Багато галасу з нічого - Сторінка 2

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Відповідь дуже коротка: "В Геро, дочку Леонато".
К л а в д і о. Звичайно, якщо це так, то, певне, не інакше.
Б е н е д и к т. Так, як говориться у старій казці: "Воно не те, щоб те, а деяким чином те".
К л а в д і о. Якщо пристрасть моя раптово не зникне, то не дай Боже, щоб вона колись пройшла.
Д о н П е д р о. Амінь, кажу я, якщо ви любите її; вона варта кохання.
К л а в д і о. Ви так кажете, щоб мене спіймати, ваша високосте?
Д о н П е д р о. Клянусь честю, я щиро висловив свою думку.
К л а в д і о. І я, клянусь істиною, висловив свою.
Б е н е д и к т. А я клянусь і честю, й істиною, що висловив свою.
К л а в д і о. Я відчувію, що кохаю її.
Дон П е д р о. А я знаю, що вона цього варта.
Б е н е д и к т. А ось я не відчуваю, як її можна кохати, і не знаю, чи варта вона цього. Така моя думка, і її з мене не випалити вогнем: готовий вмерти за неї на вогнищі.
Д о н П е д р о. Ти завжди був запеклим єретиком стосовно прекрасної статі.
К л а в д і о. І завжди витримував цю роль завдяки силі волі.
Б е н е д и к т. Я дуже вдячний жінці – за те, що мене народила, і за те, що мене вигодувала; але щоб у мене на голові грала рогова музика – ні, хай вже жінки мені вибачають. Я не хочу образити недовірою жодної, і тому не довіряю нікому. А остаточний висновок такий: мене не обдуриш, і я до кінця залишусь нежонатим.
Д о н П е д р о. Сподіваюся дожити до хвилини, коли ти збліднеш від кохання.
Б е н е д и к т. Від злості, від хвороби, від голоду – тільки не від кохання. Якщо я почну бліднути від любові, замість того щоб червоніти від вина, – дозволяю вам виколоти мені очі пером віршомаза і повісити мене над дверима у дім розпусти замість сліпого Купідона.
Д о н П е д р о. Ну, якщо ти коли-небудь зречешся своїх слів, ти станеш від-мінною мішенню для насмішок.
Б е н е д и к т. Якщо зречусь, то повісьте мене в глечику, як кішку, і стріляйте в мене. А того, хто влучить, можете поплескати у плече і назвати Адамом Беллом.
Д о н П е д р о. Час покаже! Недарма ж кажуть: "І дикий бик змиряється з ярмом".
Б е н е д и к т. Дикий бик – можливо; та якщо розсудливий Бенедикт влізе у ярмо, – спиляйте у бика роги і начепіть їх мені на голову, потім розмалюйте мене і підпишіть великими літерами: "Тут показують жонатого Бенедикта".
К л а в д і о. Якщо це станеться, ти ще почнеш мукати і колоти рогами.
Д о н П е д р о. Якщо тільки Купідон не розтратив у Венеції всіх своїх стріл, не минути тобі цього потрясіння.
Б е н е д и к т. Скоріше трапиться землетрус.
Д о н П е д р о. Час покаже. А поки що, синьйоре Бенедикте, сходіть до Леонато. Кланяйтесь йому від мене і скажіть, що я неодмінно прийду на вечерю. У нього там такі приготування!
Б е н е д и к т. Таке доручення виконаю дуже охоче. "Маю честь…"
К л а в д і о. "…бути вашим покірним слугою. Писано в моєму замку, якби він у мене був…"
Д о н П е д р о. "…шостого липня. Ваш відданий друг Бенедикт".
Б е н е д и к т. Не смійтесь, не смійтесь. Ваша красномовність залатана лахміттям, та й те ледве тримається. Ви хоч би посоромились повторювати затаскані дотепи. До зустрічі. (Іде геть.)
К л а в д і о. Ваша високосте, я хотів би просити у вас допомоги.
Д о н П е д р о
Моя любов допомогти готова,
Скажи лиш – як? І зробиться вона
Негайно помічницею твоєю.

К л а в д і о
Чи є сини у Леонато?

Д о н П е д р о
Ні.
Дочка і спадкоємиця єдина –
Це Геро. Ти її і справді любиш?

К л а в д і о
Коли ми виступали у похід,
Я тільки милувався нею, принце,
Бо пам'ятав, що мушу як солдат
Нести турботи й злигодні військові.
Не міг собі дозволити тоді
Я ніжності перерости в кохання.
Та ми перемогли, і от тепер
Солодких мрій не замовкає шепіт:
"Поглянь, яка божествена краса!
Повір, що ти давно кохаєш Геро…"

Д о н П е д р о
Ти справді закохався! Слухачам
Потоком слів ти будеш дошкуляти.
Ти любиш Геро – ну й люби собі!
А я берусь поговорити з батьком.
Вона твоєю буде. Ти ж для цього
Таку розлогу розповідь повів?

К л а в д і о
Як ніжно ви лікуєте любов,
Її страждання вірно зрозумівши!
А розповідь я здалеку почав,
Щоб вам кохання не здалось раптовим.

Д о н П е д р о
Навіщо міст робити ширшим річки?
Дарунок кращий – те, що треба нам.
Все дуже просто: сильно закохавшись,
Ти попросив у мене допомоги,
І я допомогти тобі беруся.
Влаштовують сьогодні маскарад.
Я буду в масці і зізнаюсь Геро,
Що я – той самий Клавдіо, який
Так ніжно і давно її кохає.
Палкі слова їй зачарують слух,
Проникнуть в груди, завоюють серце.
А після цього я домовлюсь з батьком,
І вже вона – твоя! Берусь до справ.

Ідуть геть.

Сцена друга

Кімната в домі Леонато.
Входять з різних боків Л е о н а т о і А н т о н і о.

Л е о н а т о. Ну що, брате? Де ж мій племінник, де твій син? Він поклопотався про музику?
А н т о н і о. Саме цим і займається. Але послухай, брате, я розкажу тобі такі новини, що тобі і вві сні не снились.
Л е о н а т о. А гарні новини?
А н т о н і о. Дивлячись на те, як воно обернеться. На перший погляд непогані, я сказав би навіть – дуже хороші. Принц і граф Клавдіо гуляли в густій алеї мого саду, і один з моїх слуг підслухав їхню розмову. Принц зізнавався Клавдіо, що він закоханий в мою племінницю, твою дочку, і хоче освідчитись їй сьогодні ввечері під час танців. Якщо він одержить її згоду, то не буде втрачати часу, а відразу обговорить це з тобою.
Л е о н а т о. А в твого слуги всі клепки в голові?
А н т о н і о. Це недурний хлопець. Я пошлю за ним – розпитай його сам.
Л е о н а т о. Ні-ні. Будемо вважати це сном, доки не збудеться в дійсності. Але мою дочку потрібно попередити – на випадок, якщо це виявиться правдою. Ти розкажи їй про це.
Входять слуги.
Ви, добродії, знаєте, що вам треба робити. (До Антоніо). Потурбуйся, брате, щоб усе було готове. Ходімо зі мною, ти мені знадобишся.

Ідуть геть.

Сцена третя

Кімната в домі Леонато.
Входять д о н Х у а н і К о н р а д.

К о н р а д. Що це означає, ваша світлосте? Чому ви такі сумні?
Д о н Х у а н. Важко на душі, та й причина нелегка.
К о н р а д. Треба бути розважливим, дослухайтесь до свого розуму.
Д о н Х у а н. Припустимо, я його послухаюсь. Що мені з того?
К о н р а д. Якщо це не дасть швидкого полегшення, то, принаймні, допоможе терпляче витримувати неприємності.
Д о н Х у а н. Дивно! Ти сам казав, що народжений під знаком Сатурна, а пропонуєш мені засоби моралі від смертельної недуги. Я не вмію приховувати свої почуття: сумую, коли мені сумно, не зважаючи ні на чиї жарти; їм, коли голодний, і не чекаю нікого; сплю, коли хочеться спати, не переймаючись чужими справами; сміюсь, коли мені весело, і не підлаштовуюсь ні під чий настрій.
К о н р а д. Але вам не слід показувати свій характер, доки ви не будете повністю самостійним. Ви ще так недавно повставали проти вашого брата; зараз він повернув вам свою милість, але, щоб закріпити її, ви самі повинні потурбуватися про сприятливу погоду. Зумійте вибрати час для жнив.
Д о н Х у а н. Я волів би краще бути будяком на волі, аніж трояндою в його квітнику. Кров моя говорить, що краще бути ненависним для усіх, аніж лестощами здобувати чиюсь милість. Мене не можуть назвати чесним підлесником, проте повинні визнати, що я відвертий негідник. Мені довіряють, одягнувши намордник, і дають свободу, спутавши ноги. Але я не буду співати у клітці! Кажу прямо: дай мені волю – я буду кусатись. Мене не змінити: я залишусь тим, чим створила мене природа.
К о н р а д. Невже ви не придумаєте – як застосувати вашу досаду?
Д о н Х у а н. Я застосовую її де тільки можливо, бо з досади ладен на все; і все, що роблю, роблю з досади. Хто там іде?
Входить Б о р а ч і о.
Що скажеш, Борачіо?
Б о р а ч і о. Я щойно з чудової вечері. Леонато по-царськи приймає вашого брата. Можу сповістити вам новину: затівається весілля.
Д о н Х у а н. Чи не можна з цього влаштувати якусь каверзу? Хто ж цей дурень, що добровільно лізе в ярмо?
Б о р а ч і о. Уявіть собі, права рука вашого брата.
Д о н Х у а н. Хто? Доблесний Клавдіо?
Б о р а ч і о. Саме він.
Д о н Х у а н. Прекрасний кавалер. З ким він одружується? Хто його привабив?
Б о р а ч і о. З Геро, дочкою і спадкоємицею Леонато.
Д о н Х у а н. Швидко оперився цей заморський птах! Але як ти дізнався?
Б о р а ч і о. Мені наказали покурити пахощами в кімнатах. Заходжу до зали і бачу – принц і Клавдіо ходять поруч і про щось розмовляють. Я за килим – і чую: вирішили, що принц посватає Геро і, одержавши згоду, вручить її графу Клавдіо.
Д о н Х у а н. Ходімо туди. Там є на кому вимістити досаду. Цей молодий вискочка – причина мого падіння, і якщо я зумію насолити йому, буду дуже щасливий. Чи можу я покладатися на вашу вірність?
К о н р а д. До могили, ваша світлосте.
Д о н Х у а н. Ходімо ж на їх чудову вечерю. Вони бенкетують і радіють моєму падінню… О, якби кухар поділяв мої почуття! Але ходімо подивимось, що тут можна зробити.
Б о р а ч і о. Ми до ваших послуг.
Ідуть геть.

ДІЯ ДРУГА

Сцена перша

Зала в домі Леонато.
Входять Л е о н а т о, А н т о н і о, Г е р о, Б е а т р і ч е та інші.

Л е о н а т о. А графа Хуана не було на вечері?
А н т о н і о. Я не бачив його.
Б е а т р і ч е. Який кислий вираз обличчя у цього синьйора! Варто на нього глянути – і мене годину мучить печія.
Г е р о. Похмура людина.
Б е а т р і ч е. От якби взяти середнє між ним і Бенедиктом, чудовий би вийшов чоловік! Один, як статуя, завжди мовчить; другий, як улюбленець матусі, зав-жди базікає.
Л е о н а т о. Отже, пів-язика Бенедикта у вуста графові Хуану, а половину його кислого виразу на обличчя синьйора Бенедикта…
Б е а т р і ч е. …та на додачу стрункі ноги, дядечко, та побільше грошей у гаманці. О, такий чоловік скорив би будь-яку жінку, якщо б тільки заслужив її прихильність!
Л е о н а т о. З таким гострим язичком, племіннице, ти ніколи не вийдеш заміж.
А н т о н і о. Так, дуже вже вона любить уколоти.
Б е а т р і ч е. Не страшно! Адже кажуть: "Корові, що б'ється, бог рогів не дає".
Л е о н а т о. І тобі не дасть.
Б е а т р і ч е. Звичайно, якщо не дасть мені чоловіка. Я молю його про таку милість навколішках вдень і вночі. Боже! Бородатий чоловік – який жах! Терпіти дотик цієї щітки! Ні, я б краще спала на соломі без простирадла.
Л е о н а т о. Може трапитись і безбородий.
Б е а т р і ч е.