договір.

77 Екзистенціалізм схиляє до того, щоб відкинути традиційні кодекси моралі і поведінки, особливо тоді, коли вони нав'язані владою чи суспільством без будь-якого чіткого виправдання — крім виправдання традицією. Він схильний постійно розглядати мотивацію. Першим екзистенціалістом був Сократ, а не Кіркеґор. Сартрівська школа придумала зобов'язання. Але перманентне зобов'язання щодо реліґійної чи політичної догми (так званий католицький чи-комуністичний екзистенціалізм) — в основі своїй неекзистенціалістське; екзистенціаліст повинен згідно зі своїми власними переконаннями судити кожну ситуацію по її заслугах, знову переоцінювати свої мотиви перед кожною ситуацією і тільки тоді вибирати. Він ніколи ні до чого не належить так, як того кожна організація прагне від своїх членів.

78 Як на мене, то від екзистенціалізму відмовитись неможливо, хоча можна відмовитись від того чи іншого екзистенціалістського вчинку.

Екзистенціалізм — це не філософія, а спосіб розглядати — і використовувати — інші філософії. Це теорія відносності між теоріями абсолютної істини.

79 Для більшості людей пристосовуватись — насолода, належати — насолода; екзистенціалізм явно не годиться для політичного чи суспільного руйнування, оскільки він непридатний для організованого, возведеного в догму опору чи для вираження засад опору. Він придатний тільки для опору одинака, для одноосібного вираження поглядів — такого, як ця книга.

8

Одержимість грішми

1 Але величезна більшість із нас не живе за певною догматичною філософією — навіть тоді, коли ми заявляємо, що це так. Здебільшого трапляється, що наші дії у більшій чи меншій мірі відповідають певній філософії, яку ми схвалюємо. Та набагато частіше, ніж ми допускаємо, щоб наше життя направлялось філософіями, ми дозволяємо, щоб ними керували одержимості. Немає жодного сумніву, що останні сто п'ятдесят років керувала велика одержимість: гроші.

2 Ця одержимість впливає на інші філософії, послаблюючи їх, що надто впадає у вічі, якщо розглядати порівняну популярність різних філософій з пори Французької революції. Найбільший успіх мали найеґалітарніші з них; а ключовою філософією дев'ятнадцятого і двадцятого століть, звичайно, був утилітаризм: віра в те, що правильне призначення людського суспільства — якомога більше щастя для якомога більшої кількості людей. Зараз усі філософії повинні себе продавати, причому в найбазарнішому значенні слова. Коротко кажучи, наша одержимість грішми — найочевидніше і найрозповсюдженіше джерело нерівності, а отже, і нещастя — забарвлює все наше існування і способи бачення життя.

3 Мати, а не бути, — ось що править нашим часом.

Багатство і бідність

4 Суд над грішми як унікальним джерелом щастя почався в найбагатших країнах Заходу, але він зазнає невдачі. Багатство саме по собі невинне. Багаті самі по собі невинні. Але багатство і багаті, оточені бідністю і бідняками, — винні.

5 Таке напруження — між полюсами бідності і багатства — в наших суспільствах одне з найсильніших. Воно настільки сильне, що бідний скоріше зостанеться бідним, маючи шанси стати багатим, ніж буде ні бідним, ні багатим без шансів що-небудь змінити.

6 Ніщо не диференціює сильніше, ніж багатство; ніщо не уподібнює сильніше, ніж бідність. Ось чому всі ми хочемо бути багатими. Нам хочеться відрізнятись. Тільки за гроші можна купити і безпеку, і розмаїття, яких ми потребуємо. Таким чином, ганебна гонитва за грішми стає водночас благородною гонитвою за розмаїттям і безпекою.

7 Гроші — це потенційна можливість, це контроль над випадком і доступ до нього, це свобода вибору, це влада. Багаті колись думали, що шлях на небеса вони можуть собі купити; нині небеса наблизились до "тут" і "тепер". Але ж багата людина не змінилась: її віра в те, що небеса-на-землі вона все ще може купити, здається непохитною.

8 І багаті, й бідні підтримують від протилежного нинішню нерівність у розподілі багатства. Чим більше політична система урівнює розподіл багатства, тим більшого поширення набувають способи уникнення такої рівності.

9 Так само, як бідні індивіди підтримують від протилежного багатих індивідів, бідні країни підтримують від протилежного різницю в багатстві між країнами світу.