Баламутка - Сторінка 44

Я обіцяю, що мадмуазель Бразьє буде слухатись його довіку, коли тільки дядько дозволить мені зайняти місце пана Жіле, бо той тут зовсім не на своєму місці. Правду я кажу? А дядько розпускає сльози.

— Сусіде,— сказав пан Ошон,— ви зробили найкраще, що могли, аби забезпечити мир у домі. Повірте мені: коли ви скасуєте заповіт, Флора знов стане для вас такою, як була в перші дні.

— Ні, бо вона не пробачить мені того, що я оце роблю, і більш не любитиме мене,— плачучи відказав старий.

— Любитиме, ще й як, ручуся вам,— запевнив Філіпп.

— Та прозрійте ж нарешті! — гримнув пан Ошон на Руже.— Вас хочуть пограбувати й покинути!

— Ох! Якби ж я знав напевне! — заскиглив недоумок.

— Дивіться, ось лист, що Максанс написав моєму онукові Борнішеві,— сказав старий Ошон.— Читайте!

— Який жах! — вигукнув Карпантьє, почувши зміст листа, що його, плачучи, прочитав уголос Руже.

— Ну, ясно вам, дядечку? — спитав Філіпп.— Ну-бо, доручіть цю дівчину мені, і вона вас обожнюватиме — наскільки це можливе.

— Вона дуже любить Максанса, вона мене покине,— перелякано промимрив старий.

— Але ж, дядечку, післязавтра хтось із нас, Максанс або я, вже не топтатиме стежок в Ісудені.

— Ну що ж, пане Карпантьє,— заговорив старий,— коли можете пообіцяти, що вона повернеться, їдьте! Ви порядний чоловік, скажіть їй усе, що ви вважаєте за потрібне, від мого імені...

— Капітан Карпантьє шепне їй на вушко, що я привезу з Парижа іншу жінку,— сказав Філіпп Брідо,— молодшу й гарнішу, то вона приповзе до вас!

Капітан поїхав, сам у старім берлині, а Бенжамен верхи їхав за ним, бо Куський десь подівся. Хоча двоє офіцерів пригрозили йому судом і втратою служби, поляк на коні втік до Ватана попередити Максанса й Флору, якого удару завдав їхній супротивник. Карпантьє, що не хотів, виконавши доручення, повертатися разом з Баламуткою, мав приїхати Бенжаменовим конем.

Дізнавшися про втечу Куського, Філіпп сказав Бенжаменові:

— Від сьогодні ти заступиш цього поляка. Причепися ззаду до берлина, щоб Флора не бачила, і приїдеш сюди вчасно... Все йде як по маслу, дядечку Ошон! — додав підполковник.— Післязавтрашній бенкет буде веселий.

— Ви хочете оселитись тут,— сказав старий скнара.

— Я щойно сказав Фаріо, щоб привіз сюди всі мої речі. Я спатиму в тій кімнаті, що її двері навпроти помешкання Жіле.— Дядько погодився.

— Що з цього всього вийде? — злякано спитав господар.

— Вийде те, що мадмуазель Флора Бразьє за чотири години буде тут, лагідна, мов великоднє ягнятко,— відповів пан Ошон.

— Дай Боже! — стримуючи сльози, сказав Руже.

— Тепер сьома година,— озвався Філіпп,— цариця вашого серця буде тут о пів на одинадцяту. Ви більше не побачите Жіле, то чи ви не найщасливіша людина в світі?.. Коли ви хочете, щоб я тріумфував,— додав Філіпп на вухо панові Ошону,— лишіться з нами, поки не приїде та мавпа, ви мені допоможете підтримати рішучість у цьому бідоласі, а потім удвох розтлумачимо мадмуазель Баламутці, в чому її справжня вигода.

Пан Ошон, визнавши, що Філіпп має рацію, лишився з ним; але обидва мали багато клопоту, бо старий Руже скиглив без кінця, як мала дитина, й ніяк не заспокоювався, хоч Філіпп десять разів йому товкмачив:

— Дядечку, якщо Флора приїде й буде ласкава з вами, самі побачите, що я казав правду. Ви будете доглянуті, збережете свою ренту, слухатиметесь моїх порад і житимете, як у раю.

Коли о пів на одинадцяту на Великій Нареті загуркотіли колеса, постало питання, чи в берлині хто їде, чи ні. На обличчі Руже з'явився вираз панічного страху, та його змінив спалах безмежної радості, коли він помітив у екіпажі, що звертав до подвір'я, двох жінок.

— Куський! — сказав Філіпп, подаючи руку Флорі, що виходила з екіпажу.— Ви більш не служите в пана Руже і сьогодні тут не ночуватимете. Забирайте свої речі, ось Бенжамен заступить вас.

— То ви тут хазяїн? — іронічно спитала Флора.

— З вашого дозволу,— відповів Філіпп, стиснувши її руку, мов лещатами.— Ходімо трохи побаламутимо одне одного.

Філіпп відвів приголомшену жінку на кілька кроків, до площі Сен-Жан.

— Красунечко, післязавтра оця рука вирядить Жіле на той світ,— сказав вояка; простягши праву руку,— або ж його рука змусить мене впасти. Коли я загину, ви станете господинею у мого бідного недоумка дядька: bene siti*. Коли я зостанусь живий, не ухиляйтесь і забезпечте йому щастя. А то я знаю в Парижі таких Баламуток, що, хоч я вас і не ганю, заломлять вас своєю вродою, бо їм не більш як по сімнадцять років; то вони дадуть моєму дядечкові надзвичайне щастя і зроблять це в моїх інтересах. Службу свою починайте цього ж вечора, бо коли завтра наш добряга не буде веселий, як щиглик, я вам скажу тільки одне слово, чуєте? Є тільки один спосіб убити людину так, щоб правосуддя не присікалося: це побитися з ним на двобої, але, щоб позбутися жінок, я знаю три способи. Отак-то, ціпочко!

* Тепленьке місце! (Латин.)

Слухаючи цю промову, Флора тремтіла, ніби в гарячці.

— Уб'єте Макса? — перепитала вона, дивлячись на Філіппа при світлі місяця.

— Ходімо, ходімо, он мій дядько.

Справді, старий Руже, хоч що там казав йому пан Ошон, вийшов на вулицю взяти Флору за руку, як скнара, що віднайшов свій скарб; повів її додому й замкнув у кімнаті.

— Прощайся з лахвою, більше тут не служитимеш,— сказав Бенжамен Куському.

— Мій хазяїн позатикає писки вам усім,— відрубав Куський і пішов до Макса, що зупинився в готелі при пошті.

Другого дня з дев'ятої до одинадцятої по всьому місту жінки гомоніли, стоячи біля дверей своїх осель. Розійшлася чутка про дивний переворот, здійснений напередодні в домі старого Руже. Висновок у всіх цих розмов був той самий: "Що ж то має статися завтра, на бенкеті на честь коронації, між Максом і підполковником Брідо?"

Філіпп сказав Веді всього кілька слів:

— Шістсот франків дожиттєвої ренти — або геть!

І вона лишилась нейтральною між двома такими могутніми силами, як Філіпп і Флора.

Знаючи, що Максове життя в небезпеці, Флора поводилась із старим Руже ще ласкавіше, ніж у перші дні їхнього спільного життя. На жаль, для закоханих приємний обман дорожчий від правди, і тому багато чоловіків платять так дорого спритним облудницям. Баламутка показалась тільки під час сніданку, спускаючись униз під руку з Руже. В неї виступили сльози, коли вона побачила на місці Макса жахливого вояку з похмурими синіми очима й зловісно-холодним обличчям.

— Що з вами, мадмуазель? — сказав він, побажавши дядькові щастя.

— Вона, небоже, не може витримати думки, що ти вийдеш на двобій з майором Жіле.

— Я не маю ані найменшої охоти вбивати цього Жіле,— відповів Філіпп,— і коли тільки він захоче виїхати з Ісудена та відплисти до Америки, я перший пораджу вам дати йому грошей на закупівлю найкращих товарів і побажаю йому щасливої дороги! Він там розбагатіє, і це буде куди почесніше, ніж витворяти оті штуки ночами в Ісудені та розперізуватись у вашому домі.

— Авжеж, так було б по-доброму! — сказав Руже, дивлячись на Флору.

— В А-ме-ри-ку! — заридала та.

— Краще топтати ряст у Америці, ніж зотлівати в сосновому сурдуті у Франції. Та й урешті, ви ж казали, що він чоловік спритний, то він може вбити мене! — зауважив підполковник.

— Ви хочете, щоб я з ним поговорила? — спитала Флора принижено, немов уласкавлюючи Філіппа.

— Звичайно, він міг би поїхати шукати своєї долі, а я тим часом побув би тут із дядьком, бо я його не лишу,— відказав Філіпп.

— Веді! — гукнула Флора.— Біжи на пошту й скажи майорові, що я прошу його...

— Прийти забрати свої речі,— перебив її Філіпп.

— Так, так, Веді. Це буде найчесніший привід побачитися зі мною, я хочу з ним поговорити...

Страх настільки заглушив ненависть у цій дівчині, а приголомшеність, яку вона відчула, спіткавши таку сильну й безжальну людину,— вона, перед якою завжди схилялися,— була така тяжка, що Флора вже звикла гнутись перед Філіппом, як Руже гнувся перед нею; вона в тривозі чекала повернення Веді, але та прийшла й сповістила, що Макс відмовився прийти й просить мадмуазель Бразьє передати його речі до готелю.

— Ви мені дозволите віднести їх? — спитала вона в Жана Жака Руже.

— Так, але щоб повернулась,— відказав старий.

— Коли мадмуазель не повернеться до полудня, через годину ви дасте мені доручення на продаж вашої ренти,— сказав Філіпп, дивлячись на Флору.— Візьміть із собою Веді, мадмуазель,— заради пристойності. Від сьогодні треба дбати про честь мого дядька.

Флора не добилась від Максанса нічого. Майор, у розпачі від того, що потрапив у ганебне становище перед очима всього міста, був занадто гордий, щоб тікати від Філіппа. Баламутка заперечувала, пропонуючи другові втекти до Америки разом, але Максансові вона була непотрібна без багатства старого Руже, він не хотів розкрити перед нею своє серце до кінця, і наполягав, що вб'є Філіппа.

— Ми зробили велику дурницю,— казав він.— Треба було всім трьом поїхати до Парижа й там пробути зиму; але хто міг уявити, що цей лобуряка так поверне всю справу? Все відбулось надто швидко. Я спочатку взяв його за рубаку, нездатного втримати в голові дві думки, і помилився. Тому, що я спершу не зумів петляти по-заячому, тепер я стану боягузом, коли втечу від підполковника, він зганьбив мене перед усім містом, і я можу виправдатися тільки вбивши його...

— Поїдь до Америки з сорока тисячами франків, я тут зумію відкараскатись від цього дикуна й приїду до тебе, так буде розумніше...

— За кого ти мене маєш? — вигукнув він, подумавши, які підуть балачки.— Ні. Та я вже вирядив на той світ дев'ятьох таких. Як на мене, цей чолов'яга не дуже страшний. Він же не скінчив військової школи, пішов на війну й був у боях до тисяча вісімсот п'ятнадцятого, а тоді подорожував до Америки; отож мій супротивник давно не бував у фехтувальній залі, а я на шаблях не маю рівних! Шабля — це його зброя, і, полишивши вибір йому, я виявлю шляхетність: адже ображено мене; і я з ним упораюсь. Далебі, так буде найкраще. Заспокойся: післязавтра ми будемо господарями.

Таким чином, дурні гордощі переважили в Максі розумну політику. Повернувшись о першій годині додому, Флора зачинилась у своїй кімнаті, щоб виплакатись. Весь той день балачки вже гуляли по Ісудену, і двобій між Філіппом і Максансом мали за неминучий.

— Ох, пане Ошон,— сказав Міньйоне, який, ідучи вдвох із Карпантьє бульваром Барон, зустрів старого,— ми такі неспокійні: Жіле дуже вправний у будь-якій зброї.

— Дарма,— відказав старий провінційний дипломат,— Філіпп добре повів цю справу.