Арістос - Сторінка 19

Більшість із нас — користуючись термінами економіки вільного підприємництва, тобто капіталістичної— перетвориться на застарілі і витіснені машини, що потребують уже неіснуючого пального; це ніби регулярне військо в умовах несподіваного і тривкого миру.

36 Єдиними людьми, спроможними витримувати безліч вільного часу без шкоди для суспільства, досі були ерудити, студенти, науковці і митці, різнобічно культурні люди. Єдиний труд, який ніколи не може закінчитись, — гонитва за знаннями і вираження їх.

37 Держава майбутнього не буде і не може бути індустріальною державою — хіба що автоматизацію припинити штучно. Вона повинна бути державою-університетом, причому в давньому значенні університету: державою, де є безліч можливостей оволодівати знаннями, де освітня система найширша з можливих (того типу, який я пропоную в дев'ятій групі нотаток), де є сприятливі умови, на радість усім, і навчатись, і творити, і подорожувати, і переживати, де елемент випадку, несподіванки, включений в суспільну систему і де насолода не монетизована.

38 Рабовласницькі суспільства минулого показують очевидні небезпеки, з якими стикається незайнятий клас. Вони або в'ялі й зманіжені, або ж аґресивно-войовничі. Дозвілля, яке не має ніякої іншої мети, крім увічнення дозвілля, призводить до занепаду або до війни, оскільки мир і дозвілля часто потребують проносного. Скоро, набагато раніше, ніж через століття, рабами будуть машини, причому рабами, які не можуть повстати; і тоді все людство буде потенційно незайнятим класом. Але для нас епоха клізм і кровопускань давно позаду.

39 Здається, еволюція завжди володіє деякою силою — такою, як одержимість грішми, — бо, користаючись із такої сили, легше організовувати життя. Такі сили незмінно приводять людство в Ситуацію Мідаса — в даному випадку майже буквально. Палке бажання віднайти дешевші способи виробництва — на зразок автоматизації— остаточно знищує саме це бажання. Ми женемось за винагородою, ми отримуємо її, і тоді відкриваємо, що справжня винагорода — то винагорода наступна. Автоматизація може здаватись остаточною метою, як і купівля насолоди, але такі хибні цілі в собі просто ведуть нас туди, де можна бачити, що вони не остаточні.

Обов'язки дозвілля

40 Через те, що дозвілля, на перший погляд, не має ніяких обов'язків, проти цього в ньому виступають пуритани. Помилка пуритан у тому, що вони вважають, ніби праці притаманне деяке внутрішнє благородство. Згадана цілком зрозуміла в історичному контексті потреба перевищувати цінність роботи, насправді виконаної для того, щоб отримувати платню, створила клімат, у якому надмір поверхових насолод і задоволень пересичує дуже швидко. Вважати, ніби людина, яка тривалий час мусила щороку задовольнятися тритижневою відпусткою, обов'язково стане щасливішою, коли їй раптом дадуть шеститижневу, — помилка. Ми намагаємося досягнути деякої відносної винагороди в будь-якій ситуації, в якій перебуваємо; і таким чином в умовах, що виключають — з погляду стороннього — всяку можливість щастя, завсідник таки виявить певне щастя. Та й справді: він, майже напевно, завсідник, бо в даному становищі знайшов винагороду. Наша здатність насолоджуватись обумовлена ситуацією, в якій ми повинні були навчитися насолоджуватись.

41 Отже, перший обов'язок, якщо маєте дозвілля, навчитися насолоджуватись ним. Мені здається, це набагато важче, ніж нас упевнювали б оптимісти. Жодна профспілка ще не закликала своїх членів страйкувати заради зменшення платні чи продовження робочого дня, але такий час може настати.

42 Другий обов'язок — якщо маєте дозвілля — більше скидається на один зі старих обов'язків: поділитися дозвіллям, тобто віддати частину тим, у кого його досі замало.

43 Бідність — це контрполюс, який керує нами зараз; незабаром ним буде невігластво. Голодний мозок, а не голодний живіт, брак знань і досвіду, а не брак їжі. Суспільство дозвілля повинно, для початку, бути суспільством меншості. Контрполюс невігластва легко знайти поза його межами. Головною функцією перших суспільств дозвілля стане просвіта, удосконалення та удозвільнення відстаючих суспільств світу. Справжнє дозвілля неможливе доти, доки весь світ не володітиме ним однаково.

44 Це — велика переміна, яка повинна відбутись у людській історії. Багаті суспільства повинні поділитися не тільки зайвиною грошей, але й зайвиною дозвілля та освітніх можливостей.

45 Нічого цього не з'явиться, якщо його не запланувати; планування і переорієнтація наших систем освіти — над усе. Шоу (в "Майорі Барбарі") бачив, що безглуздо очікувати будь-якого морального проґресу перш, ніж будуть досягнуті успіхи в економіці. В деяких країнах такі успіхи значною мірою досягнуті вже тепер, проте нема й натяку на будь-які зміни в освітніх системах. Ними досі рухають потреби першої стадії — наполягання Ендрю Андершафта на конкретних економічних досягненнях, а не мрія його доньки Барбари про належну людську освіту.

Загибель від кількості

46 Над усією цією одержимістю грішми — цим жаданням рівного щастя — нависає чорна хмара приросту світового населення. Це останнє жахіття в нинішній ситуації.

47 При сучасній народжуваності за п'ятдесят років населення світу подвоїться. Отже, за життя багатьох із нас усі проблеми, викликані перенаселенням, — невроз великого міста, транспортні проблеми, голод, загазованість, забруднення повітря, винищення природи, сувора реґламентація життя індивіда — загостряться принаймні вдвічі. В цьому контексті людські й економічні багатства, перекачані в космічні програми і гонку ядерних озброєнь, — найдивовижніший приклад того, як ми займаємося дурницями тоді, коли в історії людини горить цивілізація.

48 Два види заперечень проти контрольованого зменшення населення: за першим — такий контроль поганий з моральних міркувань, за другим — хибний з еволюційного погляду.

49 Опоненти морального штибу існують трьох принципових різновидів: реліґійного, політичного та індивідуалістичного.

50 Раніш церковники мали свої досить сумнівні підстави заохочувати високу народжуваність: народжувалось більше віруючих, і великі сім'ї створювали й увічнювали таку економічну ситуацію, в якій бідність, неосвіченість і відчай направляли жертви до "сховища" церкви. Але така політика спрацьовувала тільки в тих обставинах, де домінували священики; здебільшого вона зійшла нанівець, залишившись тільки в небагатьох відсталих країнах.

51 Набагато переконливіший аргумент з боку релігії такий: практика контролю за народжуваністю підштовхуватиме особистість до проміскуїтету і, зокрема, до подружньої невірності. Тут важко щось заперечити, але так само важко показати, що заборона на практику контролю за народжуваністю (пригнічення згаданого вище проміскуїтету) зробила б суспільство стабільнішим. Невтримний потік еволюції прямує до сексуальної свободи. Надалі питання стоятиме не щодо перегачування його, а щодо керування ним. А це потік дечого набагато небезпечнішого, ніж вода.

52 Деякі реліґійні люди досі вірять, що практика контролю за народжуваністю суперечить божій волі. Але ж "божа воля" не проти страхових компаній, поручнів, інсектицидів, хірургії, комп'ютерів, антисептиків, морських дамб або пожежних команд. Чому такі види наукового (іноді надмірного) контролю за випадком у житті вона допускає, але не контроль за народжуваністю?

53 Ще один абсурдний реліґійний арґумент такий: профілактика вагітності — це вбивство, оскільки вона перешкоджає незачатим дітям стати зачатими. Але ця доктрина — навіть якщо прийняти її засновок (мовби ми існуємо ще до того, як нас зачали) — породжує великі проблеми. Існує тисяча способів перешкодити дітям бути зачатими, не вдаючись до специфічних профілактичних засобів. Хіба чоловікам не слід від'їздити у справах? Хіба вони вбивають кожної ночі, сприятливої для запліднення, коли перебувають далеко від дому? Хіба будь-яка копуляторна поза — за винятком найсприятливішої для запліднення — вбивство?

54 Ми можемо перешкодити зачати дитя, але ми не можемо вбити незачате дитя. Всі закони вимагають наявності трупа.

55 Свобода нам дана для того, щоб ми могли контролювати, і не може бути ніякої особливої сфери, в якій контроль заборонений зовсім, — у якій, одне слово, нам судилось не бути вільними.

56 Опоненти політичного штибу твердять: могутня держава потребує чималого населення, і чим вища народжуваність, тим більше вона матиме солдатів і робітників.

57 3 появою атомної зброї стало ясно, що у військовому відношенні питання вирішується не числом, а технікою; ця ситуація була очевидною вже тоді, коли винайшли перший кулемет. Навіть з погляду загальноприйнятих військових потреб будь-яка країна світу — включаючи і ті, які мають найбільші зовнішні зобов'язання, — сьогодні перенаселена.

58 Із запровадженням автоматизації стало цілком очевидно, що некваліфіковані робітники в усьому світі дедалі більше ставатимуть зайвими. За скромною оцінкою 1967 року, у високоіндустріалізованих країнах до тодішнього надлишку робочої сили належав один з кожних чотирьох працюючих.

59 Тільки в немеханізованому сільському господарстві— наприклад, в Індії— можна виправдати необхідність великої сім'ї. Та якщо навіть з цим аргументом погодитися, все одно ясно, що необхідні вони лиш доти, доки світ дозволятиме такому господарству бути немеханізованим.

60 Опоненти індивідуалістичного штибу твердять: вибір розміру сім'ї — одна з останніх можливостей вільного вибору, яка залишилася для дорослих у цивілізованому суспільстві. Зобов'язати їх обмежувати розміри сім'ї означало б здати останню твердиню індивіда. Як на мене, то такі аргументи найпривабливіші, проте під натиском реальності зазнають краху й вони. Оскільки такого роду рішення — мати чи не мати певну кількість дітей — далеко не тільки особисте. Якщо чоловік і жінка вирішують завести сім'ю із шести осіб, то вони приймають рішення, вплив якого на їхнє суспільство і світ значно ширший, аніж сфера дії їхніх особистих прав як індивідів, і насправді триває значно довше, ніж їхнє власне життя.

61 Як встановили американські соціологи, загрозливий побічний продукт економічного процвітання полягає в тому, що воно перетворює додаткову дитину на бажаний і дозволенний додаток до заможного життя.