Баламутка - Сторінка 26

Людям такої вдачі потрібна певність. Зусилля, з якими вони виявляють свої почуття, такі великі й коштують їм так дорого, що вони неспроможні поновлювати їх. Звідси їхня відданість першій жінці, котра піддається їм. Події можна оцінити тільки по результатові. Через десять місяців після батькової смерті Жан Жак був зовсім не той: його свинцево-бліде обличчя, спотворене прищами на скронях, проясніло, очистилось, порожевіло. Одне слово, його обличчя пашіло щастям. Флора домагалася, щоб її хазяїн ревно дбав про себе, вона всіх сил докладала, щоб йому було добре; коли він ішов прогулятись, вона, стоячи на порозі, проводила його поглядом, поки він не зникав з очей. Усе місто помітило ці зміни, що зробили Жана Жака зовсім іншою людиною.

"Знаєте новину?" — питали люди одне одного в Ісудені.

— Яку?

— Жан Жак успадкував від батька все, навіть Баламутку...

— Невже ви думаєте, що в лікаря б не стало хитрості лишити при синові доглядачку?

— Це для Руже просто щастя! — кричали всі.

— То проноза! Вона така гарна, вона одружить його з собою!

— Ця дівчина своєї нагоди не проґавить!

— Такі нагоди трапляються тільки гарним дівчаткам!

— Ви так думаєте, а згадайте мого дядька Борніш-Еро. Ви ж чули про мадмуазель Ганіве — вона була бридка, як сім смертних гріхів, а проте мала від нього тисячу екю ренти.

— Це було тисячу сімсот сімдесят восьмого!

— Однаково Руже погано робить, батько лишив йому добрячих сорок тисяч ліврів ренти, і він міг би одружитися з мадмуазель Еро...

— Доктор закидав на те, вона не схотіла. Руже занадто дурний...

— Занадто дурний? Жінки якраз бувають щасливі з чоловіками такого штибу.

— Ваша жінка дуже щаслива з вами?

Такі от балачки ходили по Ісудену. Спочатку, за звичаями того краю, сміялися з цього нібито подружжя, а врешті почали хвалити Флору за відданість цьому бідному недоумкові. Ось як Флора Бразьє здобула владу в домі Руже, над батьком і сином, як сказав молодий Годе. Тепер доцільно коротко описати історію цього правління — для науки старим парубкам.

Стара Фаншетта єдина в усьому Ісудені не схвалювала того, що Флора Бразьє стала королевою в домі Жана Жака Руже, вона протестувала проти аморальності цього становища й стала на бік обуреної чесноти. Звісно, вона відчувала приниження від того, що в таких літах стала підлеглою якійсь там Баламутці, тій, що колись, малою дівчинкою, прийшла в дім боса. Фаншетта мала триста франків ренти в цінних паперах, бо лікар порадив їй так примістити свої заощадження; покійний пан іще заповів їй сто екю довічної ренти, і вона могла жити далі без турбот. Тому вона покинула службу через дев'ять місяців після похорону свого хазяїна, 15 квітня 1806 року. Ця дата й символізує для людей проникливих той час, коли Флора перестала бути чесною дівчиною.

Баламутка, досить розумна, щоб передбачити відхід Фаншетти, бо ніщо так не навчає політики, як здобута влада, вирішила грати роль служниці. Півроку вона нишком придивлялась до кулінарних процедур, завдяки яким Фаншетта стала гідною готувати їжу для лікаря. Щодо любові до ласої їжі медики не поступаються єпископам. Лікар добре видресирував Фаншетту. В провінції брак розваг і одноманітність життя звертають душевні сили людей на смачну їжу. Там не їдять так розкішно, як у Парижі, але там їдять краще, страви там обмірковують і досліджують. У глибокій провінції є Кареми86 в спідницях, невизнані генії, які вміють звичайну квасолю приготувати так, що вона буде гідна того кивка голови, яким Россіні відзначав бездоганно виконану партію. Навчаючись у Парижі, доктор Руже прослухав там курс хімії у Русля і запам'ятав чимало такого, що обернулось на користь кулінарній хімії. Він прославився в Ісудені деякими вдосконаленнями, мало відомими за межами Беррі. Він відкрив, що омлет матиме куди тонший смак, коли не збивати білок і жовток разом так брутально, як це роблять куховарки. За його порадою треба збити спочатку білок, а тоді потроху вливати жовток і смажити не прямо на вогні, а на каньярі з порцеляни або фаянсу. Каньяр — це щось ніби товстий таріль з чотирма ніжками, щоб під ним циркулювало повітря і він не луснув від вогню. В Турені каньяр називають кокмаром. Гадаю, що Рабле говорить саме про цей кокмар, на якому випікають тринди-ринди, що засвідчує дуже давнє походження цього начиння. Лікар відкрив також спосіб уникати гострого присмаку в підливі з топленим маслом; але цей секрет, що, на жаль, не вийшов за межі його кухні, втрачено. Флора, природжена майстриня пекти й смажити — дві якості, яких не можна набути ні навчанням, ні вправою,— дуже швидко перевершила Фаншетту. Стаючи вмілою куховаркою, вона думала про те, щоб догодити Жанові Жакові; але вона й сама була, можна сказати, неабияка ласуха. Неспроможна, як усі неосвічені люди, віддавати час роздумам, вона віддавала його хатньому господарству. Натирала до блиску меблі й підтримувала в домі чистоту, гідну Голландії. Порядкувала горами брудної білизни, влаштовувала оті потопи з лугу, які, за звичаями провінції, відбуваються не частіш як тричі на рік. Переглядала білизну хазяйськими очима й лагодила її. А потім, прагнучи помалу прилучитись до таємниці багатства, засвоїла ту дрібку знань про майнові справи, якою володів Руже, й примножила її в розмовах із нотарем покійного лікаря, паном Ероном. І почала давати дуже добрі поради своєму недотепному Жанові Жакові. Певна, що лишиться тут господинею довіку, вона виявляла в майнових справах цього молодика таку зацікавленість і жадобу, ніби то були її справи. Дядькових вимог вона не боялась. За два місяці до лікаревої смерті Бразьє віддав богові душу, впавши неживим, коли виходив із шинку, де минало його життя, відколи він забагатів. Батька Флориного теж давно не було на світі. І вона служила своєму хазяїнові з усією любов'ю, яку мала відчувати сирота, щаслива тим, що набула родину і якийсь сенс у житті. Ця пора стала раєм для Жана Жака, що засвоїв солодкі звички тваринного життя, скрашеного монастирською розміреністю. Вранці він довго спав. Флора, що зранку йшла на базар або поралась у домі, будила його в таку хвилину, щоб він, тільки-но вмившись і прибравшись, міг сісти за сніданок. Поснідавши, об одинадцятій годині Жан Жак ішов прогулятись, розмовляв з тими, кого зустрів дорогою, а повернувшись на третю годину, читав газети — місцеву і паризьку, яку отримував на третій день після її виходу в світ,— залапані трьома десятками рук, через які вони пройшли, закрапані нюхальним тютюном, побурілі від усіх столів, по яких їх совали. Так старий парубок дожидався обіду, а вже за обідом сидів якомога довше. Флора розповідала йому про міські пригоди, плітки, які ходили по місту і яких вона наслухалась. О восьмій годині гасили світло. Коли рано лягати спати, менше витрачається свічок і дров, тому в провінції часто роблять так, але надмір сну отупляє людей, пригнічує їхній розум.

Таке було життя цих двох людей протягом дев'яти років, життя водночас заповнене й порожнє, в якому великими подіями були кілька відвідин Буржа, В'єрзона й Шатору чи ще дальших місць, коли ні нотарі цих трьох міст, ні пан Ерон не могли примістити там гроші під заставу землі. Руже позичав свої гроші під п'ять процентів на першу заставу, з поширенням боргу на дружину, якщо боржник був одружений. Він ніколи не оцінював застави більш як у третину її реальної вартості і виписував угоди, в яких передбачалося підвищення ставки ще на два з половиною проценти впродовж терміну виплати. Такі були правила, що їх батько наказав йому дотримувати завжди. Лихварство, ця п'явка, що присмокталась до селянських прагнень, пожирає села. Ця такса в сім з половиною процентів здавалась такою вигідною, що Жан Жак обрав саме такий шлях; нотарі, які брали добрі комісійні з тих людей, для яких добували гроші, переконали старого парубка. Протягом цих дев'яти років Флора помалу, сама того не усвідомлюючи й не прагнучи, здобула необмежену владу над своїм хазяїном. Спочатку вона поводилась із Жаном Жаком дуже фамільярно; потім, не виявляючи до нього неповаги, так пригнітила його своєю вищістю, розумом, силою, що він став служником служниці. Це велике дитя саме квапилось під її владу, приймаючи стільки піклування, і Флора поводилася з ним, як мати з сином. І Жан Жак урешті перейнявся до Флори почуттями дитини, яка потребує материнської опіки. Але між ними були й зовсім інакші узи! Спочатку Флора клопоталася справами й порядкувала в домі. Жан Жак почувався так вигідно під цим її правлінням, що життя без неї здавалось би йому не просто тяжким, а неможливим. Потім ця жінка стала для нього просто життєвою потребою, вона так уміла догоджати всім його забаганкам, так добре вгадувала їх! Він любив дивитись на це щасливе личко, що завжди усміхалось, єдине, до якого міг усміхатись і він, єдине, на якому він міг побачити усмішку, адресовану йому! Це щастя, чисто матеріальне, виражене простими словами, які становлять основу мови в беррійських оселях, і намальоване на цьому прегарному личку, було немовби відзеркаленням його власного щастя. Стан, у якому опинявся Жан Жак, коли бачив Флору спохмурнілу через якісь незгоди, відкрив цій дівчині всю могутність її влади, і вона, щоб утвердитися, почала тією владою користуватись. А для жінок такого типу користуватись — завжди означає надуживати. Баламутка напевне розігрувала перед своїм хазяїном якісь із отих сцен, похованих у тайниках родинного життя,— таких, як та сцена між Сенатором і Акіліною87, яку втілив Отвей у своїй трагедії "Врятована Венеція". Там величне передане жахливим! Флора була тоді така певна своєї влади, що, на своє лихо й на лихо цьому старому парубкові, й не думала про те, щоб одружитися з ним.

На кінець 1815 року, в двадцять сім років, Флора досягла вершини своєї вроди. Повна, білотіла, як бессенська селянка, вона являла собою справжній ідеал того, що наші предки називали "гарненькою жіночкою". Врода її, схожа на вроду чарівної шинкарки, тільки пишніша й плеканіша, зводила на пам'ять, зокрема якоюсь царственістю, мадмуазель Жорж88 у її кращі часи. У Флори були такі самі округлі, сліпучі руки, пишні форми, атласна шкіра, привабливий силует, тільки м'якший, ніж у знаменитої акторки.