Черево Парижа - Сторінка 38

Він посадив би їх на ліжко з харчів, щоб хлопець і дівчина обнялись і заніміли в ідилічному поцілунку. Клод вбачав у цьому художній маніфест, позитивізм мистецтва, найновіший живопис, суто експериментальний і матеріалістичний; він вбачав тут і сатиру на ідейне мистецтво, ляпас старим школам. Проте вже протягом двох років художник тільки починав нові й нові ескізи, не знаходячи відповідного тону. Він порвав п'ятнадцять полотен, гніваючись на себе, і продовжував дружити з своїми двома моделями, зв'язаний з ними чимсь схожим на безнадійне кохання до свого нездійсненного твору. Часто пополудні, зустрівши Кадіну з Маржоленом, що тинялися по Центральному ринку, митець і сам, заклавши руки в кишені, бродив з ними, глибоко зацікавлений вуличним життям.

Усі троє йшли, човгаючи ногами по тротуару, зайнявши його на всю широчінь і примушуючи людей відходити набік. Вони вдихали паризькі запахи, позадиравши носи вгору. Кадіна й Маржолен із заплющеними очима впізнавали кожен куток, – по спиртових випарах, що виходили з винарень, по теплій течії повітря, що виривалася з булочних і кондитерських, по нудотному солодкуватому запаху овочевих рундуків. То бували довгі прогулянки. Трьом приятелям подобалось проходити через ротонду Хлібного ринку, велику й важку кам'яну клітку, повну-повнісіньку білих лантухів з борошном і прислухатись до своїх кроків у тиші лункого склепіння. Вони любили пустинні в цей час сусідні вулиці, сумні й похмурі, наче в покинутому місті, – вулицю Бабіль, вулицю Соваль, вулицю Дезекю, вулицю Віарм, білу від сусідства з млинами, де від четвертої години ранку гуде торгівля збіжжям. Звичайно вони починали свій обхід од цього пункту. Клод, Маржолен і Кадіна поволі проходили вулицею Вовільє, зупиняючись перед підозрілими кублами; сміючись, показували одне одному очима на великий жовтий номер будинку із зачиненими віконницями. Там, де вулиця Прувер звужується, Клод, примружившись, дивився на боковий портал церкви Сен-Есташ з розеткою та двома рядами півкруглих вікон, що виступав перед ними у кінці критого проходу ринку, ніби в рамці, утворюваній цією величезною будівлею, схожою на сучасний вокзал. Митець самовпевнено твердив, що вся архітектура середньовіччя та Ренесансу може вміститись під дахом Центрального ринку. Далі, проходячи новими широкими вулицями, Пон-Неф та Ринковою, він розповідав молоді про нове життя, про чудові тротуари, високі будинки, розкішні магазини; Клод казав їм, що відчуває те своєрідне мистецтво, яке ще тільки виникає, і аж пальці кусав від досади, що не може втілити його в художніх образах. Проте Кадіна і Маржолен більше любили провінціальний спокій вулиці Бурдонне, де можна гратися в опуку, не боячись, що тебе роздушать. Проходячи мимо оптових комор з капелюшками та рукавичками, дівчина причепурювалася, бо біля кожних дверей стояли продавці без шапок, заклавши перо за вухо; вони проводжали її очима з виразом нудьги на обличчях. Підліткам більше подобалися також уцілілі кутки старого Парижа, вулиці Потрі і Ленжрі з череватими будинками та крамничками, де продавалися масло; сир і яйця; вулиці Феронрі і Егюїльрі з вузенькими темними магазинами, що колись вважалися дуже красивими. Особливо припала їм до вподоби вулиця Курталон, огидна чорна вуличка, що йде від майдану Сент-Опортюн до вулиці Сен-Дені і вся наче просвердлена смердючими проходами; в глибині їх Кадіна з Маржоленом ховалися, коли були менші. Починаючи від вулиці Сен-Дені, мандрівники заходили в область ласощів. Вони посміхалися до сушених яблук, до солодкого коріння, до чорносливу, до леденців, виставлених у вікнах бакалійних крамничок та аптек. Їхнє безцільне блукання вулицями завжди зводилося до мрій про щось смачненьке, до бажання поласувати, бодай очима, всім тим, що було на вітринах. Квартал був для них наче постійно накритим столом, повсякденним десертом, в який вони дуже хотіли б запустити свої пальці. Весела трійця лише заглядала в другий кінець, де стояли купою старі розхитані хатини, – на вулиці Пірует, Мондетур Петіт-Трюандрі, Гранд-Трюандрі, – тільки трошки цікавлячись коморами равликів, крамничками варених овочів, торгівлею тельбухами та вином; проте на вулиці Гранд-Трюандрі стояла миловарня; це був приємний виняток серед смердючих сусідніх будівель. Маржолен завжди зупинявся, вичікуючи, щоб хто-небудь увійшов або вийшов з приміщення фабрики, бо любив запах духів, який линув із відчинених дверей. Тоді всі троє поспішали повернутись на вулицю П'єр-Леско та вулицю Рамбюто. Кадіна дуже любила солоні закуски; вона зупинялась у захваті перед низками копчених оселедців, перед діжечками з анчоусами та каперсами, перед діжками корнішонів та маслин, де плавали дерев'яні ополоники; запах оцту приємно лоскотав їй горло; терпкий смак тріски, копченої сьомги, сала та шинки, гостра кислота лимонів, навалених у корзини, примушували її облизувати губи кінчиком язика, вогкого від апетиту, що розгорівся. Вона любила також купи бляшаних коробочок із сардинками, що стоять поміж лантухів і дерев'яних скринь, наче колони, оздоблені металом. На вулицях Монторгейль і Монмартр були ще чудові бакалійні крамниці, ресторани, звідки дуже смачно пахло; вітрини з свійською птицею та дичиною, дуже апетитні на вигляд; крамниці консервів, де біля дверей стояли відкриті діжки з жовтою квашеною капустою, дрібно нашинкованою, схожою на старовинний гіпюр. Але приятелі найдовше зупинялись на вулиці Кокільєр, упиваючись запахом трюфелів. Там є великий гастрономічний магазин, з якого на тротуар чути такі пахощі, що Кадіна і Маржолен тільки очі заплющували, уявляючи собі, що їдять найтонші страви. Клод бентежився, запевняючи, що худне від усього цього, і повертав вулицею Облен до Хлібного ринку, вивчаючи торговок, що сидять з салатом під ворітьми, і простий фаянсовий посуд, порозкладуваний на тротуарі. Він залишав "тих двох тварюк" закінчувати прогулянку серед пахощів трюфелів, найгостріших у всьому кварталі.

То були великі прогулянки. Кадіна, коли бродила сама з букетиками фіалок, заходила далеко, відвідуючи деякі магазини, що особливо її вабили. Так, вона з великою ніжіністю ставилася до булочної Табуро, де вся вітрина була заставлена тістечками; маленька продавщиця проходила вулицею Тюрбіго разів з десять, поверталася туди й назад, щоб тільки пройти мимо мигдалевого печива, сент-оноре, саваренів, масляних коржиків, фруктових тортів, баб, тістечок з кремами й підбитими вершками. Вона зворушено зупинялась перед вазами з солодкими сухариками, мигдалевими калачиками та шоколадними рогаликами. Булочна була дуже світла, з широкими дзеркальними вікнами, мармуром, позолотою та різьбленими залізними скриньками для хліба. У другому вікні похило стояли блискучі довгасті хлібини, впираючись одним кінцем у кришталеву поличку, а згори підтримувані мідною перекладинкою. Звідти йшло приємне тепло печеного тіста, від якого Кадіна вся розцвітала, коли, піддавшись спокусі, заходила нарешті до булочної купити собі пиріжок за два су. Друга крамниця навпроти скверу Дезінносан будила в дівчині жадібну цікавість і розпалювала жагу нездійсненних бажань. Це була паштетна крамниця. Кадіна зупинялася, милуючись звичайними паштетами, паштетами із щуки і паштетами з гусячої печінки з трюфелями. Кадіна довгий час стояла перед ними замислена, і говорила собі, що треба ж колись покуштувати ці прекрасні речі.

У Кадіни бували свої години кокетства. Тоді вона в думках купувала собі пишні вбрання на виставці "Французьких фабрик", які прикрашали майдан перед церквою Сен-Есташ великими кусками, що маяли від антресолей аж до тротуару. Ринкові торговки в брудних фартухах стояли перед вітриною, де були виставлені туалети, в які вони мали прибиратися в неділю, а Кадіна, ніяковіючи через свій кошик, мацала шерстяні матерії, фланелі і бавовняну тканину, щоб довідатися, чи досить вона добротна та м'яка. Дівчина вирішувала купити собі сукню з яскравої фланелі, з квітчастого ситцю та червоного попліну. Іноді вона навіть вибирала собі у вітринах між рештками матерії, яку продавці гарно збирають у брижі, ніжну шовкову тканину небесноблакитного або яблучнозеленого кольору і мріяла оздобити її рожевими стрічками. Увечері Кадіна йшла помилуватися сліпучою грою самоцвітів у багатих ювелірів на Монмартрській вулиці. Ця страшна вулиця оглушувала її гуркотом нескінченної валки екіпажів; маленьку продавщицю немилосердно штовхали в юрбі, проте Кадіна не рухалася з місця, втупивши очі в пишне сяйво вітрин, освітлених низкою ліхтарів, повішених зовні біля магазинів. Спочатку йшло матовобіле і гостроблискуче срібло: кишенькові годинники, ланцюжки, столові прибори, покладені навхрест, келихи, тютюнниці, кільця для серветок, гребінці, порозкладувані на поличці; а найбільше подобалися Кадіні срібні наперстки, розставлені на фарфоровій горці під скляним ковпаком. З другого боку в дзеркальному склі відбивався жовтий блиск золота. Довгі ланцюжки цілою завісою спускалися зверху, відливаючи червоними блискавицями; маленькі жіночі годинники, повернені кришкою до глядача, були круглі та блискучі, мов зірки, що попадали на землю; обручки, нанизані на тоненькі прутики, браслети, брошки, дорогоцінні клейноди мінливим сяйвом мигтіли на чорному оксамиті відкритих футлярів; у перснях, розкладених на великій чотирикутній дошці, спалахували сині, зелені, жовті, фіолетові вогники, а з усіх поличок звисали у два чи три ряди сережки, хрестики і медальйони, надаючи краям кришталевих поличок вигляду багатої бахроми із скіній. Відблиск усього цього золота, мов яскравий сонячний промінь, освітлював вулицю аж до середини бруку. І Кадіні ввижалося, наче вона наближається до чогось святого, заходить в імператорську скарбницю. Вона довгий час споглядала важкі коштовності, що відповідали смакам рибних торговок, ретельно вичитувала ціни, проставлені великими літерами на етикетках біля кожної речі. Нарешті зупинялася на тій думці, що колись купить собі сережки з підвісками із штучних коралів у вигляді грушок, причеплених до золотих троянд.

Якось ранком Клод побачив її, коли вона стояла в екстазі перед перукарнею на вулиці Сент-Оноре. Дівчина з великою заздрістю розглядала виставку волосся.