Арістос - Сторінка 16

Але це поглиблення естетичного відчуття і прояснення внутрішньої метафори в кожному не можна обирати за спосіб життя. Вони можуть бути — майже безсумнівно — складником гарного життя, але ж не самим гарним життям.

41 Ламаїзм, відхід у самозаглиблення чи в самозадоволення, — філософія нев'януча; це та філософія, на противагу якій постали всі інші {подібно до християнства). В тій мірі, в якій ми, щоб залишатись психологічно здоровими, повинні підживлювати своє "я", вона так само важлива, як і їжа, яку ми споживаємо. Але ясно, що найпишніше вона розцвітатиме тоді, коли "я", або індивід, переживатиме найважчу поразку чи найбільшу небезпеку. Тоді найчастіше арґументом на її користь виступає такий: хтось же повинен берегти і підтримувати найвищий життєвий рівень. В житті навіть найеґоїстичніших еліт і каст є дещо добре саме по собі, але це напевно най відносніше добро з усіх. Рання севрська порцеляна прекрасна, але вона зроблена не тільки з глини, а й із виснаженої плоті та кісток усіх французьких селян, які вмирали з голоду впродовж періоду ЇЇ виробництва. За всі предмети розкошу які купуємо ми самі, заплачено тією ж монетою; жодне економічне чи культурне виправдання, врешті-решт, не буде правомірним. Під усіма своїми назвами — гедонізму, епікурейства, філософії "битників" — ламаїзм є втіхою переможених. Певно, можливі світи і системи існування, де він логічно виправданий, але не в такому, як наш, що перебуває у безперервному стані еволюційної боротьби.

Гуманізм

42 Гуманізм — це філософія закону, того, що можна встановити розумом. У нього два великі недоліки. Один полягає у властивій йому зневазі до таємничого, ірраціонального й емоційного. Другий — у тому, що гуманізму по самій його природі властива терпимість: але ж терпимість — чеснота спостерігача, а не правителя.

43 Для гуманіста характерно віддалятися, жити на фермі Сабінській, писати: "Odiprofanum vulgus, et arceo". Гуманіст — це той, хто бачить хороше в своїх ворогах і їхній філософії. Хороше у ворогах він бачить тому, що не може допустити, що вони погані по своїй волі, а хороше в їхніх філософіях тому, що філософій без певної розумності і гуманності не буває. Він живе за принципом золотої середини, розсудливо, тримаючись центру дороги і маючи на оці обидва її боки. Він викликає повагу, але не будить уяву.

44 Вважається загальноприйнятим, що античний політеїстичний гуманізм загинув тому, що був нереалістичною, вельми штучною системою. Але є смисл, в якому він був реалістичним настільки, наскільки цього слід очікувати від будь-якої релігії, що мала витоки в грецьких джерелах. Принаймні олімпійські боги представляли реальні людські риси або мінливі і часто суперечливі архетипні людські нахили, тоді як давньоєврейська система — об'єднання бажаних (моральних) людських рис в одному богові— була вельми штучною процедурою. В багатьох аспектах грецька система раціональніша й розумніша, що, мабуть, пояснює, чому вона була менш привабливою. Єврейський бог — творіння людини, грецькі боги — відображення її.

45 Ми часто забуваємо, до якої міри Відродження — з усіма його досягненнями — почалося з повернення до грецької системи. Спорідненість між язичництвом і свободою думки надто очевидна, щоб потребувати доказів; у певному розумінні всі монотеїстичні релігії за тональністю пуританські, а за суттю — тиранічні і фашистські. Великі наукові перемоги греків, їхня логіка, їхня демократія, їхнє мистецтво — все це уможливлювалося завдяки вільному, гнучкому розумінню божественого. Сказане стосується і останніх ста років людської історії.

46 Але це, звичайно, не просто опозиція між "ліберальним" політеїзмом і "неліберальним" монотеїзмом. Для людини реліґія завжди значною мірою була сферою особистого інтересу: ясно, що важче сторгуватися з кількома богами, ніж з одним, як і сліпо повірити в них. Певні скептицизм і агностицизм, такі характерні для кращих грецьких мислителів, — природній наслідок політеїзму, тоді як емоційне захоплення і містичний екстаз породжені його протилежністю. Цей конфлікт між скептицизмом і містицизмом виник задовго до християнської ери.

47 Як і сучасні гуманісти, представники мілетської школи не вірили ні в загробне життя, ні в бога. Згодом, у сьомому і восьмому століттях до Різдва Христового, сталося вторгнення орфічного вчення з його мішаниною думок про спокутування, спасіння і наперед уготовану милість, а також з усією силою його диких таємниць. В п'ятому столітті боротьба між орфічним містицизмом і мілетським скептицизмом стала постійною. Відтоді ніколи вже не було миру між Діонісом і Аполлоном, і ніколи не буде.

48 Та все одно бувають історичні періоди, коли здається очевидним, яка із згаданих філософій найкраще служить загальним потребам. Монотеїзм вів людину крізь віки темряви, які настали після падіння Римської імперії, але сьогодні нашому становищу, здається, більше пасує доброзичливий скептицизм гуманізму. Очевидно, що було б сміховинним розглядати цю опозицію як боротьбу чи битву, в якій один повинен отримати поразку, а другий перемогти; замість того слід розглядати це як прояв природи людської спільноти, як sine qua non буття в суспільстві і в еволюції.

49 "Якби всі були добрими, то були б щасливими," — каже християнин. "Якби всі були щасливими, то були б добрими," — каже соціаліст "Якби всі корились державі, то були б і щасливими, і добрими," — каже фашист. "Якби всі були як я, то щастя і добро не мали б значення," — каже лама. "Щастя і добро потребують глибшого аналізу," — каже гуманіст. Останній погляд заперечити найважче.

Соціалізм

50 Наполеон якось сказав: "Суспільство не може існувати без нерівності в багатстві, а нерівність у багатстві не може існувати без релігії." Звісно, він висловлювався не як теоретик історії, а виправдовував власний конкордат з Ватиканом, однак це макіавеллівське твердження промовисто натякає і на цілі, і на труднощі соціалізму.

51 Соціалізм-комунізм є спробою виправити і перетлумачити християнство. Але серед характерних рис християнства, які він відправив на ґільйотину, посутньою була одна: таємниця. Християнство розкладається тому, що намагається зберегти таємницю несправжню; соціалізм розкладатиметься тому, що намагається скасувати таємницю істинну.

52 Як і християнство, він надто довго утримував пусковий механізм після запуску. Для того, щоб досягнути більшої соціальної справедливості, ранні соціалісти поширювали різноманітні вражаючі, але незрілі теорії про рівність, про матеріалізм, про історію, вони творили ідола з пролетаріату і ганьбили все, що пролетаріатом не було. Вони перетворили соціалізм на кий, на масовий вибух. Зараз нам потрібен не масовий вибух. Ми потребуємо менше сили і більше думок, менше доктрин і більше оцінок.

53 Соціалізм, при всій своїй ворожості до попередніх реліґій, сам є реліґією, і це найочевидніше доводиться його власною ненавистю до єресі, до критики, яка не вважає певні положення догми незаперечними твердженнями про реальність. Визнання догми стає головним доказом віри у вчення. Це веде до закам'яніння.

54 Велика проблема в самому серці соціалізму полягає в наступному: для того, щоб принести більшості соціальну справедливість, лідери соціалізму були зобов'язані дати їй владу. Але пролетаріат набагато спритніше виявляє те, чого хоче, аніж те, чого потребує; таким чином, дати йому владу означає надати можливість сказати, чого він хоче, а не дати об'єктивне бачення того, чого він потребує. Над усе більшість людей потребує освіти; їм потрібно, щоб їх вели, а не щоб вони самі були лідерами. Соціалістичні лідери повинні підтримувати нестійку рівновагу — з одного боку, для того, щоб залишатись при владі, вони повинні задовольняти бажання більшості у товарах широкого вжитку і в яскравих життєвих дрібничках настільки, щоб бути впевненими, що праве крило їх не перевершить (а воно існує навіть у найбільш комуністичних країнах), але й, з іншого боку, вони мають переконати більшість, що в житті є речі прекрасніші, ніж невтримне вільне підприємництво і гонитва за бісквітними тортами та телевізійним цирком. Їм потрібні влада, сила народу, а затим — згода народу з твердженням, що правота не в силі і що світовий погано освічений електорат так само потребує керівництва, як і послуху перед обраними ним же представниками і правителями.

55 Соціалізм має власний міф про загробне життя, але не в гіпотетичному потойбічному світі, а в гіпотетичному майбутньому цього світу. Марксизм і ленінізм обидва проголошують і використовують ідею здатності до вдосконалення — і зловживають нею, виправдовуючи погані засоби доброю метою.

56 Соціалізм має й інші міфи, наприклад, міф про шляхетність, притаманну праці. Але робітника, врешті-решт, експлуатує не капіталіст, а сама праця.

57 Держава загального добробуту забезпечує статки матеріальні, але не психологічні. Надмірна соціальна забезпеченість і рівність породжують у індивіда неспокій і розчарування: жадання ризику і жадання різноманітності. Кошмар держави загального добробуту — нудьга.

58 Повна зайнятість, планова економіка, державна власність на найголовніші галузі промисловості, державне страхування, безплатне лікування — в суспільстві це речі чудові. Але такі запобіжні заходи вимагають інших запобіжних заходів. Ми зміцнюємо один фланґ і сподіваємось, що противник не атакуватиме другий. Та еволюції шляхетність невідома. Чим вищий рівень життя, тим більша потреба в різноманітності. Чим більше дозвілля, тим більш не вистачає напруження. І сіль зростає в ціні.

59 Держава загального добробуту, якою ми її зараз бачимо, знищує ті чинники, які еволюція цінує найбільше: випадок і таємницю. Це арґумент не проти принципу держави загального добробуту в цілому, а проти недостатності сучасних уявлень про таку державу і про те, в чому полягає рівність. Нам потрібно менше egalite[4] і більше fraternite[5].

60 Соціальна стаґнація з найвищою вірогідністю зустрічається в суспільствах крайнощів — вкрай справедливих чи вкрай несправедливих — і мусить вести до одного з трьох: до війни, занепаду або революції.

61 Нам потрібна наука, яка вивчає рівень розмаїття, збудження, змін, ризику всіх різновидів, потрібних нормальному індивіду і нормальному суспільству, а також чому їм це потрібно.

62 Соціалізм змучений духом безкінечного і непогамовного стремління до неможливої рівності; консерватизм — свинською вірою в те, що щасливчик повинен гарантувати собі успіх будь-яким коштом.